Географія.com.ua : Туристичне правознавство

1. Поняття та види туризму

Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від'їжджає. Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму: дитячий; молодіжний; сімейний; для осіб похилого віку; для інвалідів; культурно-пізнавальний; лікувально-оздоровчий; спортивний; релігійний; екологічний (зелений); сільський; підводний; гірський; пригодницький; мисливський; автомобільний; самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

2. Поняття та види міжнародного туризму

До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Види міжнародного туризму:

· пізнавальний, екскурсійний – огляд визначних пам’яток;

· спортивний туризм;

· любительський туризм (полювання, рибалка);

· приміський туризм;· туризм з соціальними цілями (участь у суспільних заходах);· діловий;· релігійний;· організований та неорганізований (екскурсії, походи);· маршрутно-пізнавальний туризм;· спортивно-оздоровчий;· курортний;· лікувальний;· фестивальний;· полювальний;· екологічний;· шоп-туризм;· учбовий;· етнічний.

У залежності від мети:

· пізнавальний та культурно-розважальний;

· діловий;· екологічний.

За засобами пересування:

· пішохідний;· велотуризм;· мототуризм;· кінний туризм;· лижний туризм.

За видами транспорту:

· авіа;· авто;· водний;· залізнодорожний;· з використанням екзотичних видів транспорту.

За видами розміщення:

· готелі;· мотелі;· пансіонати; кемпінги;· турбази.

У законодавстві України виділяють:

- дитячий;- молодіжний;- для осіб похилого віку;- для інвалідів;- сімейний;- культурно-пізнавальний;- лікувально-оздоровчий.

3. Організаційно-правові форми туристичної діяльності в Україні

Організаційними формами  туризму  є  міжнародний і внутрішній туризм.  До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб,  які  постійно проживають на території України, до іншої країни. Внутрішнім туризмом  є  подорожі  в  межах  території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. (+ пит.1 та 2)

4. Класифікація нормативно-правових актів, які регламентують діяльність у сфері туризму

Всі нормативно-правові акти у галузі туризму можна умовно поділити на дві групи:

Першу групу складають нормативно-правові акти загального значення:

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Закон України «Про захист прав споживачів».

5. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»

6. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

7. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Другу групу складають нормативно-правові акти, що відносяться до спеціального законодавства з питань регулювання туристичної діяльності:

1. Закон України «Про туризм».

2. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.

3. Положення про Міністерство культури і туризму України.

4. Положення про Державну службу туризму і курортів.

5. Порядок організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення.

6. Ліцензійні умови здійснення туроператорської та турагентської діяльності.

Особливе місце в правовому забезпеченні туризму займають підзаконні нормативно-правові акти. Це насамперед Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств.

Велику кількість нормативно-правових актів з питань туризму становлять міжнародні правові акти (МПА), а саме: Міжнародні договори, Міжнародні конвенції, Рекомендаційні акти Всесвітньої туристичної організації (ВТО), Рішення (декларації) міжнародних конференцій з туризму, Рекомендації міжнародних організацій та ін. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.

5. Основні способи та цілі державного регулювання в галузі туризму в Україні

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.
Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

· визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

· визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;

· спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
визначення основ безпеки туризму;

· нормативного регулювання відносин у галузі туризму ;

· ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі

дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

· встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

· організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

· визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

· участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом.
Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

· забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

· безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

· збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

· створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

· удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;
забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

· розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного туризму;
розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

· створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

6. Правовий статус державних органів по регулюванню туризму в Україні

Регулювання в галузі туризму здійснюють такі державні органи:

- Верховна Рада України;

- Кабінет Міністрів України;

- центральний орган виконавчої влади в галузі туризму;

- місцеві державні адміністрації;

- органи місцевого самоврядування;

- інші органи в межах їх компетенції.

До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать:

- визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму;

- визначення правових засад регулювання відносин у галузі туризму, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права;

- визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі.

Верховна Рада України відповідно до Конституції України може брати до свого розгляду також інші питання, що стосуються туризму.

Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі туризму відповідно до Конституції та законів України:

- здійснює державне управління і забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму; - розробляє і затверджує програми розвитку туризму в Україні, фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства;

- приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності;

- забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження;

- сприяє розвитку туристичної індустрії та створенню ефективної туристичної інфраструктури;

- вживає заходи щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їх прав, інтересів і власності;

- організовує і забезпечує реалізацію державної інвестиційної політики в галузі туристичної діяльності;

- готує і подає на розгляд Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки проектів і програм з розвитку туризму;

- інформує Верховну Раду України про виконання програми розвитку туризму в Україні;

- визначає порядок організації рятувальних команд і порядок вжиття рятувальних заходів;

- створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності;

- здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державне агентство з туризму та курортів підлягає ліквідації, функції якого покладатимуться на Міністерство економічного розвитку і торгівлі, крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів, які виконуватимуться утвореною Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму:

- організує і забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму, виконання Закону України «Про туризм» та інших нормативно-правових актів;

- бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, в межах своєї компетенції розробляє і затверджує нормативно-правові акти, узагальнює практику застосування законодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, вносить пропозиції щодо його удосконалення;

- забезпечує реалізацію програм розвитку туризму в Україні;

- організує облік туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання і охорону;

- бере участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сертифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

- організує здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг;

- реалізує державну інвестиційну політику в галузі туризму та курортно-рекреаційній сфері;

- бере участь у розробці програм облаштування транспортних магістралей об'єктами туристичної інфраструктури;

- бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, визначенні пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі туризму та проведенні науково-дослідних робіт у цій галузі;

- проводить дослідження туристичного ринку, готує і поширює інформацію про Україну і її туристичні можливості на міжнародному туристичному ринку та всередині держави.

Місцеві державні адміністрації:

· здійснюють виконавчі й організаційно-розпорядчі функції щодо організаціїі розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

· розробляють проекти регіональних програм розвитку туризму і подаютьїх для затвердження відповідно обласним і районним радам;

· вживають заходів щодо виконання регіональних програм розвиткутуризму;

· сприяють туристичній діяльності в своєму регіоні і створенню сучасноїтуристичної інфраструктури;

· розробляють і впроваджують заходи для захисту місцевих туристичнихресурсів;

· видають дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

· аналізують ринок туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, подають центральному органу виконавчої владив галузі туризму необхідні відомості про розвиток туризму вадміністративно-територіальних одиницях;

· здійснюють соціальну рекламу туристичних ресурсів, утворюютьвідповідні інформаційні центри;

· сприяють дитячому й молодіжному туризму;

· беруть участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадріву галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштівмісцевого бюджету;

· надають суб'єктам туристичної діяльності методичну і консультативнудопомогу з організації їх діяльності;

· залучають підприємства, установи й організації, розташовані напідпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму врегіонах;

· подають центральному органу виконавчої влади в галузі туризмупропозиції стосовно включення заходів з регіональних програм розвиткутуризму до відповідних програм;

· вносять у встановленому порядку до центрального органу виконавчоївлади в галузі туризму пропозиції про анулювання відповідної ліцензії;

· проводять іншу діяльність у галузі туризму відповідно до законодавства.

Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень:

- затверджують місцеві програми розвитку туризму;

- визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпечення місцевих програм розвитку туризму;

- доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету;

- вживають заходи для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг.

Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

- забезпечують реалізацію державної політики в галузі туризму;

- здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;

- беруть участь у створенні організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики в галузі туризму.

7. Суб’єкти туристичної діяльності та туристичних відносин

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також
посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та
туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг;

інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу та кваліфікаційні вимоги до них визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів, за погодженням із центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

8. Учасники правовідносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності в Україні

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність. (+7 питання)

9. Турист та екскурсант - співвідношення понять за законодавством України

Турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

У випадку, якщо особа виїжджає зі свого постійного місця мешкання з туристською метою на термін до 24 годин, вона вважається екскурсантом.

Екскурсант - тимчасовий (одноденний) відвідувач місцевості, населеного пункту або країни, незалежно від громадянства, статі, мови та релігії, який знаходиться в даній місцевості з туристською метою менш ніж 24 години.

10. Турист та споживач - співвідношення понять за законодавством України

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника

11. Туроператор та турагент - співвідношення понять за законодавством України

Туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

12. Особливості міжнародно-правового статусу туриста, мандрівника та екскурсанта

Турист - це тимчасовий відвідувач, який перебуває у відвідуваній країні щонайменше 24 години і мандрує при цьому заради задоволення (відпочинок, оздоровлення, освіта, релігія, спорт) або з діловими цілями (включаючи відрядження, поїздки за сімейними обставинами та участь у конференціях). Комітет експертів Ліги Націй ще в 1937 р. ухвалив рекомендацію, згідно з якою туристом можна вважати кожного, хто знаходиться не менше 24 годин в країні, в якій він живе. У Конвенції про митні пільги для туристів 1954 р. сформульовано загальне поняття «турист». Воно означає будь-яку особу, незалежно від раси, статі, мови і релігії, яка вступає на територію будь-якої держави, крім того, в якій ця особа звичайно проживає і залишається там не менше 24 годин і не більше шести місяців протягом будь-якого 12-місячного періоду з дозволеною метою, крім мети іммігрувати, тобто за сімейними обставинами або з метою туризму, розваги, спорту, лікування, навчання, релігійного паломництва або з діловими цілями. Міжнародний союз офіційних туристських організацій (МСОТО) в 1959 р. прийняв рекомендацію, що дозволяє відрізняти від туристської поїздки, подорожі з наступними цілями: державна служба (візити державних діячів, парламентські, урядові делегації, дипломатичні й торговельні місії тощо), наукові експедиції (географічні, економічні, арктичні, антарктичні та ін).

Надалі Римська дипломатична конференція ООН по туризму і міжнародних подорожей 1963 р. сформулювала в заключному документі визначення тимчасових відвідувачів, до яких відносяться турист і екскурсант.

Мандрівником визнається будь-яка особа, яка відвідує іншу країну, крім тієї, яка є його звичайним місцем проживання, за будь-якої причини, за винятком заняття професійною діяльністю.

Екскурсантами вважаються тимчасові відвідувачі, які прибули у відвідувану країну менш ніж на 24 години (включаючи круїзних туристів).

Міжнародної конвенції по контракту на подорож 1970 р. (ст. 1,7) правовий статус мандрівника надається будь-якій особі, яка уклала з організатором подорожі контракт на подорож та оплатила його вартість.

Таким чином, основні міжнародні документи й конвенції, а також серія міжурядових договорів, укладених державами в галузі туризму, таких, як Угода між урядом Федеративної Республіки Бразилії та урядом Республіки Колумбії з туризму, Угода з туристського співробітництва між урядами Французької Республіки та Республіки Ірак, Угода між Бразилією і Сполученими Штатами Мексики, відноситься до співпраці в галузі туризму, Договір між Сполученими Штатами Америки та Мексикою в галузі туризму та ін. сформулювали основи правового статусу тимчасового відвідувача, який поширюється на туриста, мандрівника і екскурсанта. Загальним кваліфікаційним положення правового статусу тимчасового відвідувача є укладення договору (контракту) на послуги туристської програми або подорожі та оплату вартості контракту або туру.

Положення проекту Будапештської конвенції зі спрощення туристських подорожей, поїздок і перебувань 1989 р. у відповідності зі ст. 4 застосовуються до будь-якій особі:

а) яка має намір відправитися або відправляється в країну, яка не є його звичайним місцем проживання;

б) основна мета якого - туристична поїздка або перебування в іншій країні тривалістю не більше трьох місяців;

в) яка не буде займатися будь-якою оплачуваною діяльністю в країні відвідування;

г) яка по завершені вищезгаданої туристської поїздки або перебування обов'язково покине країну відвідування.

Отже, туристом визнається будь-яка фізична особа, що уклала з агентством подорожей контракт на туристську поїздку і заплатила її вартість та здійснює поїздку в будь-яке місто або країну, крім його постійного місця проживання і заняття професійною діяльністю, оплачуваної у відвідуваному місті або країні.

Мандрівником вважається фізична особа, яка уклала з агентством подорожей контракт на подорож, яка оплатила його вартість і вчиняє туристське перебування в будь-якому місці, крім його постійного місця проживання, та за будь-якою метою, крім заняття професійною діяльністю.

Екскурсантом визнається будь-яка фізична особа, що уклала контракт на екскурсію до 24 годин з агентством подорожей і заплатила за її вартість.

Турист, мандрівник і екскурсант - це тимчасові відвідувачі, на яких не поширюється режим іноземців. Правовий статус туриста, мандрівника і екскурсанта визначається багатосторонніми міжнародними договорами (конвенціями) та договорів (угод), укладених державами на двосторонній договірній основі.

13.Package tourКомплексне обслуговування (Package tour) є основним типом пропозиції послуг для групового туризму. Турист купує турпакет, який є набором послуг, включених у вартість туру. Вартість турпа-кету зазвичай нижча, ніж сума вартості окремих послуг, що входять у турпакет. Груповий турпакет оформляється груповим ваучером, в обмін на який група туристів отримує комплексне обслуговування, включаючи авіаперевезення, трансфер, розміщення в готелі, харчування в ресторані, екскурсійне обслуговування та інші послуги.У турпакет можуть входити послуги гіда-перекладача зі всього маршруту, що особливо популярно серед молодіжних і шкільних груп, а також серед туристів третього віку. Професійні гіди-перекладачі проводять екскурсії, дають інформацію по шляху проходження туристів, допомагають вирішувати всі організаційні питання групового обслуговування, проявляють турботу і надають увагу всім членам групи, дають пояснення щодо того, що бачать туристи під час подорожі.

14. Inclusive tour Інклюзів-тур [inclusive tour, package tour (США), Pauschalreisen (ФРН), voyage a «Torfait (Франція)] - подорож, що продається туристичними фірмами у вигляді повного комплексу (пакета) послуг, що включає отримання візи, перевезення, розміщення в готелі , харчування, трансфер, екскурсійне обслуговування по маршруту подорожі.

Інклюзів-тури організуються як для індивідуальних, так і для групових подорожей. Переважною формою подорожі при цьому є груповий туризм.

15. Туристичний ваучер в туристичній діяльності

Стаття 23. Ваучер Ваучер - форма письмового договору на туристичне або на
екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно
до цього Закону.      У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом
видачі ваучера, мають міститися такі дані:      найменування та   місцезнаходження    суб'єкта    туристичної
діяльності, номер ліцензії на відповідний вид діяльності, юридична
адреса; { Абзац другий частини другої статті 23 із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом N 1193-VII ( 1193-18 ) від
09.04.2014 }     прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці
прізвища, імена (по батькові) членів групи); строки надання   і   види туристичних послуг, їх загальна
вартість; назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип
та категорія, режим харчування; розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора
(турагента) або межі   відповідальності   суб'єкта   туристичної
діяльності за договором агентування;   інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо;
дата видачі ваучера. Порядок    оформлення    ваучера    та    його   використання
затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері туризму та курортів.

16. Ваучер повний кредит в туристичній діяльності ваучер "повний кредит" - видається рідко і тільки солідним клієнтам, які можуть замовляти в кредит туристські послуги на місці з подальшою оплатою за фактом обслуговування.

17. Ліцензування туристичної діяльності Стаття 17. Ліцензування туристичної діяльності     З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної
діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав   і   законних   інтересів громадян, захисту навколишнього природного    середовища,    підвищення     рівня     туристичного обслуговування    здійснюється    ліцензування    туроператорської діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність.Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших
туроператорів   України не може перевищувати 20 відсотків їх
статутних фондів. Суб'єкт   господарювання   не має   права   у своїй назві використовувати слово "туроператор" без отримання ним ліцензії на здійснення туроператорської діяльності.ьНе може бути видана ліцензія на туроператорську діяльність
суб'єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві іншого суб'єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

18. Ліцензійні умови здійснення туроператорської діяльності в Україні Вимоги до здійснення туроператорської діяльності 8.1. Туроператорська діяльність є виключною. Туроператор не має права провадити інші види господарської діяльності, крім тієї, що визначена Законом України «Про туризм» та цими Ліцензійними умовами.

Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність. 8.2. У випадку укладання договору на туристичне обслуговування безпосередньо туроператором він повинен оформити та видати туристу платіжний документ (корінець прибуткового ордера, квитанцію, касовий чек тощо), що підтверджує унесення туристом до каси туроператора вартості туристичних послуг, обумовлених договором з туристом. Якщо турист сплачує вартість туристичних послуг за договором на туристичне обслуговування через банківську установу або з використанням електронних платіжних засобів, оформлення платіжного документа туроператором не здійснюється.

8.3. Туроператор під час організації виїзного туризму повинен оформити та видати туристу безпосередньо або через турагента такі документи: договір з туристом на туристичне обслуговування або ваучер, якщо договір укладається шляхом видачі ваучера; договір на обов’язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування (крім випадку самостійного укладення такого договору туристом); проїзні документи (квитки, в тому числі електронні квитки), якщо перевезення входить до складу послуг, передбачених договором на туристичне обслуговування. 8.4. Туроператор при організації в’їзного туризму може направляти до дипломатичних представництв/консульських установ України листи-підтвердження щодо туристичного характеру поїздки іноземців в Україну.

8.5. Туроператор під час організації внутрішнього туризму повинен оформити та видати туристу безпосередньо або через турагента такі документи:

договір з туристом на туристичне обслуговування або ваучер, якщо договір укладається шляхом видачі ваучера;

договір на обов’язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування (крім випадку самостійного укладення такого договору туристом);

проїзні документи (квитки, в тому числі електронні квитки), якщо перевезення входить до складу послуг, передбачених договором на туристичне обслуговування.

8.6. Туроператор повинен дотримуватися вимог законодавства щодо організації діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг.

19. Загальна характеристика системи правового регулювання міжнародних туристичних відносин

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є складною системою. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення по ній, з уваги на єдиний підхід, повинно регулювати міжнародне право.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної декларації прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, проголошує: «Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки». Стаття 12 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права», прийнятого 6 грудня 1966 року Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної людини вільно залишати будь-яку країну, у тому числі власну.

Із зростанням обсягів туризму і розширенням його географії, а також з розвитком засобів транспорту і включенням у маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристичних поїздок залучені міжнародні організації.

Схема механізму правового регулювання міжнародного туризму зображена на рис. 10.1.

25. Особливості приватно-правового регулювання відносин в галузі туризму

В ЗУ про «Міжнародне приватне право» сказано, що Приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; “Система правового регулювання міжнародних туристичних відносин” – розглядається система правового регулювання МТВ на рівні: (1) міждержавних відносин у галузі туризму, які відповідно до їх природи регулюються нормами міжнародного публічного права; (2) внутрішньодержавних відносин у галузі туризму, які підлягають як публічно- так і приватноправовому регулюванню національним правом.
Унікальність, яку необхідно враховувати при розробці правового регулювання МТВ, полягає у наявності специфічного предмету регулювання – туристичних послуг – який охоплює два різних за юридичною природою види самих послуг.
Перший вид – це такі послуги, які опосередковуються річчю. В цьому випадку законодавець має справу з споживчими товарами. Автор приходить до висновку, що надання подібних послуг за своїм юридичним змістом не відрізняється від торгівлі уречевленими (тілесними речами) товарами, отже не потребує спеціального правового регулювання.
Другий вид послуг – це власне послуги (безтілесні, неуречевлені товари), корисна дія яких спрямована або безпосередньо на людину або на оточуючі її умови в широкому їх розумінні. Послуги цього виду безпосередньо не пов’язані з матеріальними продуктами, їх виробництво невіддільно від споживання – момент створення співпадає з моментом споживання.
У спробах винайти єдиний підхід до правового регулювання надання та продажу одночасно цих двох різних за юридичною суттю видів туристичних послуг дисертант і вбачає основну проблему їх правової регламентації як на міжнародному так і національному рівні.

26. Місце та значення уніфікаційних конвенцій в туристичній галузі у приватно-правовому регулюванні міжнародних туристичних відносин

Уніфікація (право) — діяльність організації або компетентних органів держави чи декількох держав, спрямована на вироблення правових норм, що однаково регулюють певні види суспільних відносин.

На сучасному етапі відбувається постійне розширення об’єктної сфери міжнародно-правового регулювання туристичних відносин за рахунок питань, що раніше відносились до внутрішньої компетенції держав. Внаслідок цього ускладнюється структура системи міжнародного права, зростає значення кодифікації та уніфікації права, збільшується питома вага уніфікованих матеріально-правових норм у національному законодавстві держав світу.

Є всі підстави казати про створення в Європі цілого масиву уніфікованих матеріально-правових норм в галузі туризму. Його формують положення Конвенції УНІДРУА про туристичні договори 1970 р. та проекту Конвенції про готельний договір 1978 р., Конвенції Ради Європи про відповідальність власників готелів за майно своїх гостей 1962 р., Міжнародної конвенції УФТАА про контракт на подорож 1970 р., Міжнародної готельної конвенції МГА/УФТАА щодо контрактів між власниками готелів з турагентами 1979 р., Директив ЄС про свободу надання послуг перевізниками та турагенціями № 82/470, про недоброякісну рекламу № 84/450, про договори укладені поза звичайних місць ведення торгівлі №_85/577, про продаж турів з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг № 90/314, про план співтовариств з сприяння туризму №_92/421, про недобросовісні умови в договорах із споживачами № 93/13, про міжнародний таймшерінг № 94/47, про статистику туризму № 95/57, про заходи захисту прав споживачів № 98/27. Результатом аналізу стало визначення існуючого в Європі мінімального стандарту правового регулювання МТВ. Проаналізовано істотні умови, розподіл взаємних прав та обов’язків сторін за договорами надання/продажу туристичної/екскурсійної подорожі/послуги, договорами надання/продажу послуг розміщення, а також існуючі звичаєві норми професійної туристичної етики.

27. Загальна характеристика етапів правового регулювання міжнародних туристичних відносин
Важливим кроком Античності стало утвердження звичаєвих норм гостинності під час проведення Олімпійських та Панафінейських ігор. Наступним кроком на цьому шляху стало укладання відповідних міжнародних договорів про мир та дружбу та про союз.
Великі географічні відкриття середньовіччя сприяли не тільки формуванню світового ринку, налагодженню та правовому оформленню дипломатичних та культурних зв’язків, але й усталенню правового регулювання надання туристичних та пов’язаних з ними послуг іноземцям, появі відповідних інститутів та загальновизнаних звичаєвих норм, що регулювали статус туристів в державі тимчасового перебування, гарантували безпеку життя, недоторканість багажу тощо.
Приблизно протягом століття з 1822-1946 рр., що за часовими рамками відповідає другому, національному етапу розвитку правового регулювання МТВ, завдяки формуванню основних складових сучасної туристичної інфраструктури, вперше приймається на національному рівні спеціальне внутрішнє туристичне законодавство, а також робляться спроби з його міжнародної уніфікації. Характерною рисою даного етапу стала, з одного боку, поява посередників (туроператорів та турагентів) між виробниками туристичних послуг та бажаючими подорожувати з туристичними цілями – туристами, а з іншого, поява перших договорів.
Створене національне спеціальне правове регулювання МТВ не відповідало суті даних відносин. Існуючі особливості, притаманні різним систем права у підходах, як до класичних договірних інститутів так і до договору надання туристичних послуг, наявність іноземного елемента, знову створило суттєву юридичну перепону для розвитку МТВ.
Частково існуючі в туристичній галузі проблеми почали розв’язуватись шляхом укладання міжнародних транспортних конвенцій та розробки законодавства про захист прав споживачів, конкуренцію.
Міжнародний етап правового регулювання МТВ, з 1946 р. по 1975 р., пов’язаний безпосередньо із створенням та діяльністю ООН. Характерною рисою даного етапу, завдяки стрімкому збільшенню кількості подорожуючих, стало виокремлення сфери надання туристичних послуг в самостійну галузь національних господарств держав світу.
Сучасний етап правового регулювання МТВ ознаменувався в 1975 р. створенням ВТО, вдалою регіональною уніфікацією правового регулювання МТВ в Європі завдяки встановленню єдиного мінімального стандарту договірного надання туристичних послуг зусиллями Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА), Міжнародної готельної асоціації (МГА), Всесвітньої федерації асоціацій туристичних агентств (УФТАА), прийнятті Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) системи угод Світової організації торгівлі (СОТ).

28. Діяльність ООН з впорядкування міжнародних туристичних відносин

Головним координатором багатостороннього співробітництва в сфері туризму виступає ООН. З перших днів створення ООН(1945р.) туризм став об'єктом прискіпливої уваги як цієї організації, так і багатьох її спеціалізованих установ. Особливо важливу роль у розвитку міжнародного туризму відіграла ціла низка документів ООН. Перш за все це:
- Всезагальна декларація прав людини, що була прийнята у 1948 р., у 24-ій Статті якої оголошується, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу й періодично оплачену відпустку;
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий у 1966 p., у 7-ій Статті якого визначено, що держави зобов'язуються забезпечувати кожній людині право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу й періодично оплачену відпустку;
- Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий у 1966 р., у Статті 12-ій якого говориться, що кожна людина вільна залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Головні установи ООН, що займаються питаннями міжнародного туризму, - це Генеральна асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат; допоміжними установами по вирішенню цих питань є регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки, які також регулюють проблеми регіонального туризму.
Деякі питання туризму знаходяться в компетенції спеціалізованих установ, що входять в систему ООН. Найбільш активно займаються проблемами туризму:
- Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), яка розробляє і здійснює проекти по збереженню світової культурно-історичної спадщини й розвитку туризму.
- Міжнародна організація праці (МОП). Займається питаннями покращення умов праці, професійного навчання, соціального забезпечення, практики найму на роботу й взаємостосунків між службовцями й роботодавцями, в тому числі у сфері туризму.
- Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка надає допомогу туристським адміністраціям окремих країн з питань розробки проектів по використанню в туризмі лісів, рибних ресурсів, національних парків та інших природних об'єктів.
- Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), яка регулює в сфері туризму міжнародні санітарні норми, спрямовані на боротьбу з розповсюдженням інфекційних захворювань і забезпечення максимуму безпеки у цьому відношенні для міжнародних туристів і подорожуючих. Успішно діють також Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).Діяльність ООН у сфері міжнародного туризму широкомасштабна, охоплює більшу частину країн і приносить досить вагомі результати.

29. Діяльність та основні міжнародно-правові документи прийняті в рамках ВТО з впорядкування міжнародних туристичних відносин

Найважливішу роль в процесі регулювання міжнародного туризму відіграли наступні конференції ВТО:

- 1970 р. у Мехіко (Мексика) на Генеральній Асамблеї Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій прийнято рішення про створення Всесвітньої туристичної організації та затверджено її статут;

- 1980 р. у Манілі (Філіппіни) проведено Всесвітню конференцію ВТО з міжнародного туризму, результатом роботи якої стала "Манільська декларація зі світового туризму";

- 1982 р. у Мексиці проведено Всесвітню нараду ВТО з міжнародного туризму, результатом роботи якої став "Документ Акапулько", який затвердив концепцію та основні напрями подальшого співробітництва держав у сфері міжнародного туризму;

- 1985 р. на шостій сесії Генеральної Асамблеї ВТО у Софії (Болгарія) схвалено "Хартію туризму", складовою частиною якої став "Кодекс туриста";

- 1991 р. на дев'ятій сесії Генеральної Асамблеї ВТО у Буенос-Айресі (Аргентина) прийнято "Резолюцію зі спрощення подорожей, безпеки та захисту туристів";

- 1999 р. на тринадцятій сесії Генеральної Асамблеї ВТО у Сантьяго (Чилі) прийнято Глобальний етичний кодекс туризму;

- 2001 р. на чотирнадцятій сесії Генеральної Асамблеї ВТО у Сеулі (Республіка Корея) та Осаці (Японія) прийнято Сеульську декларацію "Мир і туризм" та Осакську "Декларацію Тисячоліття".

- 2003 р. на п'ятнадцятій сесії Генеральної Асамблеї ВТО у Пекіні (Китай) відбулося перетворення ВТО у спеціалізований орган ООН, що забезпечило можливість членам даної організації брати участь у роботі головних комітетів та інших органів Генеральної Асамблеї ООН, конференціях і нарадах ООН з питань, що знаходяться у компетенції ВТО;

- 2005 р. на шістнадцятій сесії Генеральної Асамблеї ЮНВТО у Дакарі (Сенегал) прийнято "Резолюцію співробітництва ЮНВТО із системою ООН" з наступними розділами: а) участь у координаційних механізмах системи ООН; б) прийняття Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ;

- 2011 р. на дев'ятнадцятій сесії Генеральної Асамблеї ЮНВТО у Кенджу (Республіка Корея) проведено спеціальну зустріч з питань розвитку туристичного потенціалу країн-учасниць проекту "Шовковий шлях". Цілями Асамблеї визначено - розвиток туризму, зростання економіки, сприяння міжнародному взаєморозумінню та підтримка миру на планеті;

- 2013 р. на двадцятій сесії Генеральної Асамблеї ЮНВТО у Лівінгстоні (Замбія) та Вікторія-Фолз (Зімбабве) обрано Генерального секретаря ЮНВТО на період 2014-2017 рр. У ході засідань обговорені програма роботи та бюджет на 2014-2015 рр., проведено вибори нових членів Виконавчої Ради ЮНВТО.

За даними ЮНВТО, законодавчі акти з регулювання туристичної діяльності вже прийняті в 120 країнах світу. Вони спрямовані на визначення державних завдань у сфері туризму, засобів їх досягнення, упорядкування туристичних формальностей, зменшення ризиків під час подорожей, інтенсифікацію розвитку туристичної індустрії, регулювання відносин між виробниками і споживачами туристичних послуг, а також на інші цілі та завдання, розв'язання яких неможливе без існування спеціального законодавчого акта про туризм.

30. Внесок УНІДРУА у впорядкування правового регулювання міжнародних туристичних відносин

УНІДРУА (UNIDROIT — з франц. Institut international pour l'unification du droit privé) — міжнародний інститут з уніфікації приватного права, це міжнародна незалежна міжурядова організація.

Штаб квартира знаходиться на вілі Альдобрандіні в Римі. Створена в 1926 році як допоміжна організація Ліги Націй. Перезаснована в 1940.

Основною метою Міжнародного інституту уніфікації приватного права, створеного в 1926 р., є дослідження шляхів і способів гармонізації приватного права окремих держав і створення умов для поступового прийняття різними державами уніфікованих норм приватного права.

Для членства в цій організації слід приєднатися до її Статуту. Зараз членами УНІДРУА є 63 держави з п'яти континентів, які представляють різні правові, економічні та політичні системи, а також різні культурні традиції. Україна приєдналась до конвенції 11 січня 2006 року. Були реалізовані такі міжнародні конвенції, розроблені УНІДРУА: 1. Конвенція про однаковий закон про міжнародну купівлю-продаж товарів 1964 р., 2. Конвенція про договір про туризм 1970 р., 3. Конвенція про представництво під час міжнародної купівлі-продажу товарів 1983 р., 4. Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р., 5. Конвенція про міжнародний факторинг 1988 р., 6. Конвенція з питань викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей 1995 р.

Окремо слід виділити Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) 1994 р. Розроблення цього документа стало відступом від традиційної конвенційної уніфікації на користь використання більш гнучких механізмів. Як правило, Принципи УНІДРУА підлягають застосуванню, коли сторони договору посилаються на них у контракті. Застосування документа такого роду знімає проблему застосування колізійних норм і звужує дію внутрішнього законодавства. Прийняття цього документа є підтвердженням тенденції зниження ролі міжнародно-правової уніфікації та розвитку автономної системи регулювання відносин, що випливають з міжнародних комерційних контрактів, яка з кінця минулого століття спостерігається в праві міжнародної торгівлі.

31. Вплив уніфікаційних конвенцій МГА/УФТАА на розвиток матеріального права держав в галузі туризму

Першою спробою уніфікації правил та звичаїв готельного бізнесу стала Міжнародна готельна конвенція МГА/УФТАА про контракт на подорож 1970 р. У 1979 році Міжнародна готельна асоціація та Всесвітня асоціація туристичних агенств підписали Конвенцію щодо укладання контрактів між власниками готелів та турагентами в якій зробили спробу кодифікувати загальні принципи і звичаї ведення туристичного бізнесу у сфері готельних послуг. У 1991 році дану Конвенцію замінив Кодекс поведінки в якому були узагальнені попередні принципи і звичаї, і доповнені окремими положеннями які стосуються: визначення термінів правил арбітражного вирішення спорів порядок компенсації при скасуванні бронювання зразки контрактів

Також Кодекс детально регулює всі стадії замовлення місць в готелі туристичним оператором, включаючи підтвердження замовлення, порядок оплати та скасування замовлення. Також Кодекс надає визначення комісійним та порядку надання інформації туристичним оператором, в тому числі і клієнту. На даний момент деякі держави на законодавчому рівні закріпили окремі положення Конвенції та Кодексу. В деяких країнах були прийняті окремі закони які врегульовують відносини між власниками готелів та туристичними операторами і їх клієнтами. Зокрема до таких країн відносяться: Греція, Естонія. Проте більшість туристичних опереаторів та власників готелів є членами організацій що входять до УФТАА чи МГА, що відповідним чином покладає на них зобов'язання. Наприклад в Чехії та Словаччині відносини між туристичними агенціями, готелями та їх клієнтами регулюються типовими контрактами та звичаями ведення торгівлі. Загалом можна сказати, що суттєво змінилися акценти в сторону захисту інтересів клієнів.Наприклад, що стосується оплати послуг туристичної агенції та готелю, визначено, що агенція не має права вимагати плати більшої аніж встановлену готелем. Також визначені розміри і порядок розрахунку комісійних туристичній агенції.В більшості країнах дані відносини регулюються цивільним законодавством та законодавством про захист прав споживачів. Проте специфіка даної категорії відносин показує, що виникла необхідність уніфікації правил ведення туристичного бізнесу, особливо коли міжнародний туризм став особливо популярним. Тому окрім готельних та туристичних неурядових організацій, уніфікувати правила також намагаються і держави.

Деякі положення уніфіковані конвенціями МГА/УФТАА знайшли своє відображення і в українському законодавстві. Зокрема в законі Про туризм в статті 22 умови договору на готельне обслуговування: обов’язок надати необхідну інформацію, укладання договору “шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв'язку” та його наступним підтвердженням. Такі ж вимоги містяться і в Конвенції 1979 року і в Кодексі 1991 року.

32. Джерела міжнародного туристичного права

Джерела сучасного міжнародного права, зокрема і туристичного визначає Статут міжнародного суду ООН 26.06.45 р. в ст.38. Відповідно до цього документа до джерел міжнародного права належать :

1. міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визначені державами, що сперечаються;

2. міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

3. загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4. судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визнання правових норм;

5. акти міжнародних організацій і конференції.

Можна виділити такі багатосторонні міжнародні договори:

- Всесвітня декларація з прав людини (1948 p.);

- Міжнародний пакт з економічних, соціальних і культурних прав (1966 p.);

- Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (1929 p.);

- Чиказька конвенція з міжнародної цивільної авіації (1944 р.) і Токійська, Гаазька, Монреальська конвенції з того самого питання;

- Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 p.);

- Будапештська конвенція з спрощення туристичних подорожей (1976 p.);

- Конвенція з захисту світової культурної і природної спадщини (1972 p.);

- Манільська декларація зі світового туризму (1980 p.);

- Софійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, що прийняла Туристичний білль з прав, Хартію туризму, Кодекс туриста (1985 p.);

- Конвенція з прав дитини (1990 p.);

- Буенос-Айреська резолюція IX сесії Генеральної асамблеї ВТО з забезпечення туризму і безпеки туристів (1991 p.);

- Туристична декларація Світового туристичного форуму в Осаці і Всесвітньої конференції міністрів з туризму (1994 p.);

- Генеральна угода з торгівлі послугами (1994 p.);

- Каїрська резолюція XI сесії Генеральної асамблеї ВТО щодо запобігання організованому секс-туризму (1995 p.);

- Манільська декларація із соціального впливу туризму (1997 p.);

- Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 p.).

- Двосторонні договори між державами

Також як джерело міжнародного туристичного права можна вважати діяльність національних туристичних агентств і міжнародних та регіональних туристичних організацій. (універсальні і спеціалізовані)

1. Всесвітня туристична організація – ВТО

2. ООН

3. Всесвітня торгівельна організація

4. Міжнародна асоціація повітряного транспорту

5. Міжнародна організація цивільної авіації

6. Організація економічного співробітництва та розвитку – ОЕСР

7. Азіатсько-Тихоокеанська туристична організація (Pacific Asia Travel Association - PATA).

8. Економічна комісія для Західної Азії (ЕКЗА)

9. Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО)

10. Економічна комісія для Африки (ЕКА)

11. Міжнародна готельна асоціація (International Hotel Association)

12. Всесвітня федерація туристичних агентств (WorldAssociation of Travel Agencies — WATA) тощо

33. Джерела туристичного права України

Сюди відповідно входять всі міжнародні джерела права, які були прийнятті державою. Стосовно лише українських, то всі нормативно-правові акти у галузі туризму можна умовно поділити на дві групи: Першу групу складають нормативно-правові акти загального значення:

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Закон України «Про захист прав споживачів», що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища.

5. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»

6. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

7. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

8. Закони України - "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо.

1. Закон України «Про туризм».

2. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.

3. Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

4. Порядок організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення.

5. Ліцензійні умови здійснення туроператорської та турагентської діяльності.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.

34. Загальна характеристика туристичного законодавства України

Усю сукупність нормативно-правових актів з питань туризму можна об'єднати в чотири групи: Конституція України, законодавство України про туризм загальної дії, спеціальне законодавство України про туризм та міжнародно-правові акти в сфері туризму

Правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму" Для реалізації державної політики в галузі туризму, визначеної Верховною Радою, постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 28 червня 1997 року була затверджена спеціальна Програма розвитку туризму в Україні до 2005 року. Суттєвий вплив на становлення та розвиток туризму як галузі національної економіки мали Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року, схвалені Указом Президента України № 973/99 від 10 серпня 1999 року. Також до важливих правових актів належать:

1. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.

2. Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

3. Порядок організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення.

4. Ліцензійні умови здійснення туроператорської та турагентської діяльності тощо.

Велику кількість нормативно-правових актів з питань туризму в Україні становлять міжнародні правові акти (МПА), а саме: Міжнародні договори, Міжнародні конвенції, Рекомендаційні акти Всесвітньої туристичної організації (ВТО), Рішення (декларації) міжнародних конференцій з туризму, Рекомендації міжнародних організацій та ін.

Окрім спеціальних документів, туристична діяльність регулюється нормами загального законодавства:

- Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії;

- Цивільний кодекс України.

- Господарський кодекс України.

- Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо. Загалом на перший погляд правова база туристичної діяльності в Україні досить розвинута, проте існує і ряд недоліків. Так, наприклад державний виконавчий орган з регулювання туристичної діяльності за останні 20 років змінювався більше 10 разів. І зараз це Міністерство економічного розвитку та торгівлі, точніше один із структурних підрозділів в цій установі.

35. Особливості правового регулювання експорту туристичних послуг в Україні

Експорт туристичних послуг - надання туристичних послуг вітчизняними суб’єктами господарської діяльності іноземним туристам в Україні (в`їзний туризм);

Для регулювання в'їзного туризму особливе значення має дотримання міжнародно-правових актів в галузі туризму, якими керується більшість країн світу, зокрема аспекти яких висвітлені і у вітчизняному законодавстві. Основними з них є: (ЗАГАЛЬНЕ, можна виключити)

1. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948р.

2. Статут Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО), прийнятий у Мехіко у 1970р.

3. Манільська декларація по світовому туризму, прийнята Всесвітньою конференцією по туризму, яка проходила в Манілі (Філіппіни) з 27.09. по 10.10. 1980р.

4. Гаазька декларація по туризму, котра була прийнята на міжпарламентській конференції в Гаазі, 14 квітня 1989р.

5. Балійська декларація по туризму, прийнята на Другому міжнародному форумі "Парламенти та місцеві органи влади - відповідальні за розробку туристичної політики", що відбувся на о.Балі (Індонезія ) у вересні 1996р.

6. Сеульська декларація "Мир і туризм", прийнята на чотирнадцятій Генеральній асамблеї Всесвітньої туристичної організації в м.Сеул 27.09.2001р. проголошує практичні принципи, що сприяють встановленню миру у всьому світі на основі розвитку міжнародного туризму.

7. Міжнародна готельна конвенція стосовно укладання контрактів власниками готелів та турагентами від 15.06.1979 р. - регулює порядок перебігу даних процесів на міжнародному рівні, встановлюючи для членів міжнародних та національних готельних асоціацій та асоціацій туристичних агентств загальні правила.

8. Директива ЄЕС від 13.05.1995 щодо підписання турагентом та клієнтом типового контракту.

9. "Розвиток туризму" - резолюція конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам, яка пропонує урядам країн ряд заходів щодо удосконалення організації туризму Для спрощення договорів на міжнародні перевезення в рамках Женевської конвенції від 1 березня 1973 р. прийнята Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу. Подальші спрощення міжнародних перевезень зафіксовані Гаазькою (1989 р.) декларацією по туризму і Шенгенскою угодою для членів Європейського союзу. Організація туристських перевезень у рамках країн СНД регулюється постановою Міжпарламентської асамблеї держав - учасниць СНД "Про основні принципи співробітництва держав - учасниць СНД в області туризму" від 29 жовтня 1994 р. і іншими актами. Відповідно до Європейської угоди про нерегулярні міжнародні перевезення пасажирів автобусами (АСОР), прийнятої у Дубліні 26 травня 1982 р., для нерегулярних міжнародних пасажирських перевезень у країнах Східної і Західної Європи використовується контрольний документ (листи поїздок), що повинен знаходитися на борту автобусу.

Вищевказані документи закладають основоположні принципи розвитку міжнародного туризму в країнах-членах міжнародних організацій. Керується ними у своїй законотворчій діяльності і Україна, для якої міжнародні договори та декларації становлять правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму. Окрім того, базисом для поточного законодавства, у тому числі, в галузі туризму, виступає Конституція України. Усі закони та інші нормативні акти, що приймаються в нашій державі, мають випливати з Конституції та не суперечити їй. Правову базу розвитку туризму країни, у тому числі, і в'їзного, закладено Законом України "Про туризм".

Пріоритетними напрямами державної політики в галузі в’їзного туризму мають бути:

- удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;

- забезпечення становлення в’їзного туризму як високорентабельної галузі економіки України, залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

- розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

- створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання

Діяльність і особливості організації в'їзного туризму регулюється законами "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.07.2015р, постановою Кабінету Міністрів України «Ліцензійні умови провадження туроператорської діяльності» від 11.11.2015 р. тощо Слід зазначити, що порядок в'їзду іноземних туристів в Україну, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію регламентовано Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р (зі змінами та доповненнями) та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» від 15.02.2012 р. (зі змінами та доповненнями). Крім того, порядок оформлення іноземцям візових документів для в'їзду в Україну затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію» від 01.06.2011 р.(зі змінами та доповненнями). Безвізовий в’їзд на територію України для громадян ЄС, Японії та США діє з 2005 року, що збільшило надходження в держ бюджет від в’їзного туризму в рази.

Для в'їзного туризму характерними є операції з валютою. Щоб здійснювати розрахунки в іноземній валюті, суб'єкти туристичної діяльності повинні мати валютний рахунок в уповноваженому банку. Порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах регламентовано Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Нацбанку України. Використання іноземної валюти як засобу платежу визнається валютною операцією, тому суб'єкти туристичної діяльності, що надають експорті послуги, повинні дотримуватись вимог Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. (зі змінами та доповненнями) тощо.При прийманні іноземних туристів туроператор повинен сприяти укладанню іноземцями договорів страхування (страхових полісів) з надання медичної допомоги із страховиками – резидентами України.(ЗУ «Про страхування»). Передумовою здійснення операцій з в'їзного туризму є наявність документів, визначених чинним законодавством. Основним документом, що підтверджує факт виконання туристичних послуг, є ваучер. Відповідно до Інструкції про порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання. Особливості бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті визначається положеннями бухгалтерського обліку.

36. Особливості правового регулювання імпорту туристичних послуг в Україні

Імпорт туристичних послуг – надання туристичних послуг іноземним суб’єктом туристичної діяльності громадянам України.

За економічними заходами реалізація турпродукту подібна до реалізації товарів, але характер імпортних зв'язків, пов'язаних із рухом турпродукту, кардинально відрізняють ринок туристичних послуг від товарного ринку. Реалізація турпродукту пов'язана з обов'язковим переміщенням споживача до місця споживання. Виїзд туристів за кордон (зарубіжний туризм) і споживання ними туристичного продукту іншої країни є пасивним туризмом і розглядається як імпорт, оскільки веде до падіння попиту на внутрішньому ринку. При регулюванні імпорту туристичних послуг в Україні, насамперед слід зазначити правове регулювання саме туристичних формальностей:

· Поліцейські формальності;

· Паспортні формальності;

· Візові формальності;

· Митні формальності;

· Валютні формальності

Діяльність і особливості організації виїзного туризму регулюється законами "Про підприємництво", «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.07.2015р, постановою Кабінету Міністрів України «Ліцензійні умови провадження туроператорської діяльності» від 11.11.2015 р.

Порядок виїзду та в’їзду резидентів України та її територію регламентовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.94 (зі змінами та доповненнями)

Питання бухгалтерського та податкового обліку операцій виїзного туризму регулюються наступними основними нормативними документами:

· Законом України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР зі змінами та доповненнями;

· Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. зі змінами та доповненнями;

· Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

· Податковим кодексом України

При перетині кордону також діють і митні формальності, відповідно регулюються Митним Кодексом України, а саме норми ввозу та вивозу валюти та інших речей, а також Законом України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей". Загальні норми що регулюють правила імпорту туристичних послуг регламентовані Конституцією України (норми, що стосуються підприємницької діяльності), Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України.

37. Особливості договірних відносин в туристичній галузі

Організація туристичної діяльності, як і господарювання у всіх сферах підприємництва, базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин. Договір (угода, контракт) – це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей), яка опосередковує взаємини в процесі виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг. Договірні відносини в туристичній галузі регламентовані Цивільним Кодексом України, законами, постановами та іншими нормативними документами, але основним нормативним документом, що на даний час визначає послідовність і порядок договірних відносин в сфері туризму є Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995р. Порядок договірних відносин в сфері туризму роз’яснюється і деталізується в статтях 20 – 23 зазначеного Закону.

Нормативними актами визначено безліч можливих договорів, що можуть використовуватись в галузі. Тут і цивільно-правові і господарські договори (трудові, купівлі продажу, про оренду, підряду, страхування), але основну масу договорів представляють договори на туристичне обслуговування, договір на екскурсійне обслуговування, договір на готельне обслуговування та ваучер.

У процесі організації турів та формування туристичного продукту туроператор змушений вступати в договірні відносини та укладати угоди з іншими учасниками туристичної діяльності. Договірні відносини туроператора розділяються відповідно до технологічних циклів діяльності. Найбільша кількість угод укладається в циклі виробництва туристичного продукту (договори з постачальниками послуг та товарів), в циклі реалізації укладаються агентські угоди, а також договори франшизи (продаж бренду, ліцензії) і договори з туристами (про туристичне або екскурсійне обслуговування). Цикл споживання туристичного продукту передбачає договори про співробітництво зі страховою компанією щодо страхування туристів під час подорожі, а також укладання угоди з банківською або іншою фінансовою установою щодо фінансового забезпечення гарантій туристичного підприємства.

38. Види договорів у сфері туристичної діяльності в Україні

У ринковій системі господарювання застосовують два види договорів: установчий та підприємницький. Про установчий скажемо тільки те, що він засвідчує бажання фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення певної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.Підприємницьких договорів є багато, вони виокремлюються за сферами діяльності, документально оформлюють взаємовідносини щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності. Оскільки сутність переважної більшості договорів зрозуміла, буде доцільним розглянути лише договори, які обов'язкові для функціонування туристичної галузі і вимагаються Законом про туризм.

Відповідно до ст 20-23 розділу ІV Закону України «Про туризм», визначено наступні види договорів в туристичній діяльності: Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування, Стаття 21. Договір на екскурсійне обслуговування, Стаття 22. Договір на готельне обслуговування, Стаття 23. Ваучер. Інші види договорів. Договір агентський - угода, за якою одна сторона (агент) зобов'язується за винагороду чинити за дорученням іншої сторони (принципала юридичні й інші дії від свого імені, але за рахунок принципала, або від імені і за рахунок принципала. У туризмі принципалом виступає, як правило, туроператор; винагорода, що отримується агентом, має форму комісійних. Договір відшкодувального надання послуг - угода, за якою виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги (певні дії або певну діяльність), а замовник - сплатити ці послуги. У туризмі замовником, як правило, виступає туроператор, а виконавцем - підприємства індустрії туризму, туристської інфраструктури. В рамках туристських послуг здійснюється екскурсійне та транспортне обслуговування, надаються харчування і проживання, які разом з туром складають одне ціле. Договір генеральний - угода про принципи співробітництва або взаємин. Пов'язує між собою провідні туристські, транспортні фірми, ланцюги готельні, що претендують на ексклюзивний характер взаємин, і має, як правило, довгостроковий характер (не менше трьох років). Визначає цілі і зміст туристського обміну, види туристських поїздок, порядок розрахунків, надання туристського обслуговування. Договір комісії - договір, відповідно до якого одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої (комітента) за винагороду укласти одну чи кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента. Договір купівлі-продажу - за цим договором одна сторона (продавець) зобов'язується продати річ (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Ці загальні положення мають нюанси для окремих видів договорів (роздрібна купівля-продаж, постачання товарів, енергопостачання, продаж нерухомості, продаж підприємств тощо). Договір міжнародний - документ, що регламентує характер міжнародного співробітництва, в т. ч. у сфері туризму. Договір перевезення - транспортне обслуговування туристів належить до т. зв. відшкодувального надання послуг, коли відповідно до договору між перевізником і туристською організацією перший здійснює перевезення вантажів, туристів і їхнього багажу відповідно до транспортних статутів і кодексів на основі тарифів і правил. Договір доручення - договір, відповідно до якого одна сторона (повірник) за винагороду зобов'язується вчинити від імені і за рахунок другої (довірителя) певні юридичні дії. Права й обов'язки за угодою, укладеною повірником, виникають безпосередньо у довірителя. В туризмі довірителем, як правило, виступає туроператор, а повірниками - підприємства індустрії туризму, що надають за договором доручення погоджені послуги, інколи - турагенти, що просувають і реалізують на ринку туристський продукт туроператора. Договір попередній - угода, що оформляться туроператором у письмовій формі на підставі конкретного замовлення туриста на формування туристського продукту. Договір роздрібної купівлі-продажу туристичного продукту - основний договір в туризмі, який туроператор (продавець) укладає з туристом (покупцем) про майбутній тур як товар визначеної комплектності, який буде створено продавцем і передано туристові за визначену ціну в конкретний термін. При цьому відповідно до Закону України "Про туризм" (розділ V, стаття 18) туроператор і турагент несуть відповідальність за достовірність інформації про туристський продукт. Договір франшизи (франчайзинговий) - передавання виключних прав і привілеїв на збут товарів і послуг, що охороняються торговою маркою або виробляються на основі технологій франшизодавця. Договір комерційної ліцензії (франшизи) у сфері гостинності передбачає використання засобів індивідуалізації франшизодавця як гарантії певної якості послуг та уніфікованих методів підготовки менеджменту персоналу, в т. ч. стажування на підприємствах франшизодавця; включення франшизоотримувача в загальну систему маркетингу фірми франшизодавця. Репутація франшизодавця - гудвіл - ціна накопичених нематеріальних активів фірми, грошова оцінка невловимого капіталу (ділова репутація, престиж торгової марки, досвід ділових зв'язків). Договір фрахтування - 1) документ, що визначає терміни й умови наймання морського чи повітряного судна; 2) договір, за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій (фрахтувальнику) за плату всю або частину місткості одного або кількох транспортних засобів на один чи кілька рейсів для перевезення вантажів, пасажирів, багажу. Договір господарський - 1) основа господарської діяльності туристсько-екскурсійних підприємств; 2) угода, що укладається між туристсько-екскурсійними підприємствами й організаціями про встановлення юридичних прав і обов'язків у сфері їхньої господарської діяльності з метою організації господарських зв'язків, врахування соціально-економічних інтересів і забезпечення оперативної самостійності.

39. Завдаток та депозит в туристичній діяльності - співвідношення понять

Найбільш реальним шляхом забезпечення інтересів розрахунків з фірмою є отримання від неї авансових платежів.
У залежності від досягнутої угоди авансові платежі можуть виконуватися у вигляді депозиту і завдатку.Депозитом вважається узгоджена частина загальної ціни угоди, яку партнер по продажах переводить туристської фірмі в узгоджений термін до початку реалізації даної угоди (прибуття туристів) в якості гарантії кінцевих розрахунків. При остаточному розрахунку по угоді депозит зараховується в рахунок загальної оплати ціни угоди. У разі розірвання угоди депозит повинен бути повернений на підставі діючих норм. У практиці співпраці із закордонними туристичними фірмами діють дві форми депозиту. Перша - це депозит, внесений у рахунок оплати туристичних послуг, що надаються туристам протягом року. Такий депозит вноситься на початку року. Його розмір (10-50%) визначається угодою сторін. Наприкінці року він може бути: зарахований в оплату останніх операцій або перенесений в якості нового депозиту на наступний рік. Друга форма депозиту застосовується при розрахунках по кожному конкретному продажу туристичних послуг, найчастіше при прийомі туристських груп; в цьому випадку депозит вноситься за кожну з прибуваючих груп у встановлені строки і в установлених розмірах (50-60%). При розрахунках з партнерами по формі депозиту туроператору необхідно постійно стежити за тим, щоб сума поточної заборгованості турагента ніколи не перевищувала суму внесеного депозиту. Завдаток. На відміну від депозиту завдаток є авансовим платежем, який не підлягає поверненню у разі розірвання контракту з вини сторони, яка внесла цей завдаток. Але треба мати на увазі, що в міжнародній практиці діє правило, за яким сторона, яка одержала завдаток і з вини якої відбулося розірвання контракту, зобов'язана повернути його у подвійному розмірі.

40. Міжнародні організації, що займаються питаннями уніфікації правового регулювання міжнародних туристичних відносин

З моменту зародження туризму і перетворення його на масове явище активно розпочалася розробка правового регулювання даного явища і відповідно спроби уніфікації норм туристичної діяльності. Сучасний етап правового регулювання МТВ ознаменувався в 1975 р. створенням Всесвітньої туристичної організації, вдалою регіональною уніфікацією правового регулювання МТВ в Європі завдяки встановленню єдиного мінімального стандарту договірного надання туристичних послуг зусиллями УНІДРУА, МГА, УФТАА та інших організацій. УНІДРУА - міжнародний інститут з уніфікації приватного права, це міжнародна незалежна міжурядова організація. Цей міжнародний інститут підготував понад 70 проектів конвенцій у різних галузях міжнародного приватного права. МГА – Міжнародна готельна асоціація.

УФТАА - Всесвітня Федерація асоціацій туристичних агентствЄ всі підстави казати про створення в Європі цілого масиву уніфікованих матеріально-правових норм в галузі туризму. Його формують положення Конвенції УНІДРУА про туристичні договори 1970 р. та проекту Конвенції про готельний договір 1978 р., Конвенції Ради Європи про відповідальність власників готелів за майно своїх гостей 1962 р., Міжнародної конвенції УФТАА про контракт на подорож 1970 р., Міжнародної готельної конвенції МГА/УФТАА щодо контрактів між власниками готелів з турагентами 1979 р., Директив ЄС про свободу надання послуг перевізниками та турагенціями № 82/470, про недоброякісну рекламу № 84/450, про договори укладені поза звичайних місць ведення торгівлі №_85/577, про продаж турів з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг № 90/314, про план співтовариств з сприяння туризму №_92/421, про недобросовісні умови в договорах із споживачами № 93/13, про міжнародний таймшерінг № 94/47, про статистику туризму № 95/57, про заходи захисту прав споживачів № 98/27. Деякі положення уніфіковані конвенціями МГА/УФТАА знайшли своє відображення і в українському законодавстві. Зокрема в законі Про туризм в статті 22 умови договору на готельне обслуговування: обов’язок надати необхідну інформацію, укладання договору “шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв'язку” та його наступним підтвердженням. Високого рівня уніфікації правового регулювання туристичних відносин досягли регіональні економічні угруповання, значний крок вперед у правовому регулюванні світової торгівлі послугами був зроблений в рамках СОТ, не кажучи вже про політичне об’єднання, яким став ЄС.

41. Класифікація договорів у сфері туристичної діяльності

Договори у сфері туристської діяльності можна умовно розділити на три групи:

1)договори, що укладаються між туроператором (турагентом) та туристом, тобто договори на туристське обслуговування;

2)договори, що укладаються між туроператором і турагентом;

3)договори, що укладаються між туроператором і його партнерами-безпосередніми виконавцями окремих послуг

4) прямий договір між туристом і страховою компанією на страхування життя і здоров'я туриста, який також може укладатися за посередництвом туроператора або турагента (агентський договір). 1) Основним видом договорів у туристській діяльності є договір на туристське обслуговування фізичної особи (туриста). До договору на туристське обслуговування пред'являються всі вимоги чинного законодавства щодо надання послуг. Зокрема, договір туристського обслуговування повинен бути укладений в письмовій або електронній формі. Одним з варіантів укладання договору туристського обслуговування є придбання ваучера.

Відповідно до ст. 23 Закону про туризм форму ваучера може прийняти і договір на екскурсійне обслуговування. 2) Агентський договір укладається між турагентом і туроператором (для просування туристського продукту, а крім того, може застосовуватися в тому випадку, коли турагент реалізує туристам окремі туристські послуги (екскурсійне обслуговування, мешкання і т. д.), що надаються іншими суб'єктами туристського бізнесу (не туроператорами). До агентського договору в даний час застосовуються положення про комерційне представництво, регульовані ст. 243 Цивільного кодексу (ЦК) і розділом 31 Господарського кодексу (ГК). Виходячи із суті агентських відносин, особливо стосовно туристської діяльності, турагент, який у будь-якому випадку виступатиме за договором як комерційний представник, має право укладати від імені туроператора (або іншого суб'єкта господарювання, що надає одиничні турпослуги) договори про туристське обслуговування. При цьому агент виступає тільки як проміжна ланка між туристом і туроператором, а тому всі права і обов'язки туриста і туроператора (іншого суб'єкта господарювання) за агентським договором не делегуються. Тобто, навіть укладаючи договір з агентом (турагентом), фактично турист укладає договір з представником туроператора, що юридично дорівнюється прямому договору між туристом і туроператором. 3) При укладанні договору про надання туристських послуг між суб'єктами господарської діяльності, які надають разові послуги, і туроператором необхідно керуватися нормами розділу 63 ЦК. За договором про надання одиничних туристських послуг виконавець (суб'єкт господарювання) бере на себе зобов'язання надавати туристам певну туристську послугу одного конкретного вигляду, а туроператор зобов'язаний сплатити дану послугу відповідно до договору. Слід відмітити, що при укладанні договору про надання туристських послуг для самого туриста турпродукт розглядається як єдиний цілісний комплекс туристських послуг. У той же час для туроператора всі дані послуги можуть бути невласними - в цьому разі йдеться про посередництво туроператора по компонуванні всіх турпослуг в єдиний комплекс, званий турпродуктом.

· угода між туроператором та готельним підприємством (Співпраця може бути організована за різними варіантами, серед яких: оренда готелю, купівля блоку місць на умовах комітменту (повна або часткова передоплата), купівля блоку місць на умовах елотменту (оператор заявляє про розміри і тривалість власного блоку місць, однак не оплачує його попередньо, а одержує можливість вносити оплату готельєру безпосередньо перед кожним заїздом туристів), робота на умовах безвідкличного бронювання, робота на умовах підвищеної комісії, робота на умовах пріоритетного бронювання, разові заявки на умовах стандартної комісії.)

· угода між туроператором та авіакомпанією (Забезпечення перевезення туристів авіаційним транспортом може відбуватися шляхом укладання між оператором та авіакомпанією договору на квоту місць на регулярних авіарейсах, підписання агентської угоди або у формі чартеру, що залежить від масовості турпотоку, сезонності, можливостей туроператора та інших факторів)

· угода між туроператором і залізничною компанією (Існує декілька варіантів угод між туроператором та залізничною компанією: замовлення місць у регулярних потягах, організація чартерних потягів та спеціальних туристських потягів.)

· угода на автотранспортне обслуговування (організація автобусних подорожей; організація подорожей на особистому транспорті туристів; прокат автомобілів.)

42. Істотні умови договору надання туристичних послуг

Предметом договору туристського обслуговування є надання однією стороною (туроператором або турагентом) іншій стороні (туристу) комплексу туристських послуг (туристського продукту) за окрему плату.

Статтею 20 Закону про туризм встановлений перелік інформації, яку турист повинен і може отримати до укладення договору туристського обслуговування

	Відомості, що підлягають передачі туристу
Інформація, надання якої туристу є обов'язковим
1	Основні вимоги до оформлення виїзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд в країну тимчасового перебування), у тому числі інформація щодо термінів оформлення вказаних документів
2	Медичні рекомендації (попередження) щодо майбутньої туристської поїздки, зокрема протипоказання у зв'язку з певними захворюваннями, особливостями фізичного стану і віку туристів, які можуть спричинити небажані наслідки в разі здійснення поїздки
3	Інформація про туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявності ліцензії на здійснення діяльності, наявності сертифікатів відповідності та інша інформація відповідно до законодавства про захист прав споживачів
4	Інформація про розмір фінансового забезпечення туроператора або турагента на випадок його неплатоспроможності (банкрутства), і кредитна установа, що надала таке забезпечення (гарантію)
Інформація, що може бути надана туристу за його вимогою
5	Інформація про загальні умови договору про надання туристських послуг (при його наявності)
6	Програма туристського обслуговування
7	Характеристика транспортних засобів, які здійснюють перевезення, а також інша обов'язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезення
8	Характеристика готелів і інших місць розміщення туристів: їх місцезнаходження, класифікація, підтвердження відповідності якості послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового мешкання, інформація про строки і порядок оплати послуг готелю, а також інша інформація
9	Інформація про вдачу місцевого населення, пам'ятниках природи, історії, культури і інших об'єктах туристського показу; інформація про стан навколишнього середовища, санітарну і епідеміологічну обстановку
10	Інформація про правила в'їзду, в країну (місто) тимчасового перебування, а також правилах перебування в країні іноземних громадян
11	Інформація про види і способи забезпечення туристів харчуванням під час туристської поїздки
12	Інформація про види і тематику екскурсійного обслуговування, порядку зустрічі і розваги туристів
13	Інформація про дату і час початку туристського обслуговування і його тривалості
14	Відомості про максимальну кількість туристів в групі, а також строках інформування туристів про те, що турпоїздка не відбудеться у зв'язку з недобором груп
15	Відомості про страхову організацію, яка здійснює страхування ризиків, пов'язаних з туристським обслуговуванням, а також розмір страхових відшкодувань і порядок їх виплати
16	Інформація про ціну туристського обслуговування і порядку здійснення розрахунків
17	Відомості про місцезнаходження організації (організацій), яка уповноважена туроператором на прийом претензій туристів, а також про телефони і адреси українських дипломатичних установ в країні тимчасового знаходження, або місцевих служб, до яких турист також може звернутися у разі виникнення труднощів під час туристської поїздки

Зміна ціни туристичного продукту після укладення договору на туристичне обслуговування допускається лише у разі необхідності врахування зміни тарифів на транспортні послуги, запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов'язкових платежів, зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена вартість туристичного продукту.

Зміна ціни туристичного продукту можлива не пізніш як за 20 днів до початку туристичної подорожі. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати п'яти відсотків його початкової ціни. У разі якщо ціна туристичного продукту вища за початкову ціну на п'ять відсотків, турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний повернути йому раніше сплачену суму.

Кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв'язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі:

1) погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків;

2) непередбаченого підвищення тарифів на транспортні послуги;

3) запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів, інших обов'язкових платежів;

4) істотної зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена ціна туристичного продукту;

5) домовленості сторін. Істотним моментом є вказівка в договорі туристського обслуговування відповідальності туроператора (турагента) за збитки, завдані туристу. Відповідно до ст. 20 Закону про туризм туроператор (турагент) має право обмежити розмір майнової відповідальності перед туристом за неналежне виконання договору туристського обслуговування. Дана можливість може бути використаний в тому випадку, якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноосібну відповідальність за збитки, заподіяні діями або бездіяльністю одного з виконавців послуг. У цьому випадку розмір відповідальності обмежується подвійною вартістю турпродукту.

43. Особливості договору про надання туристичних послуг з туроператором

Договори на надання туристичних послуг, які укладаються між суб’єктами туристичної діяльності та споживачами туристичного продукту, є обов’язковими, а порядок їх укладання передбачений Законом України «Про туризм».

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов’язується оплатити його.

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір укладається в письмовій формі і повинен визначати обсяг, умови та якість надання послуг, порядок оплати та розрахунків, термін дії, права та обов'язки сторін, їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір про туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі. При цьому він може укладатися шляхом видачі туристичного ваучера. Договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом або групою туристів вважається укладеним з моменту оплати вартості туру та видачі туристу чи керівнику групи туристичного ваучера.

Туристичний ваучер (путівка) – документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг. Ваучер є фінансовим документом, необхідним для здійснення розрахунків між направляючими та приймаючими туристичними підприємствами. Бланк ваучера єдиний за формою як для туриста, який здійснює подорож індивідуально, так і для групи туристів. До ваучера на групу туристів додається список туристів, завірений печаткою направляючого туристичного підприємства.

При формуванні туристичної групи договір укладається окремо з кожним туристом, а не з керівником групи. А при замовленні туру юридичною особою договір укладається лише з цією юридичною особою. У разі, якщо до складу групи входять неповнолітні особи, договір про туристичне обслуговування укладається з їх батьками (опікунами). До моменту укладання договору з туристом туроператор (у разі, якщо договір укладається безпосередньо між туроператором та туристом без участі турагента) повинен надати йому необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки та правила поведінки туристів, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового та митного режиму, перетину державного кордону, а також іншу інформацію, передбачену чинним законодавством України. Що стосується обов'язковості страхування життя і здоров’я туриста, то таке страхування може бути здійснено туристом самостійно, безпосередньо зі страховиком. При цьому туроператор повинен перевірити наявність страхового поліса туриста та додати його копію до договору про туристичне обслуговування.

Процес придбання туристом турпродукту, який здійснюється не через безпосередню взаємодію його з туроператором, а через юридичні та фактичні дії турагента, опосередковується трьома договорами: по-перше, договором туроператора з турагентом, по-друге, – турагента з туристом, по-третє, – туриста з туроператором. При цьому договір туроператора з туристом – це договір купівлі-продажу турпродукту (туристичного ваучера, путівки). Слід зазначити, що цей договір сторони укладають не шляхом складання та підписання з двох сторін угоди про купівлю-продаж, а шляхом обміну через посередника (турагента) документами, повідомленнями, в тому числі за допомогою електронних засобів зв’язку, що свідчать про його укладання. Оплата турпродукту туристом за цим договором також проводиться не безпосередньо туроператору, а з використанням банківського рахунку турагента або шляхом фактичних дій турагента із внесення на рахунок туроператора плати за турпродукт. Документи, необхідні туристу для подорожі (авіаквиток, страховий поліс, ваучер на проживання в готелі, ваучер на трансфер, інше) передаються покупцеві, як правило, також через турагента – посередника. Туроператор відповідає за якість і обсяг турпродукту, проданого ним туристу через турагента за договором купівлі-продажу, але не за виконання турагентом зобов’язань, що виникли у нього по договору з туристом. Те, що турагент за договором з туроператором бере на себе обов'язок здійснювати не тільки юридичні, а й фактичні дії, ще раз вказує на те, що він діє як посередник, а не як представник.

Отже, туроператор є цілком відповідальним перед туристом за повноту та якість турпродукту. Оскільки туроператор при продажі турпродукту не зустрічається з туристом, він не має можливості: інформувати туриста про турпродукт; консультувати з приводу вчинення дій, необхідних туристові, щоб скористатися турпродуктом; контролювати здійснення оплати турпродукту, що може робити і робить тільки турагент, безпосередньо контактуючи з туристом, то відповідно туроператор не повинен відповідати замість турагента або разом з ним, якщо виявиться, що останній з власної вини неналежним чином виконував перераховані обов’язки. З тієї ж причини, а саме через неможливість для турагента своїми діями впливати на якість і обсяг послуг, що входять у турпродукт, що надається туристу туроператором, турагент жодним чином не може бути притягнений до майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов’язків туроператором. Таким чином, сфери відповідальності туроператора і турагента не можуть бути змінені через названі об'єктивні причини.

44. Особливості договору про надання туристичних послуг з турагентом

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (турагент) зобов’язується надати інформаційно-консультаційні послуги з приводу придбання іншою стороною (туристом) комплексу туристичних послуг (туристичного продукту) в третьої сторони (туроператора), а турист зобов’язується оплатити даний туристичний продукт.

При формуванні туристичної групи договір укладається окремо з кожним туристом, а не з керівником групи. А при замовленні туру юридичною особою договір укладається лише з цією юридичною особою. У разі, якщо до складу групи входять неповнолітні особи, договір про туристичне обслуговування укладається з їх батьками (опікунами). До моменту укладання договору з туристом турагент повинен надати йому необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки та правила поведінки туристів, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового та митного режиму, перетину державного кордону, а також іншу інформацію, передбачену чинним законодавством України. Що стосується обов'язковості страхування життя і здоров’я туриста, то таке страхування може бути здійснено туристом самостійно, безпосередньо зі страховиком. При цьому туроператор повинен перевірити наявність страхового поліса туриста та додати його копію до договору про туристичне обслуговування.

Процес придбання туристом турпродукту, який здійснюється не через безпосередню взаємодію його з туроператором, а через юридичні та фактичні дії турагента, опосередковується трьома договорами: по-перше, договором туроператора з турагентом, по-друге, – турагента з туристом, по-третє, – туриста з туроператором. Договір агента з туристом (договір про туристичне обслуговування), це, по суті, договір про надання інформаційно-консультаційних послуг. Після сприяння турагента в укладанні угоди купівлі-продажу між оператором і туристом турагент залишається в самостійних правових стосунках з туристом, створюваних договором про туристичне обслуговування. Іншими словами, після надання посередницької послуги туроператору в рамках договору про реалізацію турпродукту і вчинення туроператором і туристом угоди купівлі-продажу турпродукту, турагент не втрачає правових відносин з туристом. Він залишається зобов'язаним перед туристом за якість і повноту інформаційно-консультаційних послуг, наданих йому за договором на туристичне обслуговування. Зокрема, турагент залишається зобов’язаним перед туристом: за надані інформаційні послуги у зв’язку з підбором туру; за адекватне відображення в заявці на придбання турпродукту побажань туриста, що стосуються режиму харчування, видів розміщення в готелі; за консультації щодо оформлення документів, необхідних туристові для поїздки; за перерахування грошей за придбаний туристом турпродукт тощо. Те, що турагент за договором з туроператором бере на себе обов'язок здійснювати не тільки юридичні, а й фактичні дії, ще раз вказує на те, що він діє як посередник, а не як представник.

Турагент залишається відповідальним: по-перше, за послуги інформування про турпродукт, по-друге, за консультування туриста з приводу вчинення дій, необхідних для споживання турпродукту, по-третє, за передачу грошей туриста в оплату турпродукту. Через неможливість для турагента своїми діями впливати на якість і обсяг послуг, що входять у турпродукт, що надається туристу туроператором, турагент жодним чином не може бути притягнений до майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків туроператором. Таким чином, сфери відповідальності туроператора і турагента не можуть бути змінені через названі об'єктивні причини.

45. Права та обов’язки сторін за договором надання туристичних послуг.

У договорі надання туристичних послуг вказуються права та обов'язки сторін (туроператора, турагента, туриста). Зокрема, туроператор має право на:

· отримання від туриста необхідних документів та інших персональних даних туристів;

· відшкодування туристом шкоди, заподіяної туроператору неправомірними діями, відмовою від туру та/або порушенням умов договору;

· вимагати від туриста передоплату за замовлений туристичний продукт у вигляді авансового платежу при бронюванні турів, які мають спеціальні умови бронювання.

Туроператор забов'язаний:

· здійснити бронювання туристичних послуг та надати туристичні послуги, замовлені туристом, у повному обсязі, в кількості, якості та у визначені договором строки;

· до укладання договору туроператор забов'язаний інформувати туриста про права та обов'язки сторін договору, надати інформацію про організацію туру;

· забезпечити туриста необхідними документами на тур, які посвідчують право туриста на отримання туристичних послуг;

· інформувати туриста про зміни умов туру.

Турист (замовник) має право на:

· отримання необхідної і достовірної інформації про хід виконання туроператором замовлення на туристичний продукт;

· отримання інформації про наявність у туроператора ліцензії на туроператорську діяльність та інших необхідних дозвільних документів відповідно до чинного законодавства України;

· отримання туристичного продукту, замовленого та оплаченого у відповідності до договору.

Турист (замовник) забов'язується:

· ознайомитись з інформацією щодо умов договору, дотримуватись і виконувати їх у повному обсязі, прийняти замовлені послуги за умови їх повної оплати;

· своєчасно надати туроператору всі необхідні для бронювання туристичного продукту відомості необхідні для оформлення поїздки (туру) шляхом заповнення форм туроператора, мати належним чином оформлені документи для виїзду/в'їзду з/до країни подорожування;

· забезпечити дотримання законодавства держави тимчасового перебування;

· компенсувати збитки, заподіяні туроператору внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору;

· дотримуватися вказівок гідів приймаючої сторони та повідомлень, розміщених в готелі на інформаційних стендах;

· оплатити туроператору вартість замовленого турпродукту на умовах договору.

Зміна ціни туристичного продукту після укладення договору на туристичне обслуговування допускається лише у разі необхідності врахування зміни тарифів на транспортні послуги, запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів, зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена вартість туристичного продукту.

Зміна ціни туристичного продукту можлива не пізніш як за 20 днів до початку туристичної подорожі. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати п’яти відсотків його початкової ціни. У разі якщо ціна туристичного продукту вища за початкову ціну на п’ять відсотків, турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов’язаний повернути йому раніше сплачену суму.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, якщо це відбулося з вини туриста.

Турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов’язаних із відмовою.

Якщо під час виконання договору на туристичне обслуговування туроператор не в змозі надати значну частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, туроператор повинен з метою продовження туристичного обслуговування вжити альтернативних заходів без покладення додаткових витрат на туриста, а в разі потреби відшкодувати йому різницю між запропонованими послугами і тими, які були надані. У разі неможливості здійснення таких заходів або відмови туриста від них туроператор зобов’язаний надати йому без додаткової оплати еквівалентний транспорт для повернення до місця відправлення або іншого місця, на яке погодився турист, а також відшкодувати вартість ненаданих туроператором туристичних послуг і виплатити компенсацію у розмірі, визначеному в договорі за домовленістю сторін.

Права і обов’язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором, укладеним між ними, а також цим Законом.

Якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста, встановлюється законом, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена більша відповідальність туроператора

46. Особливості перебігу терміну позовної давності в туристичній діяльності

Згідно з цивільним кодексом України:

Стаття 256. Поняття позовної давності

1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257. Загальна позовна давність

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

47. Загальна характеристика договору про надання готельних послуг відповідно до готельної конвенції МГА/УФТАА 1979 р.

Конвенція регулює два види готельних контрактів :

1. Контракти з продажу готельних послуг індивідуальним клієнтам .

2. Контракти з продажу готельних послуг групі клієнтів.

До загальних правил для двох видів контрактів віднесені такі пункти:

1. Заключення готельного контракту, де зазначається інформація щодо:

а) запиту на бронювання послуг;

б) підтвердження запиту;

в) попередньої оплати;

г) документів на бронювання;

2. Виплати власнику готелю:

а) власник готелю має дотримуватися цін, встановлених контрактом;

б) турагент сплачує лише послуги, передбачені його запитом;

в) турагент бере на себе забов'язання з оплати рахунку за надані послуги, за винятком випадків, коли рахунок сплачує клієнт;

г) якщо рахунок сплачується клієнтом, власник готелю має забезпечити турагенту виплату комісії.

3. Виплати турагенту:

а) правила виплати комісії;

б) розмір комісії;

в) комісія при продовженні строку перебування клієнта.

4. Ануляції:

а) підтвердження ануляції;

б) умови та строки повної та часткової ануляції.

5. Загальні взаємні забов'язання:

а) забов'язання, що випливають з Конвенції;

б) забов'язання, що випливають з професійної етики;

6. Контракти з надання готельних послуг індивідуальним клієнтам:

а) визначення;

б) строки ануляції;

в) компенсація;

г) неприбуття або запізнення клієнта;

д) передчасний від'їзд клієнта.

7. Контракти з надання послуг групам туристів:

а) визначення;

б) надання групових цін;

в) умови сплати;

г) ануляція;

48. Види договору про надання готельних послуг відповідно до готельної конвенції МГА/УФТАА 1979 р.

Конвенція регулює два види готельних контрактів :

1. Контракти з продажу готельних послуг індивідуальним клієнтам .

2. Контракти з продажу готельних послуг групі клієнтів.

Контракти з надання готельних послуг індивідуальним клієнтам:

Стаття 38. Визначення

Контрактом з надання послуг індивідуальним клієнтам визнається така угода, за якою клієнт не отримує пільг, що надаються за груповим контрактом.

Стаття 39. Строки ануляції

Якщо інше не обумовлено в контракті, мінімальними термінами ануляції, які повинні бути дотримані турагентом, є:

а) в місцевостях, де є значні потреби у розміщенні:

терміни аналогічні тим, які встановлені для безпосередніх клієнтів готелю, але найпізніше - в день, що передує прибуттю;

б) в готелях, призначених для туристів:

за 30 днів до дати прибуття в сезон "пік";

за 14 днів до дати прибуття в несезон.

Стаття 40

Ануляція, подана після вишеустановленних термінів, дає право на компенсацію.

Стаття 41

У контракті може бути встановлена компенсація в розмірі:

а) за ануляцію обслуговування на термін не менше 3 діб - добової вартості всіх замовлених готельних послуг;

б) за ануляцію обслуговування на термін від 3 діб і більше в несезон - добової вартості всіх замовлених готельних послуг;

в) за ануляцію обслуговування від 3 діб і більше в сезон "пік" - 3-добової вартості всіх замовлених готельних послуг.

Стаття 42

а) У разі передчасного від'їзду клієнта або невикористання замовлених готельних послуг турагент зобов'язаний компенсувати фактичні збитки, понесені власником, за винятком тих випадків, коли передчасний від'їзд або невикористання замовлених готельних послуг виникли з вини власника готелю, який не надав такі послуги.

Якщо сума попередньої оплати, отримана власником готелю від турагента, не покриває витрат готелю у зв'язку з ануляцією, власник готелю вправі одержати відсутню суму безпосередньо від клієнта.

Вищевикладені правила застосовуються тільки в тому випадку, якщо такого роду дії є загальною практикою готелі по відношенню до своїх клієнтів.

б) У разі неприбуття клієнта, відсутності будь-якої інформації про нього, в тому числі про його пізньому прибуття, бронювання послуг для якого не було анульовано навіть у більш пізні терміни, турагент зобов'язаний компенсувати реальний збиток, заподіяний власнику готелю. У випадку більш пізньої ануляції чи іншої інформації про клієнта застосовуються правила статті 41.

Власник готелю зобов'язаний негайно поставити до відома турагента про подібні випадки неприбуття клієнта.

в) Компенсація виплачується протягом 30 днів. У разі прострочення платежу нараховуються пені, а також стягується збір у розмірі виплачуваних власником готелю податкових платежів у порядку, встановленому в статті 16, п. "В".

Стаття 43

а) Турагент немає права встановлювати для своїх клієнтів ціни вище тих, які йому встановлені за договором-комісії.

б) Проте рахунок за бронювання може бути пред'явлений клієнту окремо від рахунку за обслуговування в готелі.

Контракти на надання послуг групам туристів

Стаття 44. Визначення

Група осіб, які подорожують спільно і розглянутих турагентом і власником готелю як щось єдине, яким власник готелю надає спеціальне обслуговування за цінами, встановленими в договірному порядку, визнається групою клієнтів. Перелік послуг має бути зафіксований в одному запиті турагента на обслуговування всієї групи в цілому і підтверджений власником готелю.

Як запит, так і підтвердження повинні містити ідентичні послуги, що надаються для кожного клієнта, з виставленням єдиного рахунку за обслуговування всієї групи.

Стаття 45

Надання групових цін, опублікованих у конфіденційних готельних тарифах, не обмежується такими умовами, як число учасників групи (раніше 16 осіб), наявність відповідального за групу або учасника групи, що виступає в ролі такого відповідального, наявність спеціального представника з числа місцевих турагентів, що відповідає за групу .

Стаття 46

Турагент зобов'язаний направити власнику готелю за 14 днів (2 тижні) до прибуття список членів групи на її розміщення і несе повну відповідальність за ті труднощі, які можуть виникнути у разі невиконання цього зобов'язання. У свою чергу власник готелю зобов'язаний інформувати турагента у випадку, якщо список групи на розміщення не був ним отриманий за 2 тижні до прибуття групи.

Стаття 47

У будь-якому випадку, коли застосовуються правила статті 26 до групового контрактом, власник готелю зобов'язаний розмістити всіх членів в одному готелі.

Стаття 48. Умови оплати

Умови оплати зазвичай обумовлюються в приватному контракті.

У разі відсутності угоди про такий порядок в контракті передбачаються наступні умови оплати:

50% всієї суми виплачуються за 30 днів до прибуття групи;

остаточний розрахунок повинен бути проведений до від'їзду групи.

Стаття 49

Власнику готелю рекомендується надавати безкоштовне обслуговування одному представнику турагента (супроводжуючий, гід, шофер, керівник групи і т.д.), супроводжуючому групу не менше ніж з 15 чоловік. Власник готелю може надавати безкоштовне обслуговування другий супроводжуючому за кожну додаткову групу в 20 чоловік.

Стаття 50

Ні турагент, ні власник готелю не повинні розкривати ціну, яка обумовлена в контракті.

Стаття 51. Ануляція

У випадку, якщо угодою не передбачено інше, мінімальними термінами, коли турагент зобов'язаний інформувати власника готелю про ануляцію, є:

при ануляції більше 50% учасників - за 21 день до приїзду групи;

при ануляції менше 50% учасників - за 14 днів до приїзду групи.

Стаття 52

Ануляція, вироблена в більш пізні терміни, дає право на компенсацію. У випадку, якщо запит був направлений і прийнятий менш ніж за 14 днів до прибуття групи, застосовуються правила статті 53, п. "А".

Стаття 53

Компенсація за ануляцію може бути визначена в домовленому порядку по кожному клієнту, бронювання послуг для якого було анульовано:

а) у сумі, розмір якої встановлено заздалегідь;

б) у разі відсутності такої угоди в розмірі 2/3 вартості анульованого замовлення відповідно до умов і спеціальними цінами, зафіксованими в контракті.

Стаття 54

У разі пізнього прибуття компенсація виплачується в розмірі 2/3 вартості послуг ненадання харчування та інших послуг, які не були використані в результаті пізнього прибуття, за умови, що представник турагента зробив усе можливе, щоб інформувати готель про такий пізньому прибуття.

Стаття 55

У разі неприбуття групи застосовуються правила, аналогічні для індивідуальних клієнтів.

Стаття 56

Власник готелю, який виявився не в змозі виконати свої зобов'язання або не зміг надати рівноцінні послуги, виплачує компенсацію, сума якої не повинна перевищувати фактичні збитки, понесені турагентом, і не буде менше сум, зазначених у статті 53.

Стаття 57

Виплата компенсацій здійснюється протягом 30 днів з моменту ануляції. У разі прострочення платежу виплачуються пеня і страховий збір, передбачені статтею 16, п. "Б".

49. Загальна характеристика та значення звичаєвих норм професійної туристичної етики.

Етика туризму - це різновид прикладної етики, яка регулює відносини між людьми у сфері туристської діяльності. Прикладна етика як феномен являє собою новітній етап в історії етичної думки.

Робота у сфері туризму передбачає обслуговування туристів, а отже спілкування з ними. Знання психології міжособистісного спілкування має важливе значення для організації ефективної роботи туристичної фірми, її персоналу.

Спілкування — це форма діяльності, що здійснюється між людьми як рівноправними партнерами і призводить до виникнення психологічного контакту. Останній проявляється в обміні інформацією, взаємопереживанні й взаєморозумінні.

Спілкування турагента з клієнтом, із співробітниками агентства (фірми) виконує певні функції:

· контактна

· інформаційна

· спонукальна

· координаційна

· розуміння

· амотивна

· установлення стосунків

· впливу

Іноді можна спостерігати, як під час розмови турагента й клієнта не встановлюється контакт, внаслідок чого їх бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення умов підписання угоди було витрачено багато часу. Чому це так? Очевидно тому, що між ними не виникла взаємодія. Розрізняють два види міжособистісної взаємодії: співробітництво або кооперацію (досягнення мети одним працівником фірми визначає реалізацію цілей клієнтів і фірми) і суперництво або

конкуренцію (досягнення мети менеджером однієї фірми ускладнює або взагалі виключає досягнення цілей колегами з інших фірм). Інколи ці види взаємодії позначаються термінами «згода» або «конфлікт».

Спільна діяльність агента по організації туризму або екскурсовода з туристичною групою є тим важливим фактором, який визначає ефективність взаємодії, а отже, й культуру спілкування. Тому, бажаючи досягти позитивного результату у спілкуванні, важливо продумати насамперед питання його організації.

Не кожен клієнт і не всі учасники групи готові до позитивної партнерської взаємодії. Ця готовність має три компоненти — мотиваційний¹, змістовий та операційний. По-перше, у людей може не бути бажання взаємодіяти. По-друге, вони не вміють спілкуватися^ використовуючи діалог І бажають, щоб спілкування відбувалося саме за їх програмою, відповідно до їх бачення ситуації. По-третє, їхні знання щодо конкретної ситуації помітно різняться якісно й кількісно. Тому до спілкування треба готуватися, вивчати настрої, інтереси, уподобання та бажання клієнтів.

Готовність до спілкування у різних групах неоднакова. Одні можуть бути готовими мотиваційно та не готовими операційно. Інші мають операційну й змістову готовність, але не хочуть об'єднуватись у велику групу для досягнення спільної мети. Вони хочуть бути наодинці або створюють свою невелику групу і спілкуються лише в ній. Тому в кожному окремому випадку треба вирішувати, чи готові члени групи до спільних дій, і відповідно до цього добирати методи роботи. У менеджменті вважається: якщо у групі не налагоджена взаємодія, то в цьому винен керівник, бо він не підготував її до продуктивного та взаємоприйнятного спілкування, не зміг спрямувати дії кожного і всіх разом.

Для того, щоб спільна діяльність дала позитивні результати, турагент має враховувати особливості поведінки людей у групі та етичні проблеми, що при цьому виникають. Без цього навряд чи спілкування буде результативним і відповідатиме належному рівню культури.

Працівникам туристичної фірми слід знати не лише основи професійної етики спілкування з клієнтами. У фірмах, де керівники прагнуть підняти рівень культури ділового спілкування, розробляють кодекс честі або норми поведінки працівників. Наприклад, до керівників висуваються такі вимоги²: ставитися до підлеглих з повагою; уважно вислуховувати підлеглих, особливо їхні пропозиції; не обговорювати з ними дії інших людей; не просити підлеглих робити вам особисті послуги; не позичати гроші у підлеглих тощо.

50. Особливості правового регулювання міжнародних туристичних відносин в ЄС.

Важливе значення для ефективного правового регулювання туризму має міжнародний правовий досвід. При цьому міжнародне правове регулювання пов'язане не тільки з міжнародним туризмом; воно робить істотний вплив на національне законодавство в даній області.

UNWTO є спеціалізованою організацією в системі ООН, створеної в 1975 р., і грає вирішальну роль в пропаганді і розвитку відповідального, стійкого та загальнодоступного туризму, покликаного сприяти економічному розвитку, міжнародного взаєморозуміння, миру, добробуту, а також взаємної поваги, безумовного дотримання громадянських прав і основних свобод. Виконуючи цю місію UNWTO приділяє особливу увагу інтересам країн у сфері туризму.
За час діяльності міжнародних організацій було прийнято низку важливих документів з питань туризму; основні з них:

- Манільська декларація по світовому туризму;

- Гаазька декларація по туризму;

- Глобальний етичний кодекс туризму;

- Хартія туризму і її розділ «Кодексу туризму»;

- Осакская декларація по туризму;

- Осакская декларація тисячоліття.

Слід відмітити діяльність таких регіональних організацій як:

1. Туристська асоціація «Спільного ринку» (Європейський регіон);

2. Європейська мережа подорожей (ETN - European Travel Network) - всесвітньої консорціум 250 незалежних туристських агентств;

3. Європейську комісію подорожей, створену в 1948 р і об'єднуючу 21 країну;

4. Європейська організація рекреації та відпочинку (1972 р);

5. Європейська асоціація пішохідного туризму (1969 р);

6. Міжнародна федерація неурядових асоціацій з охорони культурної спадщини і природних пам'яток в Європі (1963 р);

7. Федерація асоціацій скандинавських туристських агентств (1939 г.).

51. Загальна характеристика директиви ЄС №90/314 від 13.06.1990 р.

"Про організовані туристичні подорожі, відпочинок з повним комплексом послуг та комплексні турне"

Мета цієї Директиви - наблизити до єдиного стандарту закони, підзаконні акти та адміністративні положення держав-членів, що стосуються проданих або запропонованих для продажу на території Співтовариства пакетів.

Споживач і пакетно-туристична промисловість будуть отримувати вигоду, якщо на організаторів та/або роздрібних продавців буде накладено зобов’язання надавати значні докази надійності у разі банкрутства;

Будь-який описовий матеріал пакету, наданий організатором або роздрібним продавцем покупцю, ціна пакету та будь-які інші умови, що застосовуються до контракту, не мають містити будь-якої оманливої інформації.

Якщо брошура надана споживачу, вона має розбірливо, зрозуміло та чітко вказувати ціни та адекватну інформацію щодо:

(a) напрямку та засобів, характеристик та категорій використаного транспорту;

(b) типу житла, його місцезнаходження, категорії або рівня комфорту та його головних характеристик, його схвалення та туристичної класифікації за правилами більшості зацікавлених держав-членів;

(d) маршруту;

(e) загальної інформації щодо паспортних та візових вимог для громадян держав-членів або причетних країн та формальних вимог до безпеки здоров’я протягом поїздки та проживання;

(f) або грошової ціни, або проценту від суми, що має бути сплачений, та розкладу для виплати залишку суми;

(g) мінімальної кількості осіб (якщо є така вимога) для того, щоб поїздка відбулася, та, якщо так - кінцевого терміну інформування споживача у разі анулювання.

Деталі, що містяться в брошурі, мають обов’язкову силу для організатора або роздрібного продавця, крім випадків, коли:

- споживача було чітко повідомлено про зміни в таких деталях до укладання контракту, у такому випадку на зміни буде чітко вказано в самій брошурі;

- зміни буде внесено пізніше за угодою між сторонами, що підписали контракт

Директивою також встановлюється, що держави-члени мають вжити необхідних кроків, щоб гарантувати, що сторона-організатор та/або роздрібний продавець будуть відповідальні перед споживачем за належне виконання зобов‘язань, викладених у контракті, незалежно від того, чи ці зобов’язання має виконувати організатор та/або роздрібний продавець або інші постачальники послуг без шкоди для права організатора та/або роздрібного продавця пред'являти позов на інших постачальників послуг.

52. Загальна характеристика директиви ЄС №93/13 від 21.04.1993 р.

"Щодо несправедливих умов споживчих договорів"

Метою цієї Директиви є наближення законів, підзаконних та адміністративних положень держав-членів щодо несправедливих умов у договорах, укладених між продавцем або постачальником та споживачем.

Умови договорів, що відбивають обов’язкові норми закону або регулятивні положення та положення та принципи міжнародних конвенцій, учасниками яких є держави-члени або Співтовариство, особливо у сфері транспорту, не входять до сфери застосування цієї Директиви.

Умова договору, що не обговорювалась індивідуально, має розглядатись у якості несправедливої, якщо за порушення вимоги сумлінності вона викликає значні невідповідності в правах та обов’язках сторін, що випливають з договору, на шкоду споживачу.

Держави-члени мають вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб споживач не залишився без захисту, надаваного цієї Директивою, на підставі вибору права держави, що не є членом Співтовариства, для застосування його до договору в якості права, якщо він має щільний зв’язок з територією держав-членів Співтовариства.

У випадку договорів, у яких всі або деякі запропоновані споживачу послуги надані в письмовій формі, ці умови мають завжди бути складені простою, зрозумілою мовою. Якщо є сумніви щодо значення умови, має переважати найбільш сприятливе для споживача тлумачення.

У частині національних законодавств, заходи правового захисту можуть бути направлені окремо або спільно проти ряду продавців або постачальників з того ж сектору економіки або їх спілки, що використовує або рекомендує використання вищезгаданих загальних договірних умов або аналогічних умов

53. Загальна характеристика директиви ЄС №94/47 від 26.10.1994 р.

"Щодо захисту прав покупців за деякими положеннями договору про покупку права на короткострокове використання нерухомого майна"

Метою цієї Директиви є наближення законів, підзаконних актів та адміністративних положень держав-членів щодо захисту прав покупців за деякими положеннями договору, що прямо стосується покупки права на короткотривале використання однієї чи більше одиниць нерухомого майна.

Ця Директива охоплює лише ті аспекти вищезазначених положень щодо контрактних угод, які стосуються:

- інформації про основні положення договорів та форми передачі цієї інформації,

- процедури та методи розірвання договорів.

Дотримуючись загальних правил Договору, держави-члени залишаються компетентними в інших аспектах, inter alia, визначають юридичний характер прав, які є об’єктом договорів, що охоплюються цією Директивою.

Держави-члени передбачають у своїх законодавствах заходи, призначені для того, щоб слідкувати за тим, щоб продавець надавав кожному, хто вимагає, інформацію про нерухомість.

Якщо сторони не домовляться про інше, то лише зміни, які є наслідком обставин, незалежних від волевиявлення продавця, можуть бути внесені до інформації.

Будь-які зміни, внесені до цієї інформації, мають бути повідомлені покупцеві до підписання договору. У договорі будь-які такі зміни мають бути чітко зазначені.

Будь-яка реклама, що стосується нерухомого майна, про яке йде мова, повинна включати можливість отримання документу, а також місця, де його можна отримати.

Держави-члени передбачають у своїх законодавствах положення для забезпечення того, щоб: окрім запропонованих покупцеві національним законодавством можливостей щодо визнання угоди недійсною, останній мав право розірвати договір без пояснення причин відмови протягом десяти календарних днів з дня підписання обома сторонами договору або обов’язкової попередньої угоди.

54. Аналіз рішення суду ЄС у справі Ерік Ділленкофер та інші проти Німеччини

Рішення у справі Ділленкофера прийнято Судом Європейських Співтовариств 8 грудня 1996 р

У 1993 році німецькі громадяни, Еріх Ділленкофер, Християн Ердман, Ганс-Юрген Шульте, Анке Хойер і сім'я Кнор (Вернер, Урсула і Торстен) вирішили купити у туроператорів «МП Тревел Лайн Інтернешнл ГмбХ» і «Флорида Тревел Сервіс ГмбХ» пакетні тури, у вартість яких входила як подорож, так і розміщення в готелі. Проте в результаті передчасного банкрутства цих фірм деякі особи не змогли виїхати, а інші змушені були повернутися з відпустки за рахунок власних коштів. Через банкрутство даних фірм ніхто з тих, що оплатили тур, не зумів повернути гроші за послуги, якими вони не скористалися.

Ділленкофер за станом здоров'я вирішив скасувати своє замовлення вже після оплати туру. Ердман і Хойер, дізнавшись з преси про майбутнє банкрутство турфірм, також вирішили анулювати свої замовлення, в той час як Шульте змусили покинути літак, де він уже перебував, вирушаючи до місця проведення відпустки (у той момент стало відомо про банкрутство його туроператора). Члени сім'ї Кнор встигли поїхати і відпочити, однак банкрутство їхньої туроператора припало на момент повернення додому. Тому вони змушені були повернутися до Німеччини за власні гроші, хоча у них були дійсні авіаквитки. Спроби позивачів повернути сплачені гроші за ненадані туристичні послуги, у тому числі через суд Німеччини, не увінчалися успіхом. Суд постановив, що збанкрутілі фірми на основі закону Німеччини не зобов'язані повертати клієнтам ці гроші.

Позивачі аргументували свої вимоги Директивою Ради міністрів ЄС «Про пакетні подорожі, пакетні відпустки та пакетні тури» від 13 червня 1990. Цей довід був відкинутий місцевим судом Німеччини на тій підставі, що Директиви Ради Міністрів ЄС не діють автоматично на території держав-членів, а вимагають трансформації в національному законодавстві. Проте відповідний закон з цього приводу був прийнятий в Німеччині лише в червні 1994 р.

Які ж основні положення Директиви Ради Міністрів ЄС «Про пакетні подорожі, пакетні відпустки та пакетні тури»?

У статті 1 Директиви написано, що метою її прийняття є зближення законів, регламентів і адміністративних вказівок держав-членів з питань пакетних подорожей, пакетних відпусток та пакетних турів. Стаття 2 дає розшифровку найбільш важливих використовуваних у Директиві понять. Зокрема, в ній сказано, що для цілей Директиви «пакет туристичних послуг» означає попередньо встановлену комбінацію не менше ніж двох з нижченаведених туристичних послуг (транспорт плюс розміщення в готелі плюс інші туристичні послуги, не пов'язані з транспортом чи розміщенням у готелі), і якщо вони продані або пропонуються до продажу за системою «все включено, все оплачено» на період більш ніж 24 годин, або якщо включають одну ночівлю в готелі.

Відповідно до зазначеної статті «туроператором» є особа, яка займається організацією і продажем пакетних туристичних послуг, як прямо так і через посередника, в той час як «споживач туристичних послуг» - це така особа, яка бере або погоджується прийняти пакет туристичних послуг, або особа, для якої цей пакет був придбаний або кому був переданий.

Стаття 7 Директиви свідчить, що туроператор - сторона контракту надання туристичних послуг, повинен представити достатні гарантії надійності для повернення сум, витрачених споживачем для оплати замовлення, або для повернення на батьківщину споживача туристичних послуг у разі передчасного банкрутства туроператора. Стаття 8 говорить, що держави-члени можуть прийняти більш суворі заходи для захисту інтересів споживачів туристичних послуг. А стаття 9 спеціально вимагає від держав-членів вжити всіх заходів, необхідних для виконання зазначеної Директиви ЄС, до 31 грудня 1992 р.

Виходячи з положень ст. 7 і 9, позивачі порушили позов проти Німеччини, вимагаючи від неї виплати компенсації на тій підставі, що якби ст. 7 Директиви була своєчасно відображена в законодавстві Німеччини - до 31 грудня 1992, як того вимагає її ст. 9 - то їх інтереси були б захищені при передчасному банкрутство туроператорів, у яких вони купили туристичні послуги.

При цьому свої доводи про відповідальність Німеччині вони обґрунтовували ще й рішенням Суду Європейських Співтовариств по відомій справі «Франкович та інші проти Італії» (листопад 1991 г.).

На думку позивачів, всі три умови були дотримані в їх справі, тому вони і вимагали з Німеччини компенсації того, що вони втратили в результаті банкрутства туроператорів. Місцевий суд Німеччини навпаки, вважав, що умови, встановлені Судом Європейських Співтовариств у справі «Франкович», тут не присутні. Навіть якби всі ці умови існували, підкреслив представник Німеччини, держава-член не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання директиви ЄС у вигляді виплати компенсації постраждалим. На його думку, така відповідальність настає лише у випадку «серйозного і навмисного» порушення правових актів Європейських Співтовариств.

Земельний суд Бонна, що розглядав дану справу, прийшов до висновку, що німецький закон не дає підстав для задоволення даного позову, проте не зміг з упевненістю встановити, чи мають наслідки для нього рішення Суду Європейських Співтовариств у справі Франкович. З цієї причини Земельний суд вирішив призупинити власне розгляд даної справи і передати на попередній розгляд Суду Європейських Співтовариств список з дванадцяти питань, що виникають у зв'язку з цією справою.

Суд Європейських Співтовариств прийшов до висновку, що ці питання з урахуванням трьох умов, висунутих у справі «Франкович», можна розділити на три групи: 1) умови, за яких настає відповідальність держав (від Суду вимагається відповідь на питання про те, чи достатньо прострочення дати виконання директиви, зазначеної в ст. 9, для визначення відповідальності держави-члена з виплати компенсації постраждалим особам, або ж потрібно враховувати й інші обставини); 2) чи надаються ст. 7 директиви які-небудь конкретні права індивідам, зміст яких досить ясно і визначуване; 3) які заходи потрібно прийняти у світлі положень ст. 9 для забезпечення належного виконання директиви.

Суд вказав, що директива спрямована на захист споживачів від фінансових ризиків, пов'язаних з можливим передчасним банкрутством. Метою ст. 7 є насамперед саме захист споживачів, які, таким чином, мають право на повернення сплаченої суми замовлення і на повернення на батьківщину в разі передчасного банкрутства туроператорів.

Суд далі вказав, що в преамбулі директиви неодноразово говориться про мету захисту саме споживачів туристичних послуг. Крім того, той факт, що директива переслідує і інші цілі, не може сам по собі виключати мети захисту споживачів туристичних послуг. На цій підставі суд Бонна прийняв рішення на користь позивачів.

Рішення Суду у даній справі має велике значення для розвитку туристичного бізнесу, оскільки в ньому підтверджено право потенційних туристів на компенсацію в будь-якому випадку, коли не зі своєї вини вони не зможуть скористатися вже оплаченими туристичними послугами. Це безумовно підвищує довіру до міжнародного туризму, що сприятиме збільшенню числа громадян держав ЄС, бажаючих відпочивати за кордоном.

Дані матеріали судової практики свідчать про те, що держава об'єктивно несе матеріальну відповідальність за виконання туристських формальностей своїми організаціями, що реалізують на ринку туристичні послуги. Але обов'язок держави нести таку відповідальність законодавчо закріплена тільки в країнах Європейського Союзу.

55. Особливості правового регулювання торгівлі послугами в рамках ГАТТ/СОТ

ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) була заснована в 1947 році,а вже у 1970 р. у Мехіко Генеральна Асамблея Сімсот приймає Статут СОТ, перетворюючи її в міжнародну міжурядову організацію. Рішення про перетворення СОТ в спеціалізовану установу ООН було прийнято 20 жовтня 2003 Генеральною асамблеєю СОТ. Метою СОТ є сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини. Особливістю СОТ є членство в цій організації. Члени СОТ розділені на три категорії. Дійсними членами є держави. Статус асоційованого члена надається територіям, які не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх відносин. Приєдналися членами є широке коло організацій і компаній, безпосередньо зайнятих у сфері туризму: авіакомпанії і транспортні компанії, готелі та ресторани, туроператори, турагентства і т. п. У 2013 р. до складу СОТ входили 161 держава. Україна набула повноправного членства в СОТ 16 травня 2008 року. Штаб-квартира СОТ розташована в Мадриді, Іспанія.

СОТ встановлює міжнародні стандарти вимірювання та звітності в туристській діяльності. Її рекомендації по туристській статистиці були прийняті Організацією Об'єднаних Націй в 1993 р., що привело до створення єдиної мови туристської статистики і дозволило туристським центрам порівнювати свої успіхи з досягненнями конкурентів. У 1989 р. Міжпарламентська конференція з туризму, проведена в Гаазі разом з Міжпарламентським союзом і СОТ, прийняла Гаазьку декларацію міжпарламентської конференції з туризму, в якому викладаються 10 принципів туристської діяльності, а також конкретні висновки і рекомендації конференції. Найбільше декларацій і рекомендацій у сфері туризму було ухвалено в рамках СОТ. Серед них необхідно відзначити Манільська декларація по туризму 1980 р., Хартію туризму і Кодекс туриста 1985 р., Сеульський декларацію «Мир і туризм» 2001 р., Осакського декларацію тисячоліття 2001, що містить програму дій в галузі розвитку ринку міжнародного туризму, збереження природної та культурної спадщини, туризму та інформаційних технологій. Всесвітній саміт з екотуризм, проведений 19-22 травня 2002 р. в Квебеку за егідою СОТ, завершився прийняттям Квебекської декларації з екотуризму, в якій викладені рекомендації національним органам влади, а також міжурядовим організаціям і фінансовим установам. Глобальний кодекс туризму, прийнятий Генеральною асамблеєю СОТ в 1999 р. і затверджений спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 2001 р., містить план з десяти пунктів, спрямований на збереження ресурсів, від яких залежить розвиток туризму, і на забезпечення справедливого розподілу економічних переваг від туризму.

56. Міжнародні звичаї в туристичній індустрії та їх вплив на систему правового регулювання туристичних відносин

Міжнародно-правовий звичай — це стійке правило поведінки держав , що склалося в практиці, й за яким держави визнають юридичну силу, тобто виражають свою злагоджену волю. Міжнародно-правовий звичай, як і міжнародний договір - це угода між державами, що покладає на них юридичні зобов’язання, він виступає джерелом міжнародного публічного права, а у внутрішній сфері держави його дія опосередковується національно-правовими формами. Міжнародний правовий звичай застосовується у практиці конкретної держави, якщо держава прямо визнала його в нормативному акті: дипломатичному чи законодавчому. У 1980 р. у м. Маніла (Філіппіни) відбулася Всесвітня конференція з туризму, яка мала на меті виявлення сучасної сутності туризму, визначення його ролі в динамічному світі, що змінюється, розгляду відповідальності держав за розвиток туризму. На конференції були розглянуті нові концепції туризму (насамперед як спосіб проведення відпусток і форма відпочинку, подорожей і переміщень осіб з будь-якими цілями, а не тільки як дохідна галузь економіки), нові принципи й основні напрями його розвитку.
Конференція прийняла Манільську декларацію зі світового туризму, в якій туризм розуміється як важлива діяльність, що впливає на соціальне, культурне, освітнє й економічне життя держав і має гуманітарний характер.
Особливе місце в Декларації приділяється розвитку внутрішнього, соціального й молодіжного туризму. Підкреслюється, що внутрішній туризм сприяє більш збалансованому стану національної економіки; соціальний туризм повинен бути суспільною метою в інтересах менш забезпечених громадян; молодіжний туризм потребує особливої уваги і надання цій категорії громадян найбільших можливостей і пільг.

57. Правовий аналіз договору «Time share»

Таймшер – форма володіння власністю у вигляді апартаментів в рамках комплексу апартготеля або право на безстрокове ексклюзивне використання апартаментів на основі розподілу часу на термін кратний тижню в кожному календарному році. Унікальною і привабливою частиною програми є обмін таймшерів через незалежну обмінну компанію. Тиждень відпочинку – мінімальний за тривалістю період часу проживання в апартаментах комплексу апартготеля, який можна придбати в безстрокове володіння в рамках програми таймшера. Не існує обмежень за кількістю тижнів таймшера, які може придбати і володіти один покупець. Маловідомий для українців, але неймовірно популярний в Європі та США, timeshare представляє собою купівлю нерухомості в спільну часткову власність, яка передбачає право кожного із власників користуватися цією нерухомістю фіксовані періоди часу. Система «timeshare» зявилась в 70-х роках в Європі як спосіб продавати готельні номери. Згодом німці та американці з властивим їм прагматизмом підняли цей вид операцій з нерухомістю на теперішній дуже розвинутий рівень. Існує дві схеми купівлі нерухомості за timeshare: Скористатися послугами великих компаній з продажі готельних комплексів у режимі тimeshare. Купівля у власність на прекрасному курорті шикарних апартаментів і користування ними від 1 до 51-го тижня на рік за копійки в порівнянні з вартістю нерухомості на тому ж курорті. У будь-який момент своє право власності на нерухомість можна продати, обміняти, здати в оренду і навіть залишити у спадщину. Якщо володар timeshare не бажає, він може не відпочивати щороку в одному і тому ж місці. Господарі курортів та фірми по нерухомості організовують обмін відпочинком для своїх клієнтів. Такий бізнес дуже розповсюджений і розвинутий в США, однак, у країнах СНД відомий, на жаль, як шахрайство та обман. Купівля нерухомості декількома сім’ями. Максимально простий та вигідний спосіб придбати, наприклад, віллу на узбережжі Середземного моря, для відпочинку та подорожей по Європі. однак, ви стаєте повноправним власником частки цієї нерухомості на все життя з повним правом користуватися нею у встановлений для вас період часу, продати, обміняти, здавати в оренду та залишити дітям у спадщину. Умови законодавства України дозволяють розробляти та застосовувати договори, аналогічні західній системі timeshare, з усіма юридичними гарантіями захисту спільного права власності. Суттєвими перевагами такої схеми для покупців зарубіжної нерухомості є: Доступність відпочинку найвищого рівня комфорту та обслуговування- у порівнянні з традиційними видами відпочинку; Набуття права спільної сумісної або спільної часткової власності на- об’єкт нерухомості із можливістю вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном; Набуття особливих переваг щодо візового режиму із країною, де- придбана нерухомість; Можливість переносити свої тижні на наступні роки і таким чином- збільшувати період відпочинку; 6 Можливість передати за узгоджену суму свої тижні у тимчасове- користування (оренду); Хороший спосіб для підприємств і організацій вирішити проблему- придбання і утримання курорту для своїх співробітників та їх сімей; Особливо вигідна та зручна система тimeshare для сімей з дітьми;- Можливість вільно будувати свій розпорядок в порівнянні зі- звичайними готелями

58. Договір франчайзинту у туристичній діяльності

Підприємницький франчайзинг - відносини, в силу яких одна особа (Франчайзер) надає іншій особі (Франчайзі) франчайзинговий пакет, який є повною Системою ведення Бізнесу, що складається з інтелектуальних та інших прав - права на використання товарних знаків Франчайзера, його ділової репутації, підприємницького досвіду, маркетингової технології, комерційної інформації з метою здійснення Франчайзі самостійної підприємницької діяльності з продажу продукції під торговою маркою Франчайзера. У свою чергу Франчайзі зобов'язується виплачувати франчайзеру винагороду (роялті), вести свою діяльність за заздалегідь визначеними правилами ведення бізнесу, які встановлює Франчайзер, а також виконувати інші обов'язки, встановлені договором.

Даний Договір укладається з метою успішного ведення бізнесу по реалізації Туристичного продукту та окремих туристичних послуг при використанні ділової репутації і досвіду ведення бізнесу Франчайзера з метою досягнення і дотримання належного рівня обслуговування клієнтів, а також здійснення співробітництва Сторін для досягнення найкращих економічних результатів від партнерської господарської діяльності та отримання прибутку.

Франчайзі зобов'язаний сплачувати Франчайзеру Франчайзинговий платіж (далі - Платіж, Роялті) у вигляді щорічного одноразового платежу у розмірі 1 (однієї) гривні, який сплачується за кожний Офіс, відкритий або працюючий протягом року, в якому використовується товарний знак Франчайзера, незалежно від дати відкриття або закриття Офісу. Франчайзі зобов'язується здійснювати щорічні платежі протягом усього терміну дії цього договору, перераховуючи їх на розрахунковий рахунок Франчайзера в наступному порядку: перший платіж за відкритий протягом року Офіс вноситься протягом 5-ти банківських днів з моменту видачі Франчайзером Сертифікату Офісу Франчайзі. платежі за кожен наступний рік дії цього Договору вносяться за кожний офіс, що функціонує станом на 1 січня року, в термін до 1 лютого кожного року. У разі закриття Офісу протягом року сплачений Платіж Франчайзі не повертається.

59. Перспективи розвитку правового регулювання туристичних відносин в Україні.

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери і в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. На сьогодні розвиток туристської галузі є надзвичайно актуальним для України, оскільки істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Туризм є о важливим чинником виходу економіки з кризи, стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, підвищення зайнятості населення, розвиткові ринкових відносин. В умовах розбудови української держави туризм може і повинен стати дієвим засобом раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю.
Та нажаль в Україні розвиток туризму здійснюється ще дуже повільно. Існуюча нормативно-правова база щодо туризму та туристичної діяльності не вирізняється довершеністю та досконалістю Основними причинами гальмування туристичного розвитку є:
- відсутність цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;
- підпорядкованість закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;
- повільні темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;
- невідповідність переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;
- відсутність інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;
- недостатня забезпеченість туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;
- недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;
- високі податки, невирішеність питань із приватизації землі та захисту приватного капіталу, відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг, невизначеність нормативної бази і нестабільність законодавства яке потребує подальшого вдосконалення, розширення і зміцнення з урахуванням існуючої міжнародної практики.
Тому індустрія туризму, що є складною за структурою галуззю, особливо потребує чітких та прозорих правових взаємовідносин як між всіма суб’єктами діяльності у сфері туризму, так і з клієнтом. А практика доводить, що Українське законодавство потребує вдосконалення, розширення і зміцнення. Попри вказані недоліки Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу нормативно-правових джерел, який складають закони України, Укази Прездента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Відносини в галузі туризму регулюються адміністративним, цивільним, господарським, міжнародним та іншими галузями права.

60. Перспективи розвитку правового регулювання міжнародних туристичних відносин в світі

Серед структурних елементів світового ринку послуг важливе місце займає туризм як багатостороннє явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має невичерпний потенціал для постійного прогресу, тісно взаємодіє з багатьма галузями економіки, зумовлюючи його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів. Він є найдинамічнішою галуззю у світі, чинником економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища та історико – культурної спадщини, взаєморозуміння між народами, миру, дотримання прав людини та основних свобод без різниці у расі, статі, мові та релігії. Виконуючи значні функції на міжнародному рівні туризм потребує і відповідно наднаціонального регулювання.
Основними заходами щодо координації і регулювання міжнародної туристської діяльності є: конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари проведені міжнародними організаціями; декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.
Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав в області туризму, вироблення і впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристської діяльності є конференції ООН по туризму, форуми міжнародних туристських організацій, у першу чергу – конференції СОТ. Вони служать цілям інформації, орієнтації, просування і реалізації на практиці ідей, концепцій і стратегій, зокрема Манільська конференція, що відбулася в м. Манілі (Філіппіни) у 1980 році прийняла Манільську декларацію по міжнародному туризму. На конференції були розглянуті нові концепції туризму (насамперед як спосіб проведення відпусток і форма відпочинку, подорожей і переміщень особи з будь-якими цілями, а не тільки як дохідна галузь економіки), нові принципи й основні напрямки його розвитку. Важливим інструментом регулювання міжнародного туризму останніх років виявилися “Рекомендації зі статистики туризму”, прийняті Статистичною комісією ООН у 1993 р. У “Рекомендаціях” на основі Римської резолюції, Манільської і Гаазької декларацій сформовані концепції і визначені типи туризму; викладені основні туристські терміни і поняття; дані класифікація і визначення категорій мандрівників; сформульована мета туристських відвідувань.
Цілям регулювання міжнародної туристської діяльності служать і туристські заходи, проведені міжнародними туристськими організаціями. Це генеральні асамблеї організацій, конференції і семінари загальносвітового і регіонального, галузевого і спеціалізованого тематичного характеру. На них приймаються офіційні документи, покликані регулювати і координувати діяльність у відповідному секторі туристської індустрії. Ці документи носять конкретний практичний характер і висвітлюють зміни в туристському секторі. Міжнародне співробітництво в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співробітництво в сфері туризму. Укладаються вони з метою розширення дружніх зв’язків між народами і сприяння національних урядів співробітництву в сфері туризму. Уряди в угоді заявляють про те, що будуть підтримувати і розвивати туристські зв’язки, зобов’язуються сприяти технічному співробітництву за допомогою обміну новими технологіями між туристськими організаціями своїх країн, надавати допомогу в професійній підготовці туристських кадрів, а також обміну експертами, вченими і журналістами, що працюють у туристській сфері.

Географія.com.ua

Шукати в цьому блозі

2018-04-18

Туристичне правознавство

Немає коментарів:

Дописати коментар

Про мене

Сучасний стан використання смарт технологій в Україні