Чернівецька
область
Колишня
Резиденція буковинських митрополитів (XIХ ст.)
Про цю пам’ятку люблять
висловлюватися так: «Бути в Чернівцях і не оглянути Резиденцію – це все одно,
що бути в Римі й не побачити Папу!» Будівництвом резиденції чеський архітектор
Йозеф Главка займався 12 років. Для втілення свого грандіозного задуму він навіть
створив ремісничі школи для навчання місцевих майстрів. Було відкрито також три
заводи, один з яких випалював цеглу. За добу майстри мали право викласти не
більше сотні таких цеглин. Архітектор найняв для спорудження резиденції 30
кращих майстрів із західних регіонів Австрії. На всі роботи заможне єпископство
Буковини витратило 1 мільйон 750 тисяч флоринів.[2, 65 с.]
Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської (ХІХ ст.)
Будівництво театру
фінансували меценати. Нині у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї
зберігається унікальний історичний документ – грамота, видана сто років тому на
честь закладення останнього каменя в будівництво театру. Тут засвідчено
прізвища буковинців, які вклали свої кошти в його спорудження. Вартість проекту
сягнула 600 тисяч крон, що було величезною розкішшю для тодішнього магістрату.
Театр – одне з півсотні відомих творінь знаменитого архітектурного ательє
Фельнера і Гельмера. Фердинанд Фельнер та Герман Гельмер створили 1873 року
контору, яка займалася проектуванням театрів і концертних залів в усій Європі,
серед яких, зокрема, Віденська та Одеська опера [5, 259 с.].
Вірменська церква (ХІХ ст.)
Для спорудження святині
в 1865 році створили комітет, який видрукував вірменською та французькою мовами
прохання до вірмен усього світу допомогти у зведенні храму. У списку
жертводавців першим номером був сам цісар Франц Йосиф, який пожертвував одну
тисячу крон. Перший камінь заклали 1869 року. А освятили храм на честь Петра і
Павла 9 жовтня 1875 року. У святині правили по черзі з вірменами ще й
римо-католики.
Храм пережив
десятиліття варварства й нескінченну реставрацію.[19,43 с]
Чернівецька ратуша (ХІХ ст.)
Зі старих листівок
відомо, що раніше Чернівецька ратуша була прикрашена величезним мідним
двоголовим орлом – символом Австро-Угорської імперії. 50-метрова башта ратуші
розташована на шестиметровому фундаменті. Вишуканий декоративний елемент з’явився
на даху ратуші відразу після зведення магістрату 1847-1848 років. Його було
забрано лише 1914 року. Сьогодні ратушу прикрашають нові оздоби – два
годинники. Один показує час на ратушній вежі, а інший – подарунок багаторічного
міського голови Антона Кохановського – встановлено на фронтоні будівлі.[7,120 c.]
Школа №1 (ХІХ ст.)
Навчальний заклад є
найстарішим на Буковині. Зводили споруду впродовж 1814-1824 років.
В її стінах навчалися
такі діячі культури, як румунський поет Міхай Емінеску, перший дослідник
історії Буковини професор Раймонд-Фрідріх Кайндль, історик Аркадій Жуковський.[3,
26 c.]
Свято-Духівський
кафедральний собор (ХІХ ст.)
Собор збудовано у стилі
пізнього класицизму впродовж 1844-1866 років. Автором проекту був віденський
архітектор Реаль, який на своїх роботах залишав відомий надпис Roell. Над
головним входом у тімпас на синьому фоні розміщена корона. Під нею схрещені
митрополича палиця та хрест. Інтер'єр було розписано групою віденських
художників. Розписи робилися олією по штукатурці.[8,38c.]
Свято-Успенський
собор старообрядників (ХХ ст.)
Півмільйона золотих
карбованців було витрачено на будівництво Свято-Успенського собору
старообрядників у Глибоцькому районі. Для бідної Буковини часів Австрійської
імперії це була астрономічна сума. Храм за оздобленням виглядає дуже скромним –
усе через суворі традиції старообрядників. Іконостас для церкви виготовили
різьблярі з Володимира та палехські майстри. Будівництво мурованого храму в
Білій Криниці відбулося на кошти московських купців – подружжя Гліба та Ольги
Овсянникових. Доброчинність купців була своєрідною відкупною жертвою, бо їх син
покінчив життя самогубством через нещасливе кохання. Овсянникови вирішили подарувати
Богові храм, щоби викупити із пекла душу сина.[18, 21
с.]
Хотинська фортеця
Це пам'ятка історії,
культури та архітектури XIII-XIX ст. Фортеця являє собою спільну, безцінну
спадщину для багатьох народів. ЇЇ стіни не раз ставали свідками багатьох війн,
вони бачили перемоги і поразки, піднесення і занепад імперій. Хотинська фортеця
здавна привертала увагу дослідників, мандрівників і простих любителів
старовини. Попри світлі періоди, фортеця не раз переживала періоди занепаду і
забуття.[17,48 с].
Місто Сторожинець
Після Чернівців, одне з
найбільших, найгарніших, найбагатших на визначні місця куточків області.
Сторожинець — справжнє місто-сад. На одного мешканця тут в середньому припадає
понад сорок квадратних метрів зелених насаджень. Цей квітучий районний центр
вабить гостей тінистими парками і садами, прямими вулицями, гарними, ошатними
будівлями, пам'ятниками.[11, 130 с.]
Вулиця Ольги Кобилянської
Найлегендарнішою
вулицею міста по праву називають вулицю імені Ольги Кобилянської. Існує
декілька цікавих легенд пов’язаних з нею. Перш за все, це цікавинка, що вулиці
міста в давнину підміталися червоними трояндами. Достовірність даних слів ніхто
не підтвердить, але точно можна стверджувати, що жителі безмежно закохані в
своє місто. Нікому не секрет, що в Чернівцях поєднуються культури жителів
багатьох народів. До вибору людей, котрі відповідали за чистоту на даній
вулиці, відносилися досить ретельно. На місця двірників намагалася підбирати
освічених людей зі знанням мов. Це на випадок, якщо хтось з іноземних туристів
захоче довідатися яку-небудь інформацію. Багато імен мала славна вулиця
Кобилянської в Чернівцях.[14, 24 с.]
Чернівецький краєзнавчий музей
Чернівецький обласний
краєзнавчий музей — обласний краєзнавчий музей у місті Чернівцях, найбільше
зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Північної
Буковини. У наш час Чернівецький краєзнавчий музей – це майже
90 тисяч музейних предметів (колекція стародруків з унікальною Острозькою
біблією, друкованою І. Федоровим 1581 року; нумізматична колекція, яка налічує
понад 3 тисячі монет; цікава колекція зброї; археологічна колекція нараховує
понад 12 тисяч музейних предметів; й інше). Гордістю музею є колекція творів
образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, основу якої складають
ікони XVI-XVIII ст., роботи видатних буковинських митців М. Івасюка, Ю.
Пігуляка, Є. Максимовича, А. Кохановської. Природнича збірка налічує майже 10 тисяч
натуральних зразків (чучела, мокрі препарати, гербарій, ентомологічні колекції
тощо). У ній, зокрема, представлені види, занесені до Червоної книги України,
Європейського Червоного списку і Червоного списку Міжнародного Союзу охорони
природи, а також ендеміки і релікти.[12, 296 с.]
Народний артист України Назарій Яремчук
Народився і виріс
Н.Яремчук у с.Рівня, що на Чернівеччині, 30 листопада 1951 Назарій почав
співати змалку, бо в сім'ї співали всі. Його голос, його
виконання не сплутаєш ні з ким. У кожному українському домі він як рідний, як
добрий давній знайомий з своєрідною манерою співу, прекрасним голосовим
тембром, життєрадісний, врівноважений, з дитинно-щирою посмішкою на вустах,
скромний, без зіркової хвороби. Життєва доля Назарія
повязана з талановитою плеядою українських естрадних співаків, композиторів,
музикантів, поетів, починаючи з 60-х років. Це - Л.Дутківський, М.Мозговий,
В.Івасюк, С.Ротару, П.Дворський, В.Зінкевич, І.Крутий, О.Морозов, О.Злотник,
В.Прокопик, Г.Татарченко, В.Морозов, Інеса Братущик, А.Матвійчук, О.Хома,
О.Добрянська, О.Лаврош, В.Ільїн, В.Крищенко, Ю.Рибчинський, А.Демиденко,
Е.Гостюк, С.Галябарда, М.Сингаївський, В.Герасимов, М.Ткач, А.Дементьєв та ін.[4,3с.]
Софія
Ротару
Народилася 7 серпня 1947 в с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області. Радянська
та українська естрадна співачка, Народна артистка СРСР, Народна артистка
України, Народна артистка МРСР. Отримала звання Героя України за визначні
заслуги перед Українською державою у розвитку мистецтва, самовіддану працю на
ниві збереження національних культурних традицій і примноження пісенної
спадщини народів України. [13, 15 с.]
Архітектурний ансамбль Театральної
площі у Чернівцях
Перевтілення цієї
містечково-базарної площі в імпозантний і стильний європейський майдан
відбулося завдяки спорудженню тут протягом 1904–1905 рр. нового міського
театру. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам'яток
архітектури, яка прикрашає місто. Чернівецький театр — творіння знаменитої
віденської фірми Фельнера і Гельмера. Він постав за якихось два роки і за
архітектурою та інтер'єром не поступався перед найкращими театрами Європи. Про
це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський
публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр — це мрія з оксамиту і золота,
спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. І все ж їх
запросили на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їхніми
проектами театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр — то пам'ятник обізнаним
із культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і
палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».[6, 24с.]
Чернівецький
художній музей
Будинок Чернівецького
художнього музею являє собою унікальну пам'ятку архітектури національного
значення, споруджений в традиції віденської сецесії у стилі модерн для
Буковинського ощадного банку (1900 р.) за проектом архітектора Губерта Гесснера
разом з Прокопом Шупіхом (Prokop Šupich, 1870–1947). Будівництво — разом з
Робертом Вітеком (Robert Vitek, 1871–1945). Зовнішнє оформлення та інтер'єри
будівлі, виконані під час її спорудження, в цілому не зазнали істотних змін з
плином часу, і нині становлять частину екскурсійного огляду.[16,43с.]
Миколаївська
церква
Найстаріша дерев’яна
церква Чернівців, пам’ятка архітектури національного значення, побудована у
1607 році. Храм зазнає перебудов у XVIII та XIX ст.
В наслідок останньої
перебудови бабинець набуває дещо нетрадиційної видовженої п'ятигранної форми
(довжину збільшено на 2,5 метри) та втрачає первісний пірамідальний верх.
Ймовірно, тоді ж добудовано ризнецю.[15,
96с.]
Західноукраїнська
Народна Республіка
Український крайовий
комітет Буковини було створено 25 жовтня 1918 р. В Чернівцях перебував
загартований у боях 2,5 тисячний полк Легіону УСС, який створена Українська
Національна Рада (Львів) хотіла перекинути до Львова, що не вдалось через
заборону австрійського командування. 2 листопада відбувалося
у Чернівцях велике народне віче за участи близько 40000 тисяч українців;
більшість проголосувала за возз'єднання з Українською державою, проголошеною у
Львові. Частина підтримала більшовицькі лозунги І.Клевчука, С.Канюка про союз
із радянським Харковом. Віче одностайно висловило рішучий протест проти
злочинних посягань на Буковину з боку румунських Установчих зборів (відбулись
27 жовтня), засудило підступну діяльність Румунської нац. ради на чолі з
Я.Флондором. Головою Українського крайового комітету (Українським президентом)
обрали Омеляна Поповича. (інші дані — 3
листопада 1918 р.) 06.11.1918 р. Українці перебрали владу в Чернівцях) . [9, 53.с]
Будинок-корабель.
Дім-корабель – це
родзинка всіх архітектурних пам`яток Чернівців, яка розташована на перетині
вулиць Головної та Шолом-Алейхема. Це один з перших кам`яних будинків,
споруджений наприкінці XIX століття, який і досі називають на старий манер –
«шифа», що в перекладі з німецької означає корабель. Назва будинку невипадкова.
Адже будинок і справді за своїм зовнішнім виглядом нагадує корабель. Звужений
фасад, що, наче ніс корабля, спрямований на південь, палуба на другому поверсі
у вигляді просторого балкону і маленька башта, що нагадує щоглу, безумовно,
створюють в уяві жителів та гостей міста цікавий образ шедевру суднобудування
та викликають зацікавленість у його історії.[3,129 с.]
Чернівецький залізничний вокзал
Будинок з левами (колишній Палац Юстиції)
Його автор – видатний чеський архітектор Йозеф Главка, за його проектами у
Чернівцях збудовано не одну будівлю. Фасад будинку прикрашено кольоровою
керамічною цеглою, яка була виготовлена спеціально для цього палацу, та
керамічними вставками. Головний фасад увінчано статуями богині правосуддя
Феміди та богині кари Немизіди. Головний вхід „охороняється” від брехні та
кривди двома Левами. Спорудження цієї будівлі тривало з 1904 по 1906 роки. Це
одна з найкращих споруд міста, від якої тамує подих.[20,46-50с.]
Список використаної літератури
1.Басараб А.
Енциклопедія Львова : Залізничний
транспорт. — Львів: Літопис, 2007. — Т. 2. — 450 с.
2.Бажан М. Українська
радянська енциклопедія: [в 12 т.] /— 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ,
1974-1985. — 200 с.
3. Гусар Ю.В. Сяйво життя: книга спогад про почесного громадянина м. Чернівців П. М.
Каспрука. — Чернівці: Місто, 2000. – 200 с.
4.Гусар Ю. Це дерево дивне й по втраті не в'яне: про Назарія Яремчука //
Буковинське віче. - 2010. - №
40— 50 с.
5.Ковтун В. В.
Города Украины. — К.: Вища школа, 1990. — 300 с.
6.Гусар Ю.
Розвідник Микола Кузнєцов у Чернівцях. — Чернівці: Буковина, 1990. – 130 с.
7.Гусар Ю. Чернівці.
Вулицями старого міста. — Чернівці:
ВІЦ «Місто», 2008. — 176 с.
8.Ковтун В. В.,
Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К.:
Вища школа, 1990. — 265 с.
9.Кайндль Р.
Історія міста Чернівці. — Чернівці. Видавництво
«ДрукАрт», 2003 — 200 с.
10.Лашкевич М.,
Бойко І. Запрошуємо на екскурсії Чернівцями. Путівник. — Чернівці, 2008. — 18
с.
11.Новосівський І. Місто
Чернівці. Укр. нац.-культ. і політ. центр Буковини //Буковина — її минуле і сучасне.»Чернівці:Видавництво:
«Путівник» 1956. —150 с.
12. І. В. Скільський Матеріали
наукової конференції, присвяченої 145-й річниці заснування Крайового музею в
Чернівцях (15 травня 2008 р.) — Чернівці: Видавництво «ДрукАрт», 2008. —325 с.
13.Мацишин І. Р.
Українська та зарубіжна естрада — Чернівці: видавництво «Друк-Арт», 2000.
— 108 с.
14.Снігур І. Звідки
беруть початок чернівецькі вулиці // журнал «Час» — 2006 .- № 18. – 70 с.
15.Тимощук
Б. Твердиня на Пруті. З історії виникнення Чернівців. — Ужгород: Карпати, 1978.
– 100 с.
16.Тимощук
Б. Твердиня на Пруті. З історії виникнення Чернівців. — Ужгород: Карпати, 1978. — 100.с.
17.Шубарт П. Пізнай свій край, або Україна чудесна//
Чорноморські новини, 2007. — № 117-11830.
18.Шевченко
Г. Чернівці. Легенди і перекази старого міста. — Чернівці: Місто, 2012. – 70 с.
19.Шевченко
Г. Чернівці. Легенди і перекази старого міста. — Чернівці: Місто, 2012. — 48 с.:
іл.
20.Markus Kristan. Hubert
Gessner Architekt zwischen Kaiserreich und Sozialdemokratie 1871–1943. – Wien:
Passagen Verlag, 2011. - 230 
Немає коментарів:
Дописати коментар