№19.процес
споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в
туристичних дестинаціях, у яких ці послуги надаються.
Слово
"дестинація" походить від латинського і означає місце перебування.
Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х років минулого століття.
Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна
територія. Для подорожі туриста - це місце призначення. Індустрія туризму в
дестинаціях призначена для перевезення розселення (розміщення), організації
харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів
туристичного попиту та сувенірів.Щоб якась територія називалася дестинацією,
вона повинна відповідати ряду вимог:
1) виробляти
певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До
такого набору послуг відносяться:
- доставка
(трансферт) до дестинації і назад;
- можливість
ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних будиночків тощо) та харчування
(ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;
2) мати цікаві
для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та об'єкти розваг;
3) володіти
інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному
ринку (система комп'ютерного резервування та бронювання).
Дестинація в
туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що
відповідають попиту туриста на перевезення, ночівлю, харчування, відпочинок,
розваги тощо.
Оскільки
виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому
самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується
економічним зростанням дестинації у зв'язку зі споживанням турпродукту,
пов'язаного з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи
гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання
нових вражень тощо.
№20.
За
організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований.
Організований туризм за формами організації ділиться на плановий й
самодіяльний.У самодіяльному туризмі туристичні послуги забезпечуються на
основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб
пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають
і здійснюють екскурсії.
Словом
"самодіяльність" називають прояв особистого почину в будь-якій
справі. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто
розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому
самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм, як сфера масової
самодіяльності містить у собі все різноманіття аматорських туристичних заходів,
які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні.
Низка документів а також ряд державних та громадських організацій, що
контролюють їх дотримання, створюють керовану систему самодіяльного туризму.
Цим самодіяльний туризм і відрізняється від неорганізованого туризму, де
випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних
актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту,
правильне проведення подорожі й дотримування дисципліни-без всього цього
неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання
функцій керівника туристичної групи пов'язано з наявністю у особи певних
якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього,
керівник та члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з
географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини,
кулінарії та ін., що забезпечує безпечне здійснення подорожі.
№21.
За
організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований.
Організований туризм за формами організації ділиться на плановий й
самодіяльний.При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках,
теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях або
на турбазах, де їм надається ночівля, харчування й екскурсовод. У плановому
туризмі туристичні послуги надаються певними організаціями (туристичними
фірмами й приватними особами, що мають патенти на право туристичної діяльності
та ін.) у визначеному (плановому) порядку за путівками. Туристичні послуги
можуть бути комплексними та приватними, наприклад: розробка маршрутів,
комплектування груп, матеріально-технічне забезпечення (транспорт, харчування,
проживання, супроводження, туристичне спорядження, забезпечення безпеки,
екскурсії тощо). У плановому туризмі існують закономірні вимоги до туристичної
діяльності (ліцензування, сертифікація та ін.).Самодіяльний туризм див. питання
№20.
№22.Індустрія
туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на
створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в
проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і
послуг туристичного призначення.
№23
туристична
галузь - сукупність підприємств, подібних за призначенням, технологією
обслуговування, професійним складом кадрів та умовами їх діяльності,
особливостями розміщення та функціонування на ринку туристичних послуг. Головне
призначення підприємств туристичної галузі полягає в організації комфортного та
якісного забезпечення мотиваційних вимог туриста. Відповідність вимогам
гарантує ефективність їх діяльності на ринках різного рівня. Туристична галузь
функціонує й розвивається, скерована державною туристичною політикою в сфері
туризму. Функцією підприємств туристичної галузі є створення, реалізація та
організація споживання послуг та товарів туристичного призначення, виробництво
турпродукту. Туристична галузь складається з підприємств, що надають послуги
гостинності, транспортні послуги та підприємств, що створюють комплексний
турпродукт і організують його споживання (туроператори і турагенції).
№24. До
туристичних ресурсів можна віднести все, що може бути використано для
задоволення потреб туристів. Це можуть бути об'єкти та явища природного й
антропогенного походження, що використовуються для відновлення життєвих сил
людини та задоволення її соціальних потреб і впливають на територіальну
організацію туристичної діяльності, формування територіальних туристи-чних
комплексів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.
Туристичні
ресурси - сукупність природних і соціально-культурних комплексів та їх
елементів, що сприяють задоволенню фізіологічних та соціальних потреб людини,
відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі
рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях, використовуються для
прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту. У
структурі туристичних ресурсів виділяють кілька складових: природну,
соціально-культурну або суспільну, технологічну і подієву, які, у свою чергу,
розділяються на ряд компонентів, що мають свою будову (рис. 1.2). Природні та
суспільні ресурси формують групу "матеріальні туристичні ресурси",
подієві і більшість технологічних (інформаційні, рекламні та інноваційні)
об'єднуються у групу "нематеріальні туристичні ресурси". розвитку
лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох
інших видів туризму та відпочинку: подієві - для фестивального, ділового,
фан-туризму та ін., суспільні - для релігійного, археологічного, пізнавального
туризму тощо. Технологічні ресурси мають дещо інше призначення. Вони сприяють
інтенсифікації туристичних процесів, формують ме-ханізми реалізації
туристичного продукту, створюють передумови для трансформації природних і
суспільно-історичних комплексів у ранг ресурсів. У більшості випадків
спостерігається комплексний вплив ресурсів різного генезису на туристичний
процес.
№22.Сутність індустрії
туризму та її структура.
Потужний туристичний
рух, який динамічно та
стабільно розвивається, сформував
потужну сферу економічної діяльності
із забезпечення потреб подорожуючої
людини. Людина в подорожі
потребує більшої кількості послуг, обсягу, номенклатури,
порівняно з тими
, якими вона користується вдома;
для подорожі потрібні
певні специфічні товари. Так,
на відпочинку зростає
потреба у відвідуванні
музеїв,галерей концертів і інших
закладів дозвілля. Саме забезпечення
комфортних умов відпочинку, які дозволили б
здійснити мету подорожування, є
кінцевою метою функціонування галузей
та видів діяльності,
які стали називати індустрією туризму.
Індустрія туризму –це комплекс,
сполучення галузей та виді
в діяльності, функціонування яких
спрямоване на задоволення потреб
подорожуючої людини в
послугах і товарах
специфічного призначення, спрямованих
на здійснення мети
подорожування.
Індустрія туризму
має всі галузеві
ознаки:
спільний об’єкт діяльності, специфічні
технології, єдину систему підготовки
кадрів, здатних забезпечити
технологічний процес.
Тому
індустрію туризму ми
розглядаємо як комплекс,
оскільки йому притаманні
широкі виробничі зв’язки,
завдяки яким забезпечується значний
мультиплікативний ефект туризму,
що й робить
його ефективною складовою
економіки. Індустрія туризму
є міжгалузевим комплексом. Міжгалузевий комплекс
як елемент
функціонально-компонентної
структури господарства являє
собою інтегровану систему
галузей, виробництв і
видів діяльності , об’єднаних
загальною метою та
програмою розвитку.
Міжгалузевий
комплекс індустрії туризму
вирізняється:
Ø
Багатокомпонентністю;
Ø
Складністю внутрішньої
структури;
Ø
Ієрархією цілей
функціонування структурних
складових
Ø
Різноманітністю зовнішніх
і внутрішніх комплексоутворювальних зв’язків;
Ø
Стадійністю споживання
та організації обслуговування.
Складовими індустрії
туризму є підприємства
та установи, мета
функціонування яких полягає
в задоволенні потреб
подорожуючої л юдини – туриста. Індустрія туризму забезпечує
потреби туриста в
послугах та товарах
специфічного призначення.
В основі формування
й функціонування індустрії туризму
лежить послуга як
економічна категорія.
Структура
В межах
індустрії туризму виділяють
функціональні стадійні
підсистеми, представлені сполученнями
різнорідних функціонально-галузевих
інструментів, що виконують однорідні
функції в сфері туризму.
Ø
Інституційно-організаційна
Ø
Функціонально-господарська
Ø
Територіально-господарська
ТуризмознавствоЛюбіцева,Бабарицька ст. 108-109
№25.Територіальна
( територіальна-господарська)
підсистема індустрії туризму,
її структура.
Структура
територіальна-господарської
підсистема індустрії туризму
1)
Туристичні ресурси
ü
Природно-рекреаційні
ü
Культурно-історичні
ü
Етнографічні
(традиційна культура населення)
2)
Соціально-демографічні
ü
Демографічна структура
ü
Соціальна структура
ü
Розселення та історія
формування території
3)
Господарські
·
Господарський
комплекс території
·
Інфраструктурні
процеси
·
Адміністративно –
територіальний устрій
Будь-яка територія
є потенціалом для розвитку
туризму і може бути
задіяна у ньому.
Розглядаючи територіальну
складову індустрії туризму,
слід зосередити увагу на
таких домінантах:
·
Туристсько-рекреаційне
природокористування –
Цілісна система
відносин людина (суспільств ) -
довкілля (природа), які складаються на
певному етапі суспільного
розвитку в процесі вивчення,
освоєння , використання, перетворення, охорони
та відтворення природно-ресурсного потенціалу
території (акваторії,аероторії ) задля
задоволення індивідуальних і
суспільних рекреаційних потреб.
·
Туристсько-рекреаційна
діяльність –
Індивідуальна
(сімейна) або колективна форма
організації відпочинку, спрямована
на відновлення фізичних
та духовних сил.
·
Туристсько-рекреаційний потенціал території –
Є сукупною продуктивністю розвіданих
природних ресурсів та
культурних цінностей
території, які можуть бути
мобілізовані, використані з
рекреаційною метою : з метою відпочинку, лікування , туризму.
Туристсько-рекреаційний
потенціал території
Природний
Культурний
Пам’ятки
історії традиційна
Ідеальні
природно-природно- і
культури (етнічна)
рекреаційні блага рекреаційні
культура
ресурси-атракції
населення
·
Туристсько-рекреаційні ресурси як мотивація до
подорожування.
·
Умови
території щодо здійснення
туристсько-рекреаційної діяльності.
№26.Виробнича
( функціонально-господарська) підсистема
індустрії туризму, її структура.
Виробнича складова
індустрії туризму складається
з підприємств, що
надають послуги гостинності, транспортні послуги та
підприємств, що створюють
комплексний тур продукт і
організують його споживання
туристом на відповідному
рівні
Структура функціонально-господарської підсистема
індустрії туризму
1)
Гостинності
ü
Готельне
господарство
ü
Харчування
ü
Галузі з надання
додаткових послуг
2)
Транспорту
ü
Авіаційний
ü
Автомобільний
ü
Залізничний
ü
Водний
3)
Туристичної
та оздоровчої діяльності
ü
Туристичні
підприємства
ü
Екскурсійні бюро
ü
Санаторно-курортні
установи
ü
Оздоровчі заклади
№27.Інституційно-управлінська підсистема
індустрії туризму, її структура.
Система підготовки
кадрів для індустрії
туризму має досить
диверсифіковану структуру, що
обумовлено диверсифікацією самої
індустрії туризму та
постійною зміною потреби
в кадрах і
вимог до їх
кваліфікації. Але саме
така схема підготовки кадрів дозволяє
проводити багатоваріантну підготовку
спеціалістів в умовах динамічних змін попиту
на засадах безперервної
освіти.
Професійну підготовку
нижчого (технологічно-виконавчого) рівня
починають спеціалізовані
профільні школи, училища, курси ,школи торгівлі,
кулінарії, інших технічних спеціальностей. Середні спеціальні навчальні заклади ( ліцеї, технікуми,
коледжі) забезпечують середній (управлінсько-технологічний) рівень
підготовки спеціалістів, які
можуть підвищити кваліфікацію
до вищого інституційно-управлінського
рівня у вищих
навчальних закладах: університетах,
інститутах.
№28.Послуги гостинності ,їх роль
в розвитку індустрії туризму.
Гостинність – це створення
господарем приязної атмосфери
для перебування гостя,
яка полягає в
діях та поведінці,
спрямованій на створення
комфортних та безпечних
умов тимчасового перебування
людини поза місцем постійного проживання. У процесі
еволюції пройшла шлях
від надання їжі,
необхідної медичної допомоги
й перепочинку до системи,
яка об’єднує галузі
та види діяльності,
цільовим призначенням яких
є комплексне обслуговування подорожуючих.
До системи
гостинності входять:
· Заклади, що
надають послуги розміщення,
· Харчування,
· Дозвілля,
· +низка
додаткових послуг,необхідних подорожуючому.
Історія формування
системи гостинності функціонально
пов’язана з прогресом
на транспорті та
розвитком мандрівництва, яке
поступово переросло у
туризм. Тому у формуванні
системи гостинності можна
виділити ті ж самі
етапи: давній, середньовічний, елітарного
подорожування та масового
туризму.
У давньому
етапі існували такі
заклади гостинності як
таверни, караван-сараї,заїжджі двори,
постоялі двори;
у етапі середньовіччя – монастирі,княжі
двори,приватні постоялі двори,
придорожні постоялі двори;
на етапі відродження
а потім елітарного подорожування і масового
туризму–постоялі двори, ресторани, кав’ярні, таверни, готелі,кафе
бари,мотелі, кемпінги, туристичні бази.
Так поступово гостинність перетворилась на
систему закладів з
надання послуг подорожуючим, а
система гостинності, з
розвитком масового туризму, - на ефективну сферу
економічної діяльності, яка
отримала назву індустрія туризму.
№31.Правове регулювання туристичної діяльності,його сутність.
Чит.
ТуризмознавствоЛюбіцева 301-307
Регулювання
туристичної діяльності в Україні здійснюється різними шляхами, одним з
найважливіших державних регуляторів є правове регулювання розвитку туризму.
Важливим кроком у
створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995
р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах
колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання
розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої
та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.
Цей Закон визначає
загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади
реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є
створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі
економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення
зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та
інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків
і відповідальності.
Дія цього Закону
поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм
власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних
послуг, а також на громадян, які їх отримують.
Держава проголошує
туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та
економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна
політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України.
Основними напрямами
державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального
використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з
історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення
населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних
ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України,
створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб
внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової
бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних
норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення
сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного,
прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які
стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для
організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді,
інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та
іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку
стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження
системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку
управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей
на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм
власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі
антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав,
інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу
окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку
туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення
галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та
міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму,
розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у
галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.
Окрім даного закону
сприятимуть розвитку туризму в Україні й України Президента України: від 28
вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р.
№1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні
щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку
туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213 /2001 “Про заходи щодо
забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також постанова
Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №728 “Про заходи подальшого
розвитку туризму”.
Місце Програми
розвитку туризму в Україні
в загальнодержавні
підтримці туристичної галузі
Постановою Кабінету
Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку
туризму в Україні до 2005 року.
29 квітня 2002 р.
було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження
Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки”.
Основною метою
Програми є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного
туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби
населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за
умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.
Основними
завданнями Програми є:
- забезпечення
сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних
показниках;
- підвищення рівня
життя громадян і створення додаткових робочих місць;
- збільшення частки
очікуваних доходів від туристичної галузі у державному бюджеті;
- підвищення іміджу
держави на міжнародному рівні.
Програмою
визначаються такі напрями розвитку туризму:
- удосконалення
системи управління галуззю;
- удосконалення
нормативно-правової бази туристичної
діяльності;
- зміцнення
матеріальної бази туризму;
- розширення
міжнародної співпраці у туристичній галузі;
- підвищення якості
та розширення асортименту туристичних послуг;
- поліпшення
транспортного обслуговування;
- підвищення
ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної
спадщини;
- поліпшення
інформаційного та рекламного забезпечення;
- провадження
ефективної інноваційної діяльності та створення наукової бази туризму;
- поліпшення
кадрового забезпечення.
Інші шляхи
державної підтримки розвитку туризму,
проблеми і
перспективи
На заходи програми
"Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні" передбачено видатки в
обсязі понад 20 млн. грн., що на 0,4 млн. грн. більше асигнувань на цю мету,
передбачених нинішнього року.
Зазначені кошти
буде сконцентровано на популяризацію туристичних можливостей України,
інформування вітчизняної та світової громадськості про розвиток
туристично-рекреаційної сфери держави, формування іміджу України як туристичної
держави, на залучення іноземних туристів в Україну.
За рахунок
визначених обсягів фінансування у 2005 році передбачено на заходи з реклами
міжнародного співробітництва згідно з міжнародними протоколами. Зокрема, -
випуск рекламно-інформаційної друкованої та електронної продукції - 1500
примірників, проведення 70 виставкових заходів і семінарів, 12 міжнародних
протокольних заходів у рамках міжнародного співробітництва з питань туризму.
У межах бюджету
виконуватимуть державні цільові програми, зокрема - "Державну програму
розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки" (12,4 млн. грн.),
"Програму розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного
курортно-рекреаційного і туристичного центру" (2,5 млн. грн.),
"Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на
2003-2006 роки" (5 млн. грн.).
Нинішнього року
уряд затвердив Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками
національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних
магістралей у 2004-2010 роки. На 2005 рік передбачено видатки із загального
фонду державного бюджету за новою бюджетною програмою "Фінансова підтримка
створення умов для забезпечення безпеки туристів та розбудови туристичної
інфраструктури міжнародних транспортних коридорів та магістралей в
Україні" у сумі 9,2 млн. грн. на фінансування заходів зі створення
безпечних умов для мандрівників.
З метою
стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб'єктів
туристичної діяльності, створення сучасної туристичної індустрії та зважаючи на
міжнародну практику залучення громадських організацій до участі в розбудові
туристичної галузі на найвищому державному рівні були затвердженні такі
напрямки діяльності як проведення моніторингу основних напрямів розвитку
туризму; розроблення стандартів у сфері туристичних послуг, проведення
сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійснення контролю
виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; підготовка
проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму;
забезпечення захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів;
диверсифікація туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих
місць, сприяння зайнятості населення; організація підготовки та перепідготовки
кадрів для підприємств туристичної індустрії; розширення та зміцнення
міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприяння виходу вітчизняних
суб'єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг;
організація інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань
туризму; відзначення юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у
розвиток туристичної галузі. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям: сприяти розвитку
ринку туристичних послуг, створювати рівні можливості на ньому для всіх
суб'єктів підприємництва незалежно від форми власності; надавати підтримку
Туристичній асоціації України, іншим громадським організаціям у здійсненні ними
діяльності щодо розвитку туризму. Державному комітету інформаційної політики,
телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики,
спорту і туризму України систематично висвітлювати питання розвитку туристичної
галузі, організувати випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу.
Після проголошення
незалежності країни подібна структура управління туристичною індустрією в
цілому збереглася. Однак все наочнішими ставали її недоліки, пов”язані
насамперед з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської
діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання
туристичної галузі підтверджувалася і закородонним досвідом.
Першим кроком на
шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету
України по туризму, на який покладалася реалізація державної політики у цій
сфері та відповідальність за її подальший розвиток напрямку підвищення
конкурентноспроможності вітчизняного туристичного продуту на світовому ринку,
забезпечення соціально-економічних інтересів країни та її екологічної безпеки.
Як засвідчує
аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання
чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що
зрештою дало привід для його нещодавньої ліквідації.
Цілком природно, що
і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як
категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так
люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі.
Майже немає ґрунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації
механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля
функціонування її суб’єктів, організаційному регулюванні,
фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.
Ще й досі розвиток
туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами,
програмами та Законом “Про туризм”. Тож не викликає сумніву, що у законотворчій
справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише
головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної
розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади.
Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та
інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності
туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.
Недостатня увага
приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як
спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо.
У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування
Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для
відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва
в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової
бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо
гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.
Незважаючи на
досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру
спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні
назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною
сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури.
Тривалий час
спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової
Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом
з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому “спілкуванні” з
державними органами влади.
Значно активнішого
застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика,
покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування
широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав
місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління
туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний
продукт і зосереджені відповідні ресурси.
Окрім підвищення
ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних
регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного
загальноекономічного зростання. Приміром, створення об’єктів інфраструктури
туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слаборозвинених
регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх
розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює
місцеві бюджети.
Ефективному
вирішенню розглянутих вище проблем вітчизняного туризму перешкоджає насамперед
відсутність узгодженості зусиль окремих міністерств, відомств, фінансових і
комерційних структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері,
так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв’язку,
транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається
питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом “Про туризм” позавідомчої Національної
ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво,
що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і
комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і
останнім часом набула помітного поширення у світі.
Саме під егідою
подібної структури знов створений Державний комітет молодіжної політики, спорту
і туризму України мав би розробляти єдині довгострокові програми розвитку
туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити
механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне
обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного
досвіду.
На сучасному етапі
розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі
питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у
цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів
виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має
вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних
стандартів та досвіду інших країн.
Транспортна
інфраструктура є однією з основних складових частин функціонування туристичної
сфери. Взаємодія транспортної та туристичної галузей допоможе кожній з них у
короткі терміни вирішити більшість питань, пов'язаних з розбудовою туристичної
інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із
залученням вітчизняних та іноземних інвестицій.
Подальший розвиток
конкурентоспроможного транспортного обслуговування туристичної галузі є
надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання
туристичних послуг.
Туризм як вид
економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на
використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його
напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів
культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та
мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне
середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного
потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних
регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.
Одним з
найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення
ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного
образу України як туристичної держави та активізація просування національного
туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку
туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств
та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів
виконавчої влади.
Немає коментарів:
Дописати коментар