Залік БЖД лал

1.Проблема безпеки життєдіяльності (БЖД) людини і всього суспільства в сучасних умовах.

            Проблема безпеки життєдіяльності (БЖД) людини і всього суспільства в сучасних умовах набула особливої гостроти й актуальності. БЖД обговорюється на сторінках газет і журналів, ученими, представниками громадськості, політичними діячами, тобто є об’єктом уваги всіх прошарків суспільства та держави. Учені давно почали турбуватися про небажані та негативні наслідки антропогенного впливу на природу й навколишнє середовище. Футурологи різних країн світу розробляли різноманітні моделі майбутнього збалансування розвитку людського суспільства з навколишнім середовищем в умовах величезних техногенних навантажень на біосферу.

            В останні десятиліття ХХ століття різко зросла чисельність аварій, катастроф, дорожньо-транспортних пригод, у яких гине або втрачає здоров’я і працездатність велика кількість людей. За даним ВООЗ смертність внаслідок нещасних випадків займає третє місце у світі після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Якщо від загальних захворювань вмирають переважно літні люди, то від нещасних випадків переважно гине працездатна молодь. Статистика свідчить про те, що травматизм є основною причиною смерті людини у віці від 15 до 41 року.

            Актуальність проблем БЖД в теперішній час визначається рядом причин.

1)порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2)зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3)соціально-політична напруженість у суспільстві.

2. Ризик як кількісна оцінка небезпек.

З аксіоми про потенційну небезпеку випливає, що забезпечити 100%-ї гарантії безпеки неможливо в жодному виді діяльності.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там. природних ресурсів, перспективності зони тощо.З метою уніфікації будь-які негативні наслідки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик. В широкому смислі слова, ризик– це усвідомлена можливість постраждати від будь-якої небезпеки.  Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:.Наведена формула дозволяє розрахувати величину загального та ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі.Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий рівень безпеки.

Забезпечити нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто такий ризик суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може бути економічно виправданий. Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.

.3. Загальне поняття життєвого середовища
Одним з елементів системи "людина - життєве середовище" є середовище життя людини, тому, розглядаючи безпеку людини як поняття, що торкається сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв'язків із навколишнім середовищем, ми повинні розглянути також поняття "середовище", в якому живе і діє людина.
Середовище - це і простір для проживання, і дуже важливе джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, на їх здоров'я і працездатність. 
Навколишнім середовищем називають частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті, і виробничої діяльності. Воно утворилося у результаті тривалої еволюції планети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої "вторинної природи", тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей тощо.
Але людина живе у суспільстві, тобто в соціально-політичному середовищі. Соціально-політичне середовище - це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом усієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин із навколишнім середовищем.
Отже, середовище, яке оточує людину, складається із природного середовища, яке формувалося мільйони років у процесі еволюційного розвитку землі і життя на ній; техногенного - створеного людьми у процесі розвитку і господарсько-побутової діяльності (техносфери); соціально-політичного - створеного людством духовного світу.

4. Актуальність безпеки життєдіяльності в сучасний період

Оскільки Україна намагається наблизити свою освіту до європейського рівня, то на початку 90-х років в усіх закладах освіти було впроваджено вивчення обов'язкового курсу безпеки життєдіяльності, а Міністерством освіти та науки України була розроблена "Концепція освіти з БЖД", яка в даний час впроваджена в освітню галузь України . У відповідності до Концепції освіти з безпеки життя і діяльності людини блок сучасних дисциплін про безпеку людини включає: безпеку життєдіяльності, основи охорони праці, цивільну оборону, валеологію, основи медичних знань та основи екології

На останньому етапі розвитку цивілізації великої гостроти набувають проблеми соціальної напруженості суспільства, причинами якої є незадовільні умови життя, праці, матеріальний та культурний стани, зіткнення інтересів релігійного, ідеологічного характеру, система розподілу матеріальних благ, низький рівень освіти.

Таким чином, актуальність проблем БЖД сьогодні визначається рядом причин, серед яких можна виділити три основні:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взає­модії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

5.       Поняття „сталого розвитку" суспільства.

Сталий розвиток— загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їх результати та вибрати найбільш оптимальний. Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти головних принципах:

·                Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

·                Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

·                Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

·                Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

·                Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної.

Економічний підхід до концепції стійкого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу, який може бути зроблений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних — природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Більш того, поняття «природних» систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке як, наприклад, міста. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.

Узгодження цих різних поглядів та їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку — завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано.

6.         Психіка людини та її значення в безпеці життєдіяльності людини

Психіка – це властивість нервової системи, завдяки якій:здійснюється зв’язок із зовнішнім світом;координується робота всього організму;організм діє у відповідь на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек обумовлюється психофізіологічними якостями людини. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує дослід, залежать від безлічі різноманітних факторів та їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

7. Фізична і розумова діяльність людини і їх особливості.

Фізична діяльність людини За характером фізичну працю (роботу м’язів) можна поділити на два види – статичну і динамічну. Статична робота пов’язана з дією навантаження на верхні кінцівки, м’язи корпусу і ніг, при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи. При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але в меншій мірі, ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена стомлююча дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, відсутністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну тощо. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням у просторі тіла або його частин. У результаті енергія, яка витрачається, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м’язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопос-тачанню і кисневому обміну, а це, в свою чергу, призводить до меншої втомлюваності.

Працездатність м’язів залежить також і від обсягу навантаження – чим більше, тим швидше втомлюються м’язи. Питанням втомлюваності м’язів і впливу її на працездатність людини, ритму скорочень і навантаження вивчав російський фізіолог І.М. Сеченов. Він встановив, що для виконання фізичної роботи дуже важливим є добір середньої величини ритму і навантаження. Це призведе до підвищення продуктивності і зниження періоду втомлюваності (втома настане пізніше).

У процесі роботи будь-якої частини тіла до неї надходить більше крові, ніж у стані спокою. Чим більшу роботу здійснюють м’язи, тим більше поживних речовин і кисню надходитиме до них за допомогою крові. Чим більше фізичної праці, занять фізичною культурою, спортом, тим швидше ростуть м’язові волок-на, людина стає сильнішою. Фізичні вправи добре впливають на весь організм, зміцнюють здоров’я, загартовують людину, роблять її здатною витримувати різні несприятливі впливи навколишнього середовища.Фізичні навантаження зумовлюють підвищення рівня обмінних процесів, що зростає із зростанням самого навантаження.

Розумова діяльність До розумової праці належать управління, творчість, викладання, науки, навчання. Ця праця об’єднує роботи, пов’язані з прийомом та переробкою інформації, які потребують переважного напруження уваги, сенсорного апарату, пам’яті, а також активації про-цесів мислення, емоційної сфери.

Операторська праця відрізняється великою відповідальністю і високим рівнем нервово-емоціонального напруження.

Управлінська праця визначається надмірним ростом об’єму інформації, зростанням дефіциту часу для її переробки, підвищен-ням особистої відповідальності за прийняття рішень, періодичним виникненням конфліктних ситуацій.

Творча праця потребує значного об’єму пам’яті, напруження уваги, нервово-емоційного напруження.

Праця викладача – постійний контакт з людьми, підвищена відповідальність, дефіцит часу і інформації для прийняття рішення. Це обумовлює високий ступінь нервово-емоційного напруження.

Праця робітників правоохоронних органів та податкової служби потребує високого нервово-емоційного напруження, росту обсягу інформації, великого об’єму пам’яті, підвищеної уваги, знань психології людини, постійного контакту з людьми, уміння володіти ситуацією, передбачення конфліктної ситуації і підвищеної особистої відповідальності за прийняття рішень.

Праця студента (учня) потребує розвиненої пам’яті, уваги, сприйняття і характеризується наявністю стресових ситуацій.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не говорить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду праці виступає мозок.

8. Праця як цілеспрямована діяльність людини, позитивні та негативні наслідки праці.

Однією із специфічних форм діяльності є праця. К. Маркс визначає працю як процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу. У цьому розумінні цілком справедливим є твердження Ф. Енгельса, що “праця створила людину” .

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона впливає на природу та використовує її з метою вироництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. Але праця – це не тільки процес, у якому люди вступають між собою у певні виробничі відносини. Вона проявляється в кожній суспільно-економічній формації у конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця – це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна й корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

Людська праця докорінно відрізняється від “праці” тварин.

За допомогою праці людина постійно змінює умови всього існування, перетворюючи їх згідно з своїми постійно зростаючими потребами, створює світ матеріальної і духовної культури. Праця не можлива в одиночному прояві та з самого початку виступає як колективний, соціальний. У соціальному відношенні праця призвела до формування нових, соціальних якостей людини: мови, мислення, спілкування, переконання, цінності орієнтації, світогляду. Змінюється психологія людини, інстинкти перетворюються у двох планах: у плані їх стримування, гальмування (підкорення контролю розуму) і в плані їх перетворення у новий якісний стан пізнавальної діяльності людини – інтуїцію. Все це притаманне людині як соціальному суб’єкту.

9.  Класифікація небезпечних та шкідливих факторів за характером та природною дією.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.

Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

10. Характеристика природного середовища, його параметри і значення для забезпечення життєдіяльності людини.

Навколишнє природне середовище у більш широкому розумінні – космічний простір, а в більш вузькому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери (висотою 10–15 км), гідросферу (глибиною до 12 км) і верхню частину літосфери (глибиною до 2–5 км), які взаємопов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом із нею. Густина і тиск атмосфери швидко зменшуються з висотоюАтмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її радіаційний та водний баланс. Одним з найважливіших факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості. Кліматичні умови Землі створюються внаслідок взаємопов’язаних процесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показниками світла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, радіації, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо.

Життєдіяльність організму людини як складової біологічної системи протікає в певних межах, установлених природою. Умови обстановки у навколишньому середовищі в межах природних змін його параметрів називаються нормальними умовами.

Стан атмосфери в даному місті у певний момент або за обмежений проміжок часу характеризує погоду. “Живучи в погоді”, людина відчуває вплив на організм гігантських космічних та планетарних сил.

Великий вплив на погоду та життєдіяльність людини мають процеси, які відбуваються на Сонці. Виплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їх густину і хімічний склад, могутні потоки заряджених частинок і випромінювань вторгаються в атмосферу, переколочують усю по-вітряну оболонку. Від цього змінюється і сама погода, і реакція на її зміни в організмі людини.

11. Отруйні тварини і дія їх на організм людини.

Серед тваринних організмів отруйні форми зустрічаються частіше, ніж у рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту зустрічаються на всіх етапах еволюційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин

Характеристика дії отруйних тварин на організм людини

Назва тваринного організму 

Дія на організм людини

Павук ( тарантул)

Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки

Кліщі               

Укуси, почервоніння, стан загального отруєння

Комахи (оси, бджоли, мурашки, жуки )

Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози шкіри, запалення, больові відчуття, летальні наслідки

Риби (скати, морські дракони, скорпени)

Уколи, слабкість, деколи втрата свідомості,  діарея, судоми, порушення дихання, зниження тиску, летальні випадки

Рептилії (кобри, змії)

Параліч скелетної й дихальної мускулатури, пригнічення функцій ЦНС та дихальної системи,  в’ялість, апатія, гальмування рефлексів,  патологічний сон,  летальні випадки.

12. Пожежі та вибухи  на виробничих об’єктах і причини їх виникнення.

Вибухи та їх наслідки – пожежі – відбуваються на об’єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся в основному чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної й мурашкової кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.

За останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов’язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реакторів, ємностей, трубопроводів тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які знаходяться під напругою, опалювальних систем.

Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть мати дані офіційної статистики, які базуються на проведених у США дослідженнях 25 тисяч пожеж та вибухів: несправність електрообладнання – 23 %; паління в неналежному місці – 18 %; перегрів унаслідок тертя в несправних вузлах машин – 10 перегрів пальних матеріалів – 8 %; контакти з пальними поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів – 7 %; контакти з полум’ям, запалення від полум’я горілки – 7 %; запалення від пальних часток (іскри) від установок та устаткування для спалювання – 5  самозапалювання пальних матеріалів – 4 %, запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу – 4

Більше 63 % пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко виростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

13. Топологічні стихійні лиха, причини їх виникнення, наслідки дії та захист від них.

Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них – Дніпро, Дністер, Прип’ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Аз овського та Чорного морів. Ці повені небезпечні, в першу чергу, своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Наслідки повеней:затоплення шаром води значної площі землі; ушкодження та руйнування будівель та споруд; ушкодження автомобільних шляхів та залізниці;руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур; вимивання родючого шару ґрунту; псування та знищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо; загроза інфекційних захворювань (епідемії); погіршення якості питної води; загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів для зниження збитків. Завчасний прогноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрям боротьби з повенями полягає у зменшенні максимального прибування води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дієвий засіб – це регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб – влаштування дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10–15 днів до початку льодоходу

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней – ландшафтно-меліоративні заходи. Необхідно обмежити або повністю заборонити ті види господарської діяльності, які сприяють посиленню повеней. Мова йдеться про збереження лісів на водозаборі, забороні будівництва мостів, дорожніх насипів та інших споруд у поймі, бо всі вони сприяють затриманню потоків води та піднімають її рівень.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені: при отриманні попередження про затоплення необхідно терміново вийти в безпечне місце – на височину (попередньо відключити воду, газ, електроприлади);якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в безпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель; для того, щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо); коли людина опинилась у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати допомоги.

Зсуви – це сковзкі зміщення мас гірських порід униз по схилу, які виникають через порушення рівноваги та ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичними поштовхами, нерозважливою господарською діяльністю людини тощо.

Зсуви можуть бути на всіх схилах з нахилом у 20 градусів і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви класифікують на:повільні (швидкість складає декілька десятків сантиметрів за рік);середні (декілька метрів за годину або добу);швидкі (десятки кілометрів за годину).Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об’єм порід, які зміщуються при зсувах, знаходиться в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.Найбільш дієвим захистом від зсувів є їх запобігання – відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

Снігові лавини також належать до зсувів і виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас по схилу.

Великі лавини виникають на схилах у 25–60 градусів через перевантаження схилу після великого випадання снігу, найчас-тіше під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах сні-го-вої товщі горизонту розрихлення.

Схід снігових лавин може бути спричинений різними чинниками, а саме: перенапруженням снігового покрову, яке виникнуло внаслідок пересування тварин або людей, різким поривом вітру, звуковою хвилею, різкою зміною метеорологічних умов тощо.

Рухаючись зі швидкістю майже 200 кілометрів за годину, лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж удар снігової маси – перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від тієї, що викликає вибух великої бомби.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає схід невеликих, безпечних лавин, запобігаючи, таким чином, накопиченню критичних мас снігу.

Для захисту від снігових лавин будують лави норізи, галереї, вітрові щитки, на схилах гір висаджують дерева, проводять попереджувальний обстріл схилів із спеціальних гармат.

При захопленні людини сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні); якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот, і людина задихається).

Направляючись у гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору (мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки їй людину, яка потрапила у снігову лавину, могли знайти).

Селі – це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних часток, каміння, уламків гірських порід (від 10–15 до 75 % об’єму потоку). Виникають вони в басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, обвалів, зсувів, землетрусів.Селі трапляються в гірських районах багатьох країн. В Україні селеві потоки зустрічаються в Карпатах та Криму.Небезпека селів – не тільки в руйнівній силі, але й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селей на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок схо-ду потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови – достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом із тим, для деяких селевих райо нів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити вірогідність їх виникнення. У Закарпатті відмічено декілька десятків селевих осередків.Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: будівництво гребель, каскаду запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення обкосів тощо.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при зсувах, снігових лавинах та селяхУ випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, якомога швидше залишити приміщення і вийти в небезпечне місце.Надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю.

14.Поняття про генетично модифіковані організми.

Генетично модифікований організм (ГМО) це організм, генотип якого було змінено за допомогою методів генної інженерії. Генетичні зміни, як правило, здійснюються в наукових та сільськогосподарських цілях. Генетична модифікація відрізняється від природного та штучного мутагенезу саме направленою зміною генотипу. При цьому генетичний матеріал переносять з одного організму в інший, використовуючи технологію рекомбінантних ДНК . Якщо при цьому ДНК, яку переносять, походить з іншого виду, отримані організми називають трансгенними.

Основні етапи створення ГМО:

1. Отримання ізольованого гена.2. Введення гена у ДНК-вектор.3. Перенесення вектора з геном в організм, що модифікують (процес трансформації).4. Експресія генів у трансформованій клітині.5. Відбір (селекція) трансформованого біологічного матеріалу (клону) від нетрансформованого.

Отримати необхідний ген можна як з природного джерела (геному), так і з геномної бібліотеки. Він може бути отриманий і хімічним (за наявності відповідної послідовності нуклеотидів) чи ферментативним (використання механізму зворотньої транскрипції) шляхами.

Використання

ГМО використовують в біологічних та медичних дослідженнях, виробництві ліків, генній терапії та у сільському господарстві. За допомогою ГМО вивчаються закономірності розвитку деяких захворювань, процеси старіння та регенерації. Генну інженерію використовують для створення нових сортів рослин, стійких до несприятливих умов середовища, гербіцидів та шкідників або рослин, що мають покращені ростові та смакові якості. Згідно з Міжнародною службою з придбання агро-біотехнічних розробок (ISAAA), у 2010 приблизно 15 мільйонів фермерів вирощували генетично модифіковані культури у 29 країнах. Загальна комерційна цінність біотехнологічних культур, вирощених у 2008 році була оцінена у 130 мільярдів доларів. Найбільше вирощують генетично модифіковану сою, кукурудзу та бавовну. Не менш широко використовують трансгенних тварин. У лютому 2009 FDA схвалила перші біологічні ліки з ГМ тварини кози. Препарат, ATryn, є антикоагулянт ом, який знижує імовірність утворення тромбів під час хірургічного втручання при народженні дитини. Його екстрагують з козячого молока.

15. Техносфера як одна з умов життєдіяльності людини і її складові частини.

Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності довкілля, до росту комунікабельності, до забезпечення захисту від природних негативних впливів. Все це позитивно позначилось на умовах життя і в сукупності з іншими факторами (покращання медичного обслуговування тощо) відбилося на тривалості життя людей:мідний, бронзовий, залізний віки – 30 років; до початку ХІХ століття – 35 – 40 років;у кінці ХХ століття – 60 – 63 роки.

Техносфера багатопланова, вона включає в себе регіони міс-та, промислової зони, виробниче і побутове середовище. Отже, техносферу можна поділити на виробниче і побутове середовище.

Виробниче середовище – це простір, в якому здійснюється трудова діяльність людини. Людина створила це середовище в процесі своєї трудової діяльності. Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально. Матеріальне виробництво – передусім, це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Воно включає в себе промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку, тому що саме во но задовольняє найрізноманітніші людські потреби.

Побутове середовище – це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Параметрами цього середовища визначають: розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

16. Основні   законодавчі   і   нормативні   акги   з   питань   безпеки життєдіяльності

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98 –ВР).

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом:

1. Постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999, N 696 “Про затвердження “Правил санітарної охорони території України”.

2. Постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999, N 667 “Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом”.

3. Постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999, N 341 “Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999–2000 роки”.

4. Постанова Верховної Ради від 19.02.1999, N 453-XIV “Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб”.

5. Постанова Кабінету Міністрів, від 23.03.1998, N 357 “Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом”.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України “Про дорожній рух”

Закон України “Про дорожній рух” визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

17.   Надзвичайні ситуації, їх ознаки, види і рівні.

  В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна.

Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з загибеллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом, АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення значної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 **Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

— надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) — Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перенесенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

4) надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних надзвичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них належать насамперед хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно небезпечні об'єкти, вибухо та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічно небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека від аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими основними ознаками:

— за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівнів);

— за галузевою ознакою (у сільському господарстві; у лісовому господарстві; на заповідній території (об'єкти особливого природоохоронного значення); у водоймах; на матеріальних об'єктах — об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення (персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо).

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

18.Органи управління і контролю за дотриманням вимог безпеки життєдіяльності.

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них відрізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує: реалізацію державної політики в галузі охорони праці; затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці: здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі; розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання; координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці; бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Міністерство праці та соціальної політики України: здійснює державну експертизу умов праці; визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці; бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а

19. Фактори, що впливають на здоров'я людини.

Здоров’я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини.

Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя.

Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально-психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови. Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, так як спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її середовище в цілому.

Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (внесок цих чинників – до 20 %).

Причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища. Очевидний зв’язок географічного розподілу низки захворювань, пов’язаних з кліматично-географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, вологістю повітря тощо.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Патологічні стани людини можуть бути пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, пов’язану з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).

Суттєвий вплив на стан здоров’я населення справляють чинники соціального середовища:демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація, конфлікти тощо.

Серед факторів, які можуть несприятливо впливати, розрізняють етіологічні, тобто причинні фактори, які безпосередньо обумовлюють розвиток і вираження патологічного процесу (хвороби), і фактори ризику, які не є причиною захворювання, але сприяють, посилюють дію етіологічних факторів. Наприклад, збудники інфекційних хвороб, токсичні речовини, вібрація є причиною певних захворювань – грипу, туберкульозу, отруєння ртуттю, вібраційної хвороби, а зайва маса тіла, паління, малорухливий спосіб життя можуть як збільшити ймовірність захворювань (гіпертонія, ішемічна хвороба серця тощо), тобто впливати на час-тоту захворювань серцево-судинної системи, так і негативно впливати на їх перебіг, робити менш сприятливий прогноз цих та інших захворювань, які обумовлені дією етіологічних факторів.

20.       Небезпеки в урбанізованому середовищі.

Нині спостерігається стійке зростання кількості людей, що проживають в містах.Економічні витрати в урбанізованому суспільстві від захворювань (стресу, шуму, забруднень та іншого) в деяких розвинених країнах дорівнює втратам, що заподіяні страйками робітників. Збільшення площі урбанізованого середовища сприяє знищенню природного середовища за рахунок зрубування лісів та інших насаджень, зміни умов життя і, як результат, явищ підвищеної захворюваності мешканців нових районів.

продовження: Урбанізація проходить на фоні специфічної поведінки населення — його міграції. Міграція населення — складний суспільний процес, пов'язаний з переміщенням населення в регіони зі стабільним соціально-економічним становищем. Міграції населення відіграли важливу роль в історії людства. Люди змінюють звичайні для них місця проживання через ряд обставин, що змушують їх переселятися в інші міста, регіони, країни. Це, по-перше, виштовхування, пов'язане із серйозними соціальними потрясіннями, конфліктами та іншими економічними кризами, стихійними лихами та ін. По-друге, притягання — сукупність привабливих рис або умов для проживання в інших містах (в регіонах, де високі заробітки, де можна зайняти високий соціальний статус та ін.). Відмінні умови життя можуть створювати штучно в процесі виникнення потоків емігрантів, під час притягання робочої сили і кваліфікованих кадрів в певні регіони, де їх не вистачає. По-третє, шляхи міграції — це характеристики безпосереднього пересування мігрантів з одного географічного місця в інше (доступність міграції, відсутність бар'єрів для міграції тощо). З міграцією населення зв'язані процеси заселення, господарського освоєння і змішування рас, мов і народів.

Зростання населення внаслідок визначених міграційних процесів викликає інші соціальні процеси в суспільстві. В умовах нормальної адаптації нового населення загальні риси суспільства залишаються незмінними. Але в умовах, коли більшість нового населення не адаптується у великих конгломераціях, то з'являються передумови виникнення негативних відповідних наслідків у суспільстві.

З іншого боку, збільшення населення великих конгломерацій веде до перевантаження структури обслуговування, систем постачання най необхіднішої продукції та енергетичних ресурсів життєдіяльності. Одночасно з розвитком конгломерацій збільшується їх негативний тиск на біосферу. Кожне велике місто становить штучне середовище антропогенного походження. Це середовище — досить складна екологічна система зі своїми специфічними умовами, створеними співвідношенням природних факторів середовища та технічних особливостей виробництв.

Характерними наслідками дії згаданих вище негативних факторів є ураження здоров'я населення, внаслідок чого виникають захворювання ендокринної системи, інфекційні, крові, органів дихання, туберкульоз, педикульоз та інші.

Збільшився рівень дорожньо-транспортного травматизму, аварій в побуті (пожеж, вибухів та ін.). Найбільш поширеною причиною вибухів у побуті є низька культура у використанні газових приладів (особливо в умовах користування, коли споживачі знаходяться в нетверезому стані). З такої ж причини збільшується кількість випадків пожеж у помешканнях.

21.Соціально-політичне середовище і його характерні ознаки.

Як було визначено раніше, людина – це соціальна істота (суспільна), і живе вона в соціально-політичному середовищі. Вона виходить у світ разом з іншими. Спілкування формує мову, розвиває мислення, почуття. Діяльність створює спільну основу існування. Створюється особливий, відмінний від тваринного, спосіб життя, що закріплюється різноманітними інститутами, нормами, символами, сукупність яких становить світ великої людської культури.

Соціум – це система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія котрих забезпечує цілісність суспільства, і навпаки – дисгармонія її веде до суттєвих конфліктів і деформацій. Суспільство – це сукупність історично складених форм спільної діяльності людей.

Сфера суспільного життя містить у собі різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, чинники як матеріальні, так і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні.

Виділяють такі сфери суспільного життя:

– матеріальну – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання;

– соціально-політичну – включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві – класові, національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна, класова боротьба. У цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, громадські організації;

– духовну – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний духовний світ людини;

– культурно-побутову – це такі явища, як виробництво культурних цінностей, життя сім’ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо.

Соціальні відносини виникають між людьми у процесі їх діяльності та спілкування. Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяють на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші.

В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. У суспільстві постійно виникають і вирішуються різноманітні суперечності, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей у системі суспільних відносин є конфлікт. Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьому зв’язку конфлікт є не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі.

Люди у процесі життєдіяльності об’єднуються в соціальні групи. Соціальна група – це сукупність певного числа людей, об’єднаних спільним інтересом чи спільною справою. Об’єднання людей у соціальні групи відбувається на засадах не лише матеріальних інтересів. Деякі групи (релігійні) ґрунтуються на засадах духовності. Є групи, в основі яких лежать кревні зв’язки, взаємодопомога, відповідальність (рід, сім’ї тощо). Людей єднають також спільні етнічні особливості (народ, нація), соціально-політичні інтереси (партія, держава), громадсько-моральні та культурні прист-расті (суспільні організації, братства, спілки тощо).

Необхідно розрізняти малі, середні й великі соціальні групи.

Малі соціальні групи – це групи, що об’єднують до декількох десятків осіб: сім’я, первинні виробничі об’єднання (бригади), сусідські спільності, дружні (товариські) компанії, шкільний клас тощо.

Середні соціальні групи – групи, що об’єднують жителів одного села чи міста, працівників одного заводу, викладачів одного навчального закладу.

Великі соціальні групи – класи, етнічні спільності (нація, народність, плем’я), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об’єднання (чоловіки, жінки) – це численні об’єднання людей (до декількох десятків і сот мільйонів).

22.Характеристика основних аналізаторів в БЖД.
Аналізатор - це сукупність анатомічних структур, результатом роботи яких є виникнення нервових потенціалів у певній частині кори головного мозку, де формується відчуття
Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль. Достатньо сказати, що більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль на рецепторні структури зорового аналізатора. Це відбувається у сітчастій оболонці ока. Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття світла. Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до Держстандарту , встановлено 4 сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий застосовується для попередження небезпеки; зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так; синій — для вказівних знаків. Зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики, такі як інерція зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії), видимість. 
Слуховий аналізатор — є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і БЖД. У той час, як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із визначеною частотою і характериз. періодичною появою областей високого і низького тиску, сприймаються нами як звуки.Завдяки слуховому аналізатору людина сприймає коливання повітря.Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора — вухо. 
Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. При втраті зору і слуху, людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску. Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при визначеному діапазоні температур. Температурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація і наявність температурного контрасту.
Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. 
Руховий аналізатор. Рухові реакції пов’язані з м’язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі.
Всі рухові реакції за характером м’язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції котрі забезпечують тонус м’язових волокон – тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.

23.       Рівні надзвичайних ситуацій

за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) — Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перенесенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

4) надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

24.Рівні безпеки життєдіяльності. У найзагальнішому випадку безпеку життєдіяльності людини можна розглядати за такими рівнями:
глобальний – планета Земля та все людство;
субглобальний – континенти, раси й народи;
регіональний – частини материків, населення окремих держав, нації;
локальний – місцевості, великі міста, етнічні групи, племена;
осередковий – групові об‘єднання людей за різними ознаками: родинними, професійними, релігійними тощо;
особовий – індивідуальний.
Розглянемо їх більш детально.
Глобальний рівень охоплює планету Земля та все людство. Основною причиною небезпеки глобального рівня є: загальне потепління клімату, загроза світової ядерної війни (ядерна зима), порушення екологічної рівноваги в біосфері, продовольча проблема, пандемії.
Субглобальний рівень охоплює окремі материки й поширюється на раси й народи. Основну загрозу становлять: землетруси; вулканізм; військові конфлікти між державами, народами, расами; колонізація; спустелення; похолодання; посухи; епідемії тощо.
Регіональний рівень територіально охоплює частини материка й поширюється на окремі держави та нації. Небезпеки цього рівня спричинюють техногенні катастрофи та екологічні лиха, міжнаціональні конфлікти, громадянські війни, неврожаї.
Локальний (місцевий) рівень стосується населених пунктів, етнічних груп, племен. Небезпеки цього рівня виникають унаслідок промислових аварій, паводків, значних пожеж, лавин, селів, осередків захворюваності тощо.
Осередковий (груповий) рівень виявляється в межах групових об‘єднань людей за різними ознаками (родинними, професійними, релігійними тощо). Основні небезпеки спричинюють аварії на виробництві, транспорті та комунікаціях, у побуті, злочинність і тероризм, зсуви, обвали тощо.
Особовий (індивідуальний) рівень присутній у всіх перелічених вище рівнях, тому що всі можливі рівні небезпек напряму або опосередковано впливають на конкретну людину.

25.Принципи безпеки життєдіяльності випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту населення.
Такими принципами є:
− принцип безумовного пріоритету безпеки, відповідно до якого концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;
− принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний, його параметри мають бути обґрунтовані;
− принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;
− принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;
− принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Цей принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;
− принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;
− принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;
− принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;
− принцип превентивної безпеки (максимально можливе значення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій);
− принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.
Основними принципами забезпечення безпеки життєдіяльності населення в межах чинного законодавства України є:
1) Встановлення основних пріоритетів охорони навколишнього середовища.
2) Визначення стратегії і тактики гармонійного розвитку виробничого та природничого потенціалу на рівні:
− роботи галузей виробництва;
− вирішення питань у сфері використання, захоронення і регенерації відходів;
− військової діяльності і конверсії військово-промислового комплексу;
− забезпечення державної системи екологічного моніторингу.
3) Формування єдиної державної системи запобігання травмуванням, захворюванням, аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них.
4) Визначення і реалізація основних заходів щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів.
5) Механізм реалізації основних напрямів державної політики України в галузі екологічної безпеки, безпеки праці та іншого за рахунок:
− розробки і запровадження системи законодавства;
− організаційних засад охоронних заходів і засобів;
− впровадження економічних механізмів безпеки життєдіяльності;

  26.     Типи надзвичайних ситуацій
Залежно від джерела небезпеки й причин походження на території України розрізняють такі типи надзвичайних ситуацій: природного, техногенного, соціально-політичного та воєнного характеру.
Надзвичайна ситуація техногенного характеру – транспортні аварії й катастрофи, пожежі, вибухи, аварії з викиданням або загрозою викидання небезпечних і шкідливих хімічних і радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд, аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах зв'язку та телекомунікацій, на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу, гідродинамічні аварії тощо.
Аварія – вихід з ладу або пошкодження будь-якого механізму (машини, технічного пристрою тощо) під час його роботи (руху, функціонування та т. ін.).
Зауважимо також, що в морському праві розрізняють загальну й часткову аварію. Загальна морська аварія – збитки, що завдані навмисно з метою порятунку судна й вантажу від загальної небезпеки, яка їм загрожує (розподіляється пропорційно до вартості судна, фрахту й вантажу). Часткова морська аварія – збитки, що нанесені судну або вантажу за умови відсутності загальної для них небезпеки.
Катастрофа – руйнівний процес, який розвивається внаслідок аварії та порушення нормальної взаємодії технологічних об'єктів і спричиняє загрозу життю та здоров'ю людей і завдає шкоди господарчим об'єктам й довкіллю.
Нещасний випадок – збитки завдані здоров’ю й життю людей, тварин, іншим об’єктам і довкіллю в результаті аварії, виходу з ладу чи пошкодження будь-якого механізму під час його роботи, що виникло внаслідок непередбачуваних і контрольованих факторів.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування:
-​збройні напади, захоплення й силове утримання важливих об'єктів або реальна загроза здійснення таких акцій;
-​збройні напади, захоплення й силове утримання атомних електростанцій та інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза здійснення таких акцій;
-​замах на життя керівників держави й народних депутатів України;
-​напад, замах на життя членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення (спроба викрадення), знищення (спроба знищення) таких суден;
-​захоплення заручників із числа членів екіпажу чи пасажирів, встановлення вибухового пристрою в багатолюдних місцях, установі, організації, на підприємстві, в житловому секторі, на транспорті;
-​зникнення або викрадення зброї та небезпечних речовин з об'єктів їх зберігання, використання, перероблення та під час транспортування;
-​виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викиданням уламків, реактивних і звичайних снарядів, нещасні випадки з людьми тощо.
Надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення в результаті руйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних й токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих ядучих речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Надзвичайні ситуації природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі у природних екологічних системах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність і масове отруєння людей, інфекційні захворювання свійських сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками і т. ін.
Джерелом надзвичайних ситуацій природного характеру є небезпечні природні явища або процеси, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширеності й тривалістю досягають встановлених критеріїв небезпеки й спричиняють (можуть спричинити) виникнення стихійного лиха, природно-техногенної катастрофи.
Уражувальний чинник природного джерела небезпеки – складова природного джерела небезпеки, яка характеризується фізичними, хімічними, біологічними та іншими діями

27.       Уражувальні фактори

Під уражувальними факторами розуміють такі чинники життєвого середовища людини, які за певних умов завдають шкоди як самим людям, так і системам їх життєзабезпечення, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням уражувальні фактори можуть бути:
фізичні, в тому числі енергетичні процеси та явища:
-​електромагнітне, іонізуюче та радіоактивне випромінювання;
-​електричний струм (включаючи підвищений рівень статичної електрики тощо);
-​низькочастотні й високочастотні акустичні коливання;
-​високі або низькі температури;
-​висока або низька вологість;
-​високий або низький атмосферний тиск;
-​велика швидкість руху повітря;
-​ударна повітряна чи водна хвиля;
-​недостатня або високоінтенсивна освітленість;
-​об'єкти, що рухаються з великою швидкістю чи мають високу температуру;
-​конструкції, що руйнуються тощо;
хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки):
-​які перебувають у різному агрегатному стані: твердому; газоподібному; рідкому;
-​які різними шляхами проникають в організм людини: через органи дихання; через шлунково-кишковий тракт; через шкірні покрови та слизисті оболонки;
-​які за характером дії виділяють такі речовини: токсичні; наркотичні; подразнюючі; задушливі; сенсибілізуючі; канцерогенні; мутагенні; стерилізаційні (такі, що впливають на репродуктивну функцію);
біологічні:
-​макроорганізми: рослини й тварини;
-​мікроорганізми: бактерії; віруси; рикетсії; спірохети; грибки; найпростіші;
соціальні (соціальні конфлікти):
-​за учасниками: внутрішньоособистісні, міжособистісні, між особою та групою (суспільством), внутрішньогрупові (загальногрупові), міжгрупові (міждержавні);
-​за сферами: економічні, політичні, ідеологічні, міжнаціональні, релігійні, інформаційні, побутові;
-​за характером: відкриті, закриті (латентні), справжні, випадкові, давні;
психофізіологічні:
-​фізичні перевантаження: статичні; динамічні;
-​нервово-психічні перевантаження: розумові перевантаження; перевантаження аналізаторів; монотонність праці; емоційні перевантаження.
Залежно від наслідків впливу конкретних уражувальних факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні.
Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання й навіть до смерті як наслідку захворювання.
Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.
Небезпечні й шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних і шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які їх породжують. 
Слід мати на увазі, що поділ всієї множини потенційно небезпечних природних, антропогенних і техногенних об’єктів, процесів і явищ на джерела небезпек, небезпечні ситуації, шкідливі та небезпечні фактори є певною мірою умовним і може мати свої особливості залежно від завдання, яке вирішується людиною, а також значною мірою визначається рівнем і масштабом взаємодії в системі «людина – життєве середовище».
Хоча поділ уражувальних факторів на небезпечні та шкідливі є досить умовний, бо інколи неможливо віднести якийсь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму й захворюваності на виробництві.

28.ПРОБЛЕМА ВІЙНИ І МИРУ

Запобігання світовій війні залишається найважливішою глобальною проблемою людства. І для цього є всі підстави. Вченими підраховано, що за останні 6 тис. років люди пережили понад 14, 5 тис. воєн, в яких загинуло 3 млрд 640 млн людей. Війна завдає нечуваної шкоди людській популяції і екосистемам. Тільки в період Другої світової війни (1939— 1945) військовими діями була охоплена площа бл. 3,3 млн км², у ході війни загинуло 55 млн людей. Під час війни в Перській затоці у лютому 1991 р. було висаджено у повітря 1250 нафтових свердловин, внаслідок чого щодня згоряло бл. 1 млн т нафти, забруднюючи повітря на сотні кілометрів від Кувейту. Ракетно-бомбові удари НАТО по військових і цивільних об'єктах Югославії в першій половині 1999 р. призвели до великих пожеж і руйнування, дуже небезпечного забруднення повітря, грунту, вод Дунаю токсичними хімічними речовинами і нафтопродукта­ми. Будь-які військові дії завдають навколишньому природному середо­вищу шкоди, особливо якщо вони ведуться на великій території протя­гом тривалого часу, однак і при короткочасних військових конфліктах можуть виникнути надзвичайні екологічні ситуації, якщо можливий про­тивник застосує сучасні засоби знищення. Навмисні негативні впливи людини на природу і навколишнє середовище у військових цілях отри­мали назву екоциду (біоциду, екологічної війни). У наш час найбільш руйнівний потенціал має зброя масового знищення — ядерна, хімічна і бактеріологічна. Всі компоненти навколишнього природного середови­ща, і насамперед люди, беззахисні перед цими видами зброї.

29. Глобальная злочинність

Злочинність, тероризм, наркоманія та інші антисуспільні явища викликають глибоку корозію всього механізму суспільного розвитку. Як відмічалось у матеріалах ІІ-ої сесії комітету ООн з попередження злочинності і боротьби з нею (березень 1990 р.) без ефективної програми протидії злочинність може стати серйозною перепоною для соціального і економічного розвитку, зруйнувати демократичні засади державності.

Нині деякі держави виявилися неспроможними самостійно протидіяти злочинності. Господарська діяльність по її обслуговуванню стала основою існування великих груп населення цих країн. Так, у Болівії близько 3-тис. її громадян безпосередньо зайняті у сфері переробки коки, в Колумбії близько 5% всього її національного доходу створюється за рахунок нелегальної торгівлі наркотиками.

Злочинність транснаціаналізується і все більше виступає як організована. Доходи від незаконного збитку наркотичних засобів оцінюються в 500 млрд. доларів за рік. Наркобізнесом займаються організовані злочинні групи, які володіють практично всіма видами нових технологій із якими жодна держава не може справитися самотужки.

Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому збільшується на 5%: щороку. В останні час особливо швидко зростає частка тих, які відносяться до категорії "важких" (вбивства та ін.). особливо небезпечним є тероризм. З 1970 р. по 1989 р. здійснено 36 тис. терористичних актів. Поряд з індивідуальним і груповим одержав поширення державний тероризм, до якого іноді вдаються правлячі режими ряду держав.

Загрозою для світової фінансової системи є електронні злочини. В результаті комп'ютерних пограбувань банків і фінансових закладів лише в одних США втрати сягають від 5 до 10 млрд. доларів за рік.

Країни світової співдружності повинні згуртуватися в боротьбі проти міжнародної торгівлі наркотиками, відмивання брудних грошей, тероризму та інших транснаціональних злочинів, які стоять на перешкоді прогресу людства.

30. Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинутих країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинутих країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює, політичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується (33,1 % 1950 p., 27 % 1975 p.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться на початку XXI ст. до20,5 %, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 р. – 66,9 %, 1975 р. – 72,9 % і за оцінкою на початку XXI ст. — 79,5 %). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х років посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка "парадоксів відсталості".

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвинутими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х роках до 1:13 наприкінці 70-х років і сягнув 1:15 у 2000 р.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд. осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 р. — 2,2 і, за розрахунками ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. На початку 90-х років число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі — з 61 % 1960 р. до 71 % 1980 р. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85 % до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн.до 800 млн.душ і очікується 950 млн.у 2000 р. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого в 1999 р. перевищила 6 млрд осіб (а в 2025 р. -8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, І млрд безробітних, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Населення стрімко збільшується не у розвинутих країнах, а у тих, що розвиваються. В 1950 р. співвідношення між цими двома групами країн складало приблизно 1:2, до 1985 р. воно виросло до 1:3, а на початку XXI ст. воно складе 1:4.

При існуючих соціально-економічних умовах, у першу чергу в країнах, що розвиваються стрімкий ріст населення веде до загрози забруднення навколишнього середовища, скопичення гігантського числа людей у великих містах. Це і збільшення небезпеки їх масової загибелі від голоду і хвороб на випадок ряду неврожайних років, через епідемії від антисанітарних умов тощо.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

31. Екологічна проблема — одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Забруднення навколишнього середовища внаслідок дії людини відбувається в різних формах: контамінація (насичення середовища інертними матеріалами), інтоксикація (насичення хімічно активними субстанціями), радіаційне забруднення (радіонукліди),електромагнітна детеріорація, деструкція (порушення природних структур) та ін. Часто ці форми діють комплексно і спричинюють загрозливі порушення в природних процесах, що зрештою може призвести до повної деградації біосфери та загибелі цивілізації.

Особливо різко зросло навантаження на навколишнє середовище в другій половині XX ст. У взаємовідносинах між суспільством і природою відбувся якісний стрибок, коли в результаті різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної індустріалізації та урбанізації планети господарські навантаження почали повсюдно перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і регенерації. Внаслідок цього порушився природний круговорот речовин у біосфері, під загрозою виявилося здоров'я нинішнього і майбутнього поколінь людей.

Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення "парникового ефекту" і потепління клімату, що може призвести до розтавання льодів і катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного Космосу залишками космічних апаратів.

Чотири інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів, головної "фабрики" кисню, як унаслідок їх вирубування (в тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так і пошкодження кислотними дощами (в розвинутих країнах). В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха (Приуралля, зона Чорнобиля, Амазонія, чимало індустріальних агломерацій).

Процес спустелення щорічно веде до вилучення із сільськогосподарського виробництва біля 6 млн.га земель. Особливо сильно цей процес проявляється в Сахельських країнах Африки, розмішених на межі Сахари і савани.

Багато країн світу зіткнулися із серйозними водоресурсними проблемами, які полягають не лише в кількісній нестачі води, а і в дефіциті чистих прісних вод. Щорічно у водойми попадає велика кількість неочищених стічних вод. Серед найбільш забруднених рік і озер світу Дунай, Рейн, Сена, Міссісіпі, Волга, Дніпро, Ладозьке озеро, Балхаш та ін.

На кожного жителя планети щорічно видобувається біля 20 т мінеральної сировини, 97— 98 % її у вигляді відходів надходить потім у грунт, воду, повітря. Маса відходів і забруднювальних речовин, що надходять у навколишнє середовище, ставить під загрозу життя і здоров'я людей, існування рослинного і тваринного світу.

Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації на національному рівні та світового масштабу. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, заборона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.

32. Енергетична проблема

Розвиток технічної цивілізації на Землі в XX ст. характериз. стрімким збільшенням енергоспоживання. В 1945—1995 pp. населення планети використало 2/3 всього палива, добутого людством за час свого існування. Такі бурхливі темпи розвитку енергетики спричинили появу проблем.

На 1-ий план виходить проблема ресурсозабезпеченості енергет.господарства. З 1-го боку, запаси паливних ресурсів досить великі. І сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних джерел енергії. З 2-го боку, спостерігається відносна ресурсна обмеженість, зумовлена можливістю швидкого вичерпання найбільш доступних родовищ, і перехід до розробки складніших, що спричинює подорожчання енергоносіїв і робить використання деяких паливних ресурсів нерентабельним.

Але також є проблеми, пов'язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання викопного палива — нафти, вугілля, газу завдає збитків природі і здоров'ю людини через викиди, в яких шкідливі речовини. Рослини та океан уже не встигають поглинути всю к-сть вуглекислоти, яка утв.внаслідок спалювання органічного палива. Це веде до посилення "парникового ефекту" і потепління клімату.

Якщо буде зростання споживання енергії та викидів двоокису вуглецю , то до 2025 р. на Землі потеплішає на 2 °С, що призведе до глобальних катастрофічних наслідків. Це ств. небезпеку хвороб, масових міграцій населення із зон екологічного лиха.

Спалювання викопних видів палива і дров порушує баланс кисню в атмосфері, оскільки на 1 т органічного палива при цьому витрачається більш як 2 т чистого кисню. Розширення його споживання на техногенні потреби, зменшення його відтворення через вирубування лісів веде планету  до дефіциту кисню.

Заходи, що дозволили б переламати негативні тенденції у сфері енергетики: І) підвищення ефективності використання енергії; 2) зменшення шкідливих викидів в атмосферу завдяки новим технологіям очищення відпрацьованих газів; 3) зміна структури паливно-енергетичного балансу через розвиток альтернативної енергетики; 4) вжиття заходів для сповільнення темпів зростання населення.

33. Продовольча проблема( ПП )

Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє та майбутнє населення планети. ПП- одна з найголовніших проблем людства. Кількість голодуючих людей у світі, заданими ООН, зросла з 460 млн.у 1970 р. до 550 млн.на початку 90-х років XX ст. і, можливо, досягне 600—650 млн.у 2000 р. У розвинутих країнах добове споживання їжі досягає в сер. 3300 калорій, а в країнах, що розвиваються, — не більше 2200, тоді як мін.норма- 2400 калорій.

Загострення глобальних проблем народонаселення поставило перед наукою питання про допустимі межі чисельності людей на Землі. З урахуванням продовольчого, енергетичного, екологічного, соціально-психологічного факторів називаються цифри від 10 до 20 млрд осіб. За нинішнього рівня технології, щоб уникнути глобальної екологічної катастрофи, чисельність населення Землі не повинна перевищувати 10—15 млрд. жителів.

Методи підвищення врожаїв за рахунок інтенсивного застосування техніки й хімії, введення в сільськогосподарський(СГ) оборот значних нових площ, здійснення масштабних меліоративних та іригаційних робіт певною мірою вичерпали себе.

Надексплуатація ґрунту вже призвела до зниження природної родючості на великих територіях. Швидко збільшується водна і вітрова ерозія. Інтенсивне застосування хімії вже не дає пропорційного приросту врожаїв. Подальше значне розширення орних земель також малоймовірне. Важко передбачуване значення для СГ  діяльності може мати розвиток таких явищ глобальної екології, як "парниковий ефект" і озонова діра.

Способи вирішення ПП не зовсім зрозумілі. Вони не обмежені сферою СГ і пов'язані зі змінами загальних механізмів функціонування суспільства та його взаємодії з природою. Є підстави вважати, що індустріалізація СГ, його зближення з промисловим виробництвом є одним із таких способів.  В передових країнах є ознаки переходу від індустріалізованого СГ до біологічного рослинництва. У ряді країн, що розвиваються, провадяться експерименти з відновлення традиційних методів ведення СГ, що відповідають місцевим екологічним і соціокультурним особливостям та враховують досягнення сучасної агрокультури.

Важливим напрямком вирішення проблеми голоду є перехід від "зеленої" революції до революції генетичної. Запровадження досягнень біотехнології стане істотним внеском у вирішення ПП.

34. Проблеми освоєння ресурсів Світового океану

 Прогрес у сфері науки й техніки дозволив значно розширити масштаби використання ресурсів і простору Світового океану. Швидкими темпами розвивається флот. Нині його складають понад 75 тис. суден сумарним тоннажем 400 млн т. Риболовний флот налічує 21 тис. суден (понад 100 тис. т).

Останні прогнози свідчать про те, що в найближчі 20–30 років можна збільшити щорічне добування морських біологічних ресурсів до 150–180 млн т. Вважають, що за марикультурою – майбутнє. Так, гектар марикультури здатен давати у вісім разів більше риби, ніж гектар суходолу - м’яса. Крім біологічних ресурсів, Світовий океан має колосальні мінеральні багатства – корисні копалини. Інтенсивно здійснюється видобування нафти й газу на шельфі. Якщо у середині ХХ ст. у світі існувало 70 плавучих платформ для видобування нафти, то на початку ХХІ ст. їх було вже понад 750. Частка «морської» нафти в загальному її видобутку досягла 28 % (790 млн т), а “морського” газу – близько 25 % (340 млн т).

Спеціалісти вже впритул наблизилися до розробки економічно ефективних засобів для промислового видобутку залізомарганцевих конкрецій з глибини 4–6 км. Цими конкреціями, що являють собою поліметалічні руди (заліза – до 14 %, марганцю – 25, міді – 0,5, нікелю –1,9, кобальту – 0,5 %), вкриті великі площі дна Світового океану. У морській воді зосереджено значну кількість хімічних елементів та їхніх сполук: кисень, водень, хлор, натрій, магній, калій, бром, йод і багато інших. Серед них найважливішим є потенційний ресурс Світового океану – дейтерій (водень з атомною масою 2), який є паливом для термоядерних реакторів. Запаси його в океані є практично невичерпними.

Світовий океан – гігантський акумулятор енергії. Він накопичує її у вигляді кінетичної енергії течій, хвиль і припливів, потенційної енергії, пов’язаної з різницею рівня океану в різних його частинах, і, нарешті, теплової (гідротермальної) енергії (завдяки різниці температур різних шарів океану). Енергія Світового океану безмежна, але використання її поки що залишається проблематичним.

Так 20 квітня 2010 року на нафтовидобувній платформі Deepwater Horizon в Мексиканській затоці на віддалі близько 80 км від узбережжя Луїзіани трапився вибух, внаслідок якого загинуло 11 людей. В результаті аварії в трьох місцях була пошкоджена глибоководна свердловина з якої почала витікати нафта, 22 квітня платформа затонула.. Компанії British Petroleum з величезними труднощами вдалося зупинити витікання тільки через три місяці. Підводний витік нафти у Мексиканській затоці став найбільшим аварійним забрудненням нафтою морських вод за всю історію. За оцінками експертів у Мексиканську затоку вилилося близько 5 мільйонів барелів нафти (близько 682 000 тонн, що складає близько 20% від кількості нафти, яка видобувається в Україні за рік). Кожного дня у воду Мексиканської затоки потрапляло від 53 000 до 62 000 барелів нафти. Зібрати вдалося лише 800 000 барелів нафти (16%). Вилив нафти спричинив величезні збитки екосистемам регіону, а також економіці США. Значних фінансових та репутаційних збитків зазнала і компанія British Petroleum.

Експлуатацію простору та ресурсів Світового океану слід здійснювати, уникаючи подальшого його забруднення, що зафіксовано у відповідних морських конвенціях ООН.

35. Проблема збереження генофонду планети

Зміна умов існування, головним чином, під впливом життєдіяльності людини, а також пряме винищення флори й фауни Землі призводять до збідніння її видового складу, зменшення чисельності багатьох видів, навіть повного зникнення, вимирання окремих видів, втрати генофонду планети.

Генофонд – сукупність спадкових властивостей усіх організмів, що існують на Землі. Необхідність збереження генофонду зумовлено господарськими, науковими, естетичними й етичними міркуваннями. Кожен біологічний вид неповторний. У нього закладено інформацію про філогенетичний розвиток рослинного й тваринного світу, що має непересічне наукове та прикладне значення. Усі можливості використання певного організму в майбутньому є непередбачуваними. Тому весь генофонд нашої планети, за виключенням генофонду окремих хвороботвірних організмів, потребує ретельної охорони.

З 300 тис. видів вищих рослин світової флори в постійному господарському використанні перебуває близько 2,5 тис., у частковому – більше 20 тис. За підрахунками вчених, у селекції сільськогосподарських культур з планетарного генофонду вже зараз можна додатково використовувати близько 600 видів.

Ще чисельнішим є генофонд тваринного світу. Він налічує приблизно 1,3 млн видів. У своїй життєдіяльності людина цілеспрямовано використовує лише мізерну частину цього багатства. Непередбачувані ще кілька десятків років тому можливості використання генофонду планети демонструє сьогодні біоніка – у вигляді численних удосконалень і інженерних розробок, що ґрунтуються на вивченні морфології та функцій органів диких тварин. Сучасний прогрес і надії в медицині, особливо в галузі пошуків і розробки нових ліків від хвороб, які на сьогодні є невиліковними, пов’язані з використанням генофонду лікарських рослин, а випробовуються вони на генофонді тварин.

Окрім цього, загроза скорочення та втрати генофонду планети є практично прямою загрозою для життєдіяльності людини. З одного боку, це втрата потенційно можливих нових ліків, харчових продуктів, інженерно-біонічних конструкцій, матеріалів тощо, а з іншого – загрозливе свідчення збідніння середовища життєдіяльності людини. Продемонструємо це на прикладі динаміки генофонду ссавців і птахів, екологічні ніші існування яких є тотожними екологічній ніші людини. Так, з приблизно 4226 видів ссавців, які існували, за підрахунками тодішніх фахівців, на Землі у 1600 р., до нашого часу внаслідок діяльності людини зникли 36 видів ссавців (0,86 %), а з 8684 видів птахів – 94 (1 %), під загрозою зникнення перебувають 120 видів (2,84 %) ссавців і 187 (2,2 %) видів птахів. Ще гірше ситуація з підвидами: з 1600 р. зникли 64 підвиди ссавців і 164 підвиди птахів, під загрозою – 223 підвиди ссавців і 287 підвидів птахів. Збереження такої тенденції неминуче призведе до загострення й посилення глобальних проблем життєдіяльності людини – екологічної, продовольчої та ін. Не краще склалася ситуація з генофондом рослинного світу.

Всесвітня програма охорони біорізноманіття під егідою ООН передбачає формування світового банку генофонду планети на основі створення резерватів, національних парків, заповідників, заказників та інших охоронних територій дикої природи в усіх країнах світу. Охорона генофонду планети необхідна також для розвитку такої важливої науки, як генетика, з розвитком якої пов’язують розв’язання інших глобальних проблем життєдіяльності людства, наприклад, продовольчої.

36.ГЛОБАЛЬНІ АСТРОНОМІЧНІ НЕБЕЗПЕКИ

Сучасні дослідження свідчать про факти існування катастрофічних зіткнень нашої планети з великими космічними тілами (астероїдами, кометами) у минулому. Прикладом того, що космічне бомбардування продовжується і в сучасну епоху є Тунгуська катастрофа 1908 року.

У Сонячній системі знаходиться величезна кількість невеликих тіл - астероїдів і комет. Час від часу вони переходять на орбіти, що пересікаються з орбітами Землі та інших планет. При цьому виникає вірогідність їх зіткнення з планетами. Доказом існування такої вірогідності є гігантські кратери - астроблеми, якими поцятковані поверхні Марса, Меркурія, Місяця. На Землі, з її потужною атмосферою і, відповідно, з інтенсивними ерозійними процесами, кратери з часом руйнуються і зникають. Проте і тут їх виявлено більше сотні.

Астероїди і комети, орбіти яких перетинають орбіту Землі і представляють для неї загрозу, одержали назву небезпечних космічних об'єктів. Починаючи з деяких мінімальних розмірів, залежно від типу і швидкості зіткнення, руйнування небезпечних космічних об'єктів відбувається поблизу поверхні Землі і має характер вибуху. При цьому можливі істотні руйнування на Землі і великомасштабні пожежі. Небезпечні космічні об'єкти діаметром 1 км і більше можуть досягти поверхні Землі і завдати удар по ній. В результаті утворюється кратер, маса ґрунту викидається в атмосферу, викликаючи її запилення, що може призвести до довготривалих або навіть катастрофічних змін клімату. При падінні астероїда в океан утворюються цунамі.

На небезпечні космічні об'єкти можна впливати двома основними способами: змінити його траєкторію і забезпечити гарантований проліт мимо Землі; зруйнувати (роздрібнити) небезпечні космічні об'єкти, що забезпечить проліт частини його фрагментів мимо Землі і згорання інших в атмосфері, без нанесення збитку Землі.

Оскільки при руйнуванні небезпечних космічних об'єктів загроза його падіння на Землю не усувається, а зменшується лише рівень дії, більш виправданим представляється спосіб зміни траєкторії таких об’єктів. Для цього необхідно перехопити астероїд або комету на дуже великій відстані від Землі.

37. ГЛОБАЛЬНІ ЕФЕКТИ СТИХІЙНИХ ЛИХ І КАТАСТРОФ

Потенційно небезпечні природні процеси на Землі глобального й регіонального рівнів – це урагани, повені, землетруси, цунамі, торнадо, виверження вулканів, посухи, ерозія ґрунтів, спустелення, градобій, снігопади, сніжні лавини, селі. Вони закономірно приурочені до певних районів і географічних зон Землі, часто виникають на межі розподілу фізично відмінних природних середовищ: моря та суші; атмосфери та іоносфери тощо, і, як правило, завдають значних матеріальних збитків і супроводжуються численними людськими жертвами. Так, світова економіка від стихійних лих втрачає приблизно 30 млрд дол щорічно. З них 20 млрд – це прямі збитки, а інші 10 млрд – витрати на попередження й ліквідацію їхніх наслідків. Крім того, стихійні лиха створюють несприятливі умови для життя населення, що може бути причиною спалахів масових інфекційних захворювань. Кількість потерпілих від стихійних лих людей може бути вельми значною, а характер ураження дуже різноманітним.

Найбільше розповсюдження в світі мають тропічні шторми, повені, землетруси і засухи. Ці види небезпечних явищ складають відповідно 34%, 32%, 13% і 9% від загального числа. На решту видів припадає 12%. Особливо поширеними руйнівні природні явища з максимальними економічними збитками поширені на Азіатському континенті (39% від загального числа найбільших катастроф), в Південній і Північній Америці (26%), Європі (13%), Африці (13%), Океанії (9%).

Найважливішою тенденцією в розвитку природних катастроф є зниження захищеності людей і техносфери від природних небезпек. За даними Всесвітньої конференції по природних катастрофах (Йокогама, 1994), кількість загиблих від природних стихійних лих зростала щорічно в середньому за період з середини по кінець ХХ ст. на 4,3%, потерпілих - на 8,6%, а величина матеріальних втрат - на 6%.

Загальне число загиблих на Землі за останні 30 років від катастрофічних природних процесів і явищ складає понад 3,8 млн. чоловік, а потерпілих - понад 4,4 млрд. чоловік, тобто майже 3/4 населення Землі.

Стрімкими темпами зростають економічні втрати від природних катастроф. Найбільший збиток приносять тайфуни і шторми, повені і землетруси. Якщо в середині ХХ століття збиток від тайфунів і штормів складав 0,9 млрд., повеней - 0,1 млрд., а землетрусів 0,04 млрд. дол. на рік, то на початку ХХІ ст. середній річний збиток в світі від цих явищ склав відповідно 15,6; 21,6 і 34,0 млрд. дол. на рік. В абсолютних цифрах економічні втрати за останні 35 років в Азії склали 412, Америці - 234 і Європі - 210 млрд. дол.

Вже зараз багато країн вимушені витрачати на боротьбу з природними лихами значні матеріально-фінансові ресурси. Так, наприклад Японія в середньому на боротьбу з природними лихами щорічно витрачає, до 5% свого бюджету, що складає 23-25 млрд. дол. в рік (0,8% валового національного продукту). В окремі роки ХХ століття ці витрати в Японії сягали 8% від річного бюджету.

Особливо найбільші соціальні і матеріальні втрати випадають на території міст, де концентрується максимальна кількість населення та матеріальних ресурсів. За оцінками експертів ООН, щорічна кількість жертв (потерпілих і загиблих) у всьому світі становить приблизно 250 тис. людей, і більша частина – внаслідок масштабних стихійних лих. За кількістю людських жертв найнебезпечнішим стихійним лихом у світі є урагани, а за розмірами матеріальних збитків – повені.

 38.Збудники  інфекційних захворювань та їх вплив на організм людини.

Інфекційні захворювання — це захворювання, що спричинюються живим збудником, мають здатність передаватися від хворої людини до здорової, викликаючи епідемії. Такими збудниками, як правило, є мікроорганізми — організми, котрих не можна побачити неозброєним оком, а тільки за допомогою більш-менш сильних мікроскопів.

Збудниками інфекційних захворювань є патогенні  організми. Патогенними мікроорганізмами можуть бути:  бактерії (холера, сепсис, туберкульоз); віруси (грип, гепатит, ВІЛ); грибки (мікози шкіри);найпростіші  тварини (дизентерія, малярія).

Бактерії можна розглядати під мікроскопом. Вони розмножуються простим поділом. У сприятливих умовах через кожні ЗО хвилин виникають з однієї клітини 2 самостійні. Під дією прямих променів сонця дезинфікуючих речовин і температури більш ніж 60 градусів бактерії гинуть. До низьких температур малочутливі. Деякі види бактерій (збудники сибірки, газової гангрени, правця (рос. столбняк) можуть утворювати поза організмом людини чи тварини спори які дуже стійкі і зберігаються десятки років. Бактерії виділяють токсини, а деякі з них у невеликих кількостях можуть спричинити загибель людини чи тварини.

Грибки - це одно, або багатоклітинні організми. Розмножуються простим поділом, спороутворенням, брунькуванням і статевим шляхом. Спори грибків стійкі до висушування, дії променів сонця і дезинфікуючих засобів. Захворювання, які виникають внаслідок дії грибків, характеризуються ураженням внутрішніх органів, важким і затяжним протіканням.

Рикетсії є однією із груп бактероподібних організмів, що паразитують в клітинах живої тварини. Розмножуються поперечним бінарним діленням. Не утворюють спор, достатньо стійкі до висушування, заморожування і дії "відносно високих температур" до 50 градусів. Рикетсії є причиною захворювання людей висипним тифом та інших.

Віруси - це велика група біологічних агентів, які не мають клітинної структури. Розвиваються і розмножуються тільки у живих клітинах, використовуючи для цього їх біосинтетичний апарат. Вони легко переносять низькі температури та температури до 60 градусів, але погано - висушування, ультрафіолетове випромінювання та дію дезинфікуючих засобів: формаліну, хлораміну та інших.

До найпростіших тварин, що спричинюють захворювання, належать дизентерійна амеба, кокциди, споровики тощо. Тіло найпростіших тварин складається лише з однієї клітини, що виконує всі функції цілісного організму

Збудник         Хвороба         Вплив на організм

Бактерії          Чума

            Морозить, підвищується температура, сильні головні болі, втрата свідомості

            Сибірка          Підвищення температури, специфічні курбункули на шкірі та слизових оболонках, сепсис, смерть

            Холера           Дія на клітини слизової оболонки, втрата води та солей призводить до шоку

            Ботулізм         Зниження температури, нудота, блювота, в очах двоїться, порушується мова та дихання

Віруси            Натуральна віспа      Підвищення температури, сильний головний біль, блювота, набухання слизової оболонки очей та ротової порожнини, висип, гнійні пухирці

            Жовта лихоманка     Підвищення температури, сильний головний біль, біль у м'язах та кістках, біль у печінці, жовте забарвлення шкіри, кровотеча з носа, блювота, кривавий пронос

Рикетсії                      Висипний тиф          Підвищення температури, сильний головний біль, морозить, непритомність, лихоманка

Грибки           Бластомікоз   Ураження шкіри та легень, кісток,  внутрішніх органів, мозкової оболонки

39. Основні  причини пожеж

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі.

Основні причини пожеж:

- необережне поводження з вогнем;

- порушення правил установлення та експлуатації електроустаткування та побутових приладів, приладів опалення;

- підпали;

- пустощі дітей з вогнем;

- несправність виробничого устаткування.

Горіння - є з’єднання кисню або іншого окисника з горючою речовиною.

Умови виникнення горіння:

- основні – це одночасний контакт горючої речовини, окисника та джерела запалювання;

- додаткові – це готовність до горіння горючої речовини, потрібна концентрація окисника та необхідна потужність джерела запалювання.

Для горіння характерні три типові стадії: виникнення, поширення та згасання полум’я.

Оскільки для виникнення та розвитку процесу горіння, який викликає пожежу, необхідно одночасне сполучення горючої речовини, окисника, джерела запалювання та безперервного потоку тепла від осередку пожежі до горючого матеріалу, то для припинення горіння досить виключити будь-який з цих елементів.

40.ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ ЕВАКУАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ. ЕВАКООРГАНИ І ЇХ ЗАВДАННЯ.

Евакуація - це організоване виведення (вивезення) населення (у тому числі і персоналу об'єктів господарської діяльності) із осередків ураження внаслідок аварій, катастроф і стихійного лиха та зон радіаційного забруднення місцевості і хімічного зараження та катастрофічного затоплення.

Евакуація із районів стихійних лих, а також аварій і катастроф організується начальниками цивільної оборони міст і районів та їх органами управління ЦО. Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів займаються начальники і штаби ЦО суб'єктів господарської діяльності, керівники домоуправлінь та житлово-експлуатаційних контор під керівництвом евакуаційних комісій, що створюються у містах (районах) та на об'єктах господарської діяльності.

Евакуація проводиться у найкоротші строки після її оголошення. Для здійснення цього заходу використовуються усі види громадського транспорту (залізничний, автомобільний, водний і навіть авіаційний), що не зайняті невідкладними виробничими і господарськими перевезеннями, а також транспорт індивідуального користування. Певна частина населення, що підлягає евакуації, може виводитися пішки.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що попадають  у зони можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного зараження, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини.

У мирний час практичні заходи евакуації населення, як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків НС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини), плануються на випадок: загальної аварії на АЕС; всіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місцевості; масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Для міста Києва найбільш вірогідними підставами для здійснення евакозаходів є аварії на хімічно небезпечних об’єктах, катастрофічне затоплення від повеней, паводків, а також від зруйнування греблі Київської ГЕС.

Основним документом, який визначає обсяг, зміст, строки проведення та порядок виконання евакозаходів, є план цивільної оборони (план дій у НС), який розробляється органами управління з питань НС та ЦЗН усіх рівнів, об'єктами господарювання з урахуванням особливостей, які властиві кожній території чи об'єкту, і який щорічно коригується.

Основними вихідними даними для планування евакозаходів є:

- характеристика міста, району, території, об'єктів господарювання;

- характеристика можливих надзвичайних ситуацій та їх наслідків;

— можливості  міста,  району,  об'єктів     господарювання     щодо розміщення еваконаселення;

можливості транспорту, що залучається до виконання евакозаходів;

— дорожня     мережа,     її     стан     і     пропускні     можливості     за еваконапрямками;

- можливості інженерного та технічного забезпечення виконання евакозаходів;

— можливості   системи   охорони   громадського   порядку   під   час проведення евакозаходів;

- засоби зв'язку та системи управління і оповіщення населення про початок проведення евакозаходів;

- можливості системи охорони здоров'я, що залучається для забезпечення евакозаходів;

— місцеві умови  та  сезонні  кліматичні умови,  які   впливають  на проведення евакозаходів.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів Рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідних рівнів.

Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів (відселенням або евакуацією працівників, службовців та населення) займаються начальники і штаби ЦО об'єктів господарювання під керівництвом районної (міської) евакуаційної комісії.

Евакооргани створюються: у районах (містах обласного підпорядкування) - рішенням районної державної адміністрації (виконкому міської Ради); у сільських (селищних) Радах - рішенням виконкому сільської (селищної) Ради; в об'єктах господарювання - наказом керівника підприємства, установи або організації. До евакоорганів відносяться: евакокомісії (районні, міські, селищні, сільські і об'єктові; приймальні та збірні евакуаційні пункти.

В м. Києві розпорядженням міської державної адміністрації створена міська евакокомісія та затверджено «Положення про міську евакуаційну комісію».

Головою евакокомісії району (міста, села, селища), як правило, призначається заступник голови райдержадміністрації (виконкому міської, селищної або сільської Ради), а головою евакокомісії об'єкта господарювання - один із заступників керівника об'єкту. До складу евакокомісії входять представники адміністрації (від відділів: організаційного, загального, кадрів, соціального захисту населення, народної освіти та інших), служб ЦО (зв'язку і оповіщення, медичної, матеріально-технічної, охорони громадського порядку та транспорту).

Чисельний склад евакоорганів залежить від обсягів завдань, які покладені на них.

Для особового складу усіх евакоорганів розробляються формалізовані документи, завдання, функціональні обов'язки посадових осіб, списки обліку особового складу, розрахунки транспортних засобів, плани-розрахунки проведення евакозаходів та інші документи.

Евакуаційна    комісія    об'єкта    господарювання    є    робочим    органом начальника  цивільної оборони  підприємства, установи  або  організації, який забезпечує  проведення у життя  комплексу дій   щодо  організованого  вивозу  (виводу)  працівників,  службовців  та населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді, із районів можливого впливу наслідків НС, якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю людини.

Евакокомісія у своїй роботі керується законодавчими та нормативними актами     України,    рішеннями    і    розпорядженнями    районної    державної адміністрації (виконкому міської Ради), наказами та розпорядженнями НЦО району, голови   районної   (міської) евакокомісії, наказами     та     розпорядженнями      керівника     об'єкту господарювання, прийнятими в межах їх компетенції.

Основними завданнями евакокомісії об'єкта господарювання є:

— розроблення   планів   евакуації  (відселення)   працівників,   службовців   на   випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру;

- організація та проведення у НС евакуації (відселення) працівників, службовців, забезпечення їх життєдіяльності;

- координація в межах її діяльності структурних підрозділів об’єкта щодо забезпечення проведення евакозаходів та організація життєзабезпечення евакуйованого (відселеного) населення ;

- визначення основних напрямків роботи щодо проведення евакозаходів та
соціального захисту працівників, службовців, які постраждали внаслідок НС;

- підготовка   та   перепідготовка   особового   складу   евакокомісії   об'єкта господарювання до дій в умовах НС.

Евакокомісія, відповідно до покладених на неї завдань:

-     організує розроблення і здійснення евакозаходів на випадок виникнення НС та соціальний захист працівників, службовців та населення, які постраждали від них;

- керує проведенням евакозаходів на об’єкті  та забезпечує готовність евакоорганів до дій за призначенням;

- бере участь у розгляді та опрацюванні пропозицій щодо МТЗ проведення евакозаходів ОГ.

- контролює    виконання    завдань    щодо    створення    для    евакуйованого (відселеного)    населення        необхідних    соціально-побутових    умов    та забезпечення    його    продуктами    харчування    та    предметами    першої необхідності;

—    організовує   в  установленому  порядку   надання  допомоги   працівникам, службовцям та населенню, які потерпіли внаслідок НС;

—    бере   участь   в   організації   фінансового,   матеріального,   технічного   та інформаційного      забезпечення      проведення      евакозаходів      об'єктом господарювання;

—    забезпечує розроблення плану дій евакокомісії об'єкта господарювання щодо  організації,  матеріально-технічного та інших видів забезпечення евакозаходів;

—    організовує взаємодію з іншими органами управління і силами цивільної оборони     щодо     організації    та    проведення     евакозаходів     об'єктом господарювання;

—    здійснює інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Евакокомісія має право:

—    одержувати    від    адміністрації    об'єкта    господарювання    інформацію, документи   та  матеріали,   необхідні  для   виконання   покладених  на  неї завдань;

—    заслуховувати керівників структурних підрозділів об'єкту господарювання про хід виконання завдань щодо підготовки, проведення та забезпечення евакуаційних заходів;

—    залучати для проведення евакозаходів органи управління, сили та засоби
об'єкта господарювання;

—  проводити комплексні перевірки стану готовності структурних підрозділів об'єкта   господарювання   до   дій   за   призначенням   та   інших   служб забезпечення щодо проведення евакозаходів.

Евакокомісія у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами об'єкта господарювання, евакокомісіями населеного пункту та району (міста), відділами з питань НС та цивільного захисту населення.

План проведення евакозаходів в надзвичайних ситуаціях об'єкта господарювання складається з пояснювальної записки та плану у вигляді таблиці. Він розробляється за видами надзвичайних ситуацій та включає:

—    найменування надзвичайних ситуацій, які можуть бути на території об'єкта господарювання,   та  у   які   осередки   ураження   потрапляє   об'єкт     при стихійних    лихах    та    аваріях    (катастрофах)    на   сусідніх   техногенно небезпечних об'єктах, що загрожують життю і здоров'ю    персоналу та населенню, що мешкає у відомчому житловому фонді;

—    чисельність населення (персоналу), що підлягає евакуації або відселенню;

—    терміни виконання евакозаходів;

—    транспорт, що залучається для проведення евакозаходів;

—    матеріально-технічне та інші види забезпечення евакуаційних заходів;

—    порядок приведення в готовність евакоорганів об'єкта господарювання.

Для кожного об'єкта господарювання робиться виписка із районного плану проведення евакозаходів за видами НС.

Плани проведення евакозаходів на території об'єкта господарювання розробляються евакокомісією разом з штабом ЦО об'єкта з урахуванням наявних сил і засобів і затверджуються НЦО (керівником об'єкта) і погоджується з евакокомісією вищого ступеню.

Для успішного проведення евакозаходів в населених пунктах створюються збірні евакуаційні пункти.

Основними завданнями збірного евакуаційного пункту (ЗЕП) є:

1.Організація збору працівників, службовців та населення для організованого вивезення (виведення) їх із зон можливого ураження внаслідок надзвичайних ситуацій.

2. Організація прийому, реєстрації та обліку евакуйованого населення і розподіл його по колонах.

3. Організація  захисту  еваконаселення  на  ЗЕП та  створення   йому належних умов життєзабезпечення.

4. Організація відправки еваконаселення із зон можливого ураження до місць його розташування.

5. Забезпечення додержання  порядку  та  безпеки    громадського правопорядку на території ЗЕП.

До складу збірного евакопункту входять: начальник збірного евакуаційного пункту та його заступник; група реєстрації та обліку - 3-5 чол.; група зустрічі та прийому еваконаселення - 3-5 чол.; помічники начальника ЗЕП з медичного забезпечення, торгівлі і харчування, транспорту, захисту населення, оповіщення та зв'язку, охорони громадського порядку; комендант ЗЕП; представники об'єктів господарювання.

В місцях прийому еваконаселення створюються приймальні евакопункти.

Основними завданнями приймального евакопункту (ПЕП) є:

1.  Організація роботи по прийому та розміщенню еваконаселення, яке прибуває із зон можливого ураження внаслідок надзвичайних ситуацій.

2.    Організація   реєстрації   та   обліку   евакуйованого   населення, яке прибуває на ПЕП.

3.          Організація  захисту  еваконаселення  на ПЕП  та  створення  йому мінімальних умов життєзабезпечення.

4.          Організація відправки еваконаселення до місць його розміщення (розселення).

5.          Забезпечення додержання громадського правопорядку та безпеки громадян на території ПЕП.

До складу приймального евакопункту входять: начальник приймального евакуаційного пункту та його заступник; група реєстрації та обліку - 3-5 чол.; група зустрічі та прийому еваконаселення - 3-5 чол.; помічники начальника ПЕП з медичного забезпечення, торгівлі і харчування, транспорту, захисту населення, оповіщення та зв'язку, охороні громадського порядку; комендант ПЕП; представники об'єктів господарювання та органів місцевого самоврядування.

На всіх етапах планування евакозаходів всіма його ланками, відпрацьовується питання організації взаємодії при проведенні евакуації, екстреної евакуації та відселення населення із районів можливих надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

 41.ЕВАКУАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ, ВАНТАЖІВ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ І ОБЛАДНАННЯ ПРИ ЗАГРОЗІ ВИНИКНЕННЯ ТА ВИНИКНЕННІ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. З отриманням розпорядження на проведення евакуації начальники і органи управління цивільної оборони разом з евакуаційними комісіями і службами ЦО у відповідності з певними планами проводять оповіщення керівників підприємств і установ, навчальних закладів, домоуправлінь тощо, а через них робітників і службовців, їх сімей та іншого населення про час прибуття на збірні евакуаційні пункти для евакуації. Для оповіщення населення використовуються різного роду системи оповіщення, а також засоби масової інформації - радіо, телебачення, преса тощо.

Автотранспорт у більшості випадків використовується для вивозу евакуйованих на невелику відстань. При перевезеннях автотранспортом окрім пасажирських автобусів залучаються пристосовані для перевезення людей вантажні автомобілі підвищуються норми завантаження автотранспортних засобів. Автотранспорт зводиться в автоколони по 25-30 машин.

Для вивозу населення залізницею і водним транспортом використовуються не лише пасажирські залізничні состави і судна, але й інші засоби, що звичайно не застосовуються у нормальних умовах для перевезення людей, - товарні вагони і напіввагони, вантажні судна, баржі, платформи тощо. Передбачається більш ущільнене завантаження вагонів і суден, а також збільшення довжини поїздів.

Колони евакуйованих пішки, як правило, формуються поблизу збірних евакопунктів. З метою кращої організації переходу практикується розбивання колон за структурними підрозділами. Очолювати колони призначаються досвідчені і авторитетні керівники. Виведення населення пішки здійснюється по дорогах, а також  колонними шляхами. Марш піших колон планується, звичайно, на відстань одного добового переходу із завданням вийти із зони можливих руйнувань (зараження).

Евакуйовані розселяються у населених пунктах місць евакуації як у громадських будівлях, так і у житлових будинках місцевих жителів (у порядку їх ущільнення).

Питання комунально-побутового обслуговування евакуйованого населення вирішуються за рахунок розширення існуючих у сільській місцевості і створення додаткових комунальних установ. Медичне обслуговування забезпечується існуючою мережею лікарень, поліклінік, медичних пунктів, аптек. Евакуйованим дітям надається можливість продовжувати навчання у школах за місцем евакуації

Місцеві органи управління, куди евакуюються люди з районів стихійних лих, аварій, катастроф, а також керівники підприємств, установ, організацій повинні виявляти постійну турботу про населення, що евакуюється, вживати заходів щодо його працевлаштування та всебічного забезпечення.

Евакуація населення з районів стихійних лих буде провадитись всіма наявними способами евакуації. Перевага буде надаватись автомобільному та залізничному транспортові. Так, землетрус у Вірменії у грудні 1988 року завдав величезної шкоди республіці, знищив багато населених пунктів, призвів до загибелі десятків тисяч людей. Евакуація з районів лих почалася одразу ж після землетрусу пішки, авіаційним транспортом, а у подальшому - автомобільним і залізничним у міру розчищення і відновлення шляхів. Все це наклало відбиток на характер дій при стихійному лиху. Населення, що потерпіло у результаті землетрусу, вивозилося у райони республіки, що не потерпіли, а також за її межі. Своєчасні і енергійні заходи керівництва країни разом з місцевими органами влади створили передумови для збереження життя і здоров'я тисяч людей, що потерпіли від землетрусу.

При аварії на підприємствах або катастрофах на транспорті силами керівників підприємств та місцевих органів здійснюється евакуація робітників і службовців, а у необхідних випадках і місцевого населення, що проживає поблизу аварії або катастрофи, що сталася, а також потерпілих. При евакуації можуть бути внесені корективи у попередні розрахунки у зв'язку із обстановкою, що склалася. Події на Чорнобильській АЕС показали, що евакуацію пішки, з огляду на обстановку, що склалася, довелося відмінити і евакуювати населення автомобільним транспортом, а невелику частину населення - залізницею. Що і було зроблено. Автотранспорт подавався просто до під'їздів будинків. Завантаження людей і необхідного майна йшло швидко, але без поспіху і метушні. Брали з собою лише найнеобхідніше - документи, гроші, продукти, одяг, фотографії рідних і близьких. Всі евакуйовані були вивезені у безпечні райони і за допомогою місцевих органів були забезпечені житлом, харчуванням, одягом, роботою, дошкільними закладами. Такі катастрофи приносять великі людські жертви і коштують великих матеріальних затрат.

При катастрофі на ст. Армавір, де вибухнули декілька вагонів із вибуховими речовинами, евакуація місцевого населення не проводилася, оскільки не було зараження території і повітря, але евакуювалися із зони руйнування люди, що потерпіли від вибуху. їх виносили у безпечне місце і

звідти вивозили автотранспортом у найближчі лікувальні заклади. У цій роботі брали участь підрозділи цивільної оборони.

Про евакуацію на  випадок катастрофічного затоплення (повені), як правило, повідомляється спеціальним розпорядженням комісії по боротьбі з паводком (повінню, катастрофічним затопленням) через органи цивільної оборони. Розпорядження про початок і порядок евакуації передається всіма каналами зв'язку, телебачення для всього населення, а працюючі, крім того, оповіщаються через адміністрацію підприємств, установ, навчальних закладів. Населення, що не зайняте у сфері виробництва та обслуговування оповіщається через житлово-експлуатаційні контори та домоуправління. Населенню повідомляються місця розгортання збірних евакопунктів, строки явки на ці пункти, маршрути проходження при евакуації пішки, а також інші відомості, що узгоджуються із наявною обстановкою, очікуваним масштабом лиха, часом його попередження.

За наявності достатнього часу населення із районів загрози евакуюється разом з майном. З цією метою кожній сім'ї надається автомобільний або інший транспорт із вказівкою часу його подачі.

Евакуація проводиться у найближчі населені пункти, що знаходяться поза зоною затоплення. Розселення населення здійснюється у громадських будівлях або на житловій площі місцевого населення.

У зонах можливого затоплення тимчасово припиняють роботу школи і дошкільні дитячі заклади. Дітей переводять у школи і дитячі заклади, які знаходяться у безпечному місці.

У випадку раптової повені (катастрофічного затоплення) попередження населення провадиться усіма наявними засобами оповіщення, у тому числі і пересувними гучномовними установками.

Раптовість виникнення повені (катастрофічного затоплення) викликає необхідність в особливих діях і поводженні населення. Якщо люди проживають на першому поверсі або інших нижніх поверхах, необхідно залишити квартиру, піднятися на верхні поверхи; якщо будинок одноповерховий - зайняти приміщення на горищі. В разі перебування на роботі за розпорядженням адміністрації слід, додержуватись встановленого порядку, зайняти підвищені місця.

Пошук людей на затопленій території здійснюється і організується негайно, для цього залучаються екіпажі плаваючих засобів формувань цивільної оборони і всі інші наявні сили і засоби, у тому числі і вертольоти. При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання, суворо додержуватись вимог рятівників.

Успіх евакуації багато у чому буде залежати від самого населення (персоналу об'єктів), що підлягає евакуації, від його організованості і дисциплінованості при здійсненні цих заходів.

Дізнавшись про наступну евакуацію, громадяни, кого стосується цей захід, негайно готуються до виїзду (виходу) із осередку (зони) ураження (зараження, затоплення): збирають необхідні речі, підготовлюють засоби індивідуального захисту (обов'язково засоби захисту органів дихання), документи і гроші; у квартирі (будинку) знімають гардини і завіски з вікон, прибирають у тіньові місця легкозаймисті речі, безпосередньо перед залишенням квартири (будинку) вимикають електроприлади і газ, зачиняють кватирки, вікна і двері.

Із речей береться найнеобхідніше - одяг, взуття, білизна. У комплекті одягу бажано мати плащ і спортивний костюм; взуття переважно має бути гумовим або на гумовій основі. Ці види одягу та взуття найбільш придатні для використання як засобів захисту шкіри у випадку радіоактивного, хімічного або бактеріологічного зараження. Обов'язково слід взяти теплі (вовняні) речі, навіть якщо евакуація провадиться улітку.

Необхідно також узяти з собою продукти харчування і трохи питної води. Продукти харчування беруть на 2-3 доби: краще брати продукти, що не швидко псуються, зручно зберігаються та не потребують тривалого готування перед вживанням: консерви, концентрати, галети, сухарі тощо.

Найбільш необхідне, що треба узяти з собою при евакуації: паспорт, військовий квиток, трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом (атестат) про закінчення навчального закладу, свідоцтво про шлюб та народження дітей.

Кількість речей та продуктів харчування має бути розрахована на те, що людині доведеться нести їх самій. При евакуації на транспортних засобах загальна маса речей і продуктів харчування має складати приблизно 50 кг на дорослу людину, при евакуації пішки вона має бути значно меншою, у відповідності з фізичною витривалістю кожної людини.

Усі речі та продукти харчування повинні бути запаковані у рюкзаки, мішки, сумки, валізи або зв'язані у вузли. При евакуації пішки їх слід запакувати у рюкзаки та речові мішки, щоб зручніше було їх нести. До кожного місця з речами і продуктами прикріплюється бирка з позначенням на ній прізвища, імені та по батькові, адреси постійного місця проживання і кінцевого пункту евакуації їх власника. Відповідним чином треба підготувати до евакуації дітей дошкільного віку.

У призначений час евакуйовані повинні прибути на вказані їм збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) для відправлення у позаміську зону. Якщо хтось захворів і не зможе з'явитися на ЗЕП, він повинен через родичів або сусідів повідомити про це начальнику цивільної оборони об'єкту (керівнику домоуправління), який вживатиме необхідних заходів для вивозу такої людини на станцію відправлення. Хворі, що перебувають на лікуванні у медичних закладах, евакуйовуються разом із цими закладами; окремі хворі можуть бути виписані та евакуйовані разом із своїми родинами.

До станцій (пристаней) посадки населення, що вивозиться у позаміську зону на транспортних засобах, із збірних евакуаційних пунктів направляється організовано. Для цього поблизу ЗЕП воно зводиться у колони (групи) - по ешелонах і вагонах, суднах та їх приміщеннях, автоколонах і машинах, які прямують на станції (пристані) завантаження, як правило, пішки.

Посадку евакуйованих у вагони, на судна та автомобілі організують старші цих транспортних засобів. Кожний громадянин повинен суворо дотримуватися встановленого порядку посадки. Не можна допускати давки і штовханини біля дверей вагонів, трапів суден або бортів автомобілів; кожний зобов'язаний зайняти своє місце у вагоні, на судні або в автомобілі у передбаченому порядку та у встановлений час.

Після завершення посадки на транспорт нікому не дозволяється виходити з вагонів, залишати судна або виходити з автомобілів. У дорозі без дозволу відповідних начальників ніхто не має права виходити на зупинках або переходити із вагонів, пересаджуватись з одного судна в інше, з одного автомобілю на другий.

При пересуванні пішки необхідно суворо додержуватись дисципліни маршу; виконувати всі команди і сигнали, що подаються керівниками маршу; дотримуватись темпу руху і дистанції під час руху; на привалах і проміжних пунктах додержуватись правил пожежної безпеки; всі учасники маршу зобов'язані надавати допомогу один одному, особливо знесиленим та відстаючим.

Висадка евакуйованих провадиться за командою старших вагонів, суден та автомобілів. Усі громадяни, що прибули у позаміську зону, повинні пройти реєстрацію на приймальних евакуаційних пунктах та розселитися на місце проживання за вказівкою робітників цих пунктів.

Населення, що прибуло за евакуацією, зобов'язане виконувати усі вказівки місцевих органів влади, брати активну участь у будівництві (дообладнанні) протирадіаційних укриттів, необхідних для захисту у випадку радіоактивного зараження, створенні певних побутових умов для проживання. Непрацюючі або ті, що втратили роботу у зв'язку з евакуацією, зобов'язані працевлаштуватись. Не допускається самовільно, без дозволу на це місцевих органів, залишати евакуйованими місце розселення, переїзд з одного населеного пункту в інший. Місцеве населення, до якого будуть підселятися громадяни у порядку ущільнення, повинно брати дієву участь у підготовці житла для евакуйованих. У цій справі треба широко застосовувати досвід прийому та розміщення робітників і службовців, що прибувають у колективні сільськогосподарські підприємства для участі у сезонних сільськогосподарських роботах.

Патріотичний обов'язок кожного громадянина - надати необхідну допомогу людям, що вимушені залишити свій дім, покинути своє майно. Зрозуміло, що ці люди спочатку будуть мати необхідність у таких предметах, як посуд, а іноді спальні речі, і в цьому їм треба допомогти.

Доброзичлива зустріч місцевим населенням втомлених та часом занепокоєних людей, що прибули з міста, - одна із умов подолання труднощів влаштування їх на новому місці.

Органи управління з надзвичайних ситуацій та у справах цивільного захисту населення беруть участь у плануванні евакуаційних заходів та всебічно сприяють підготовці евакоорганів до дій за призначенням.

Для транспортного забезпечення здійснення зазначених заходів залучається у мирний час весь транспорт, що є на відповідній адміністративній території, а у воєнний час - той, що не поставляється до Збройних Сил України.

Планування проведення евакуаційних заходів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій є одним із головних завдань начальників і управлінь (відділів) з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення районів, міст обласного підпорядкування, місцевих органів самоврядування, об'єктів господарювання.

Евакуація широко застосовувалась при веденні війн у минулому, зокрема, під час другої світової війни. Однак, евакуаційні заходи, що здійснювались у минулому, принципово відрізняються від евакуаційних заходів, що плануються на випадок стихійних лих, аварій і катастроф. Сучасна евакуація передбачає вивід (вивіз) населення із найбільш ймовірних зон руйнування, стихійних лих, аварій, катастроф. Евакуація знижує щільність населення, що в значній мірі сприяє збереженню життя і здоров'я людей у цьому районі. На місці події залишаються формування цивільної оборони і частина населення, яка приступає до ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф.

Знання порядку, прийомів та способів евакуації, прав та обов’язків посадових осіб евакоорганів та евакуйованого населення значно сприяє швидкому та організованому залишенню небезпечних зон стихійного лиха, збереженню здоров’я і навіть життя людей та недопущенню великих матеріальних втрат.

42.МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА НАСЕЛЕННЯ ДО ДІЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ. ПСИХОЛОГІЯ НАТОВПУ. БЕЗПЕКА ПРИ МАСОВИХ СКОПИЩАХ ЛЮДЕЙ”.

До основних форм морально-психологічної підготовки населення до дій у надзвичайних ситуацій відносяться:

- теоретична підготовка, яка реалізується в ході занять, що проводяться методом лекцій, групових занять, диспутів і вікторин, зустрічей, а також рядом інших методів: використ. можливості радіо, телебачення, фільмів. Наочна агітація. Особливо дуже важливу роль грає самостійна робота тих, яких навчають, із необхідною навчальною літературою, матеріалами газет і часописів;

- практична підготовка реалізується в ході занять, які проводяться методом практичних занять, навчань і тренувань з цивільної оборони, при цьому практичні заняття повинні бути максимально наближені до реальних умов можливих надзвичайних ситуацій на даній території (в місті, районі, населеному пункті, на об'єкті господарської діяльності), що при мінімальному відриві робітників, службовців і населення дозволить досягти високих результатів у їхній підготовці.

Моральний чинник - це найбільш активна сторона духовної сили товариства, сукупність ідейно-політичних, моральних і соціально-психологічних явищ і принципів у суспільних відносинах, що визначає духовні сили народу і його готовності ліквідувати наслідки катастрофи.

Виходячи з цього матеріал для заняття повинний забезпечувати формування в населення необхідного рівня морально-психологічної підготовки і сприяти: формуванню стійкої психіки людини як основи і передумови успішної діяльності; створення у населення психологічної готовності до дій в екстремальних ситуаціях; розвитку надійності функціонування психіки людини в ході проведення рятувальних і інших невідкладних робіт; створення морально-психологічної настроєності на активну діяльність; зімкнення інтересів колективів рятувальників і населення на успішне виконання заходів цивільної оборони.

Необхідно знати і враховувати, що не урівноважений психічний стан у людей може бути викликаний цілим рядом чинників, які повинні враховуватись при масових скопищах людей, особливо небезпечних з урахуванням психології натовпу:чинниками фізичного стану: фізична втома людини; стан змореності; відсутність нормального тривалого сну, погане харчування; знижена свідома активність;психічні чинники: підвищення збудженості; неясність ситуації; переживання крайньої небезпеки; почуття безсилля перед небезпекою; активізація уяви;соціальні чинники: утрата віри в керівництво; несподіване і раптове наростання катастрофи;постійністю і послідовністю морально-психологічного підготовки, її планування;правове забезпечення соціального захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій.

Теоретичні і практичні заняття повинні забезпечити населенню спроможність правильно діяти в будь-яких умовах надзвичайних ситуацій, свідомо зустрічати небезпечні явища

43.Конфлікт – відсутність згоди мід двома й більше сторонами (конкретними особами і групами). Найчастіше асоціюється з агресією, суперечками, погрозами та війною, тому вважається явищем небажаним, але іноді саме конфлікти допомагають виявити різні погляди, отримати додаткову інформацію і знайти істину.

Може впливати на ефективність функціонування колективу.

Конфлікти поділяють на: функціональні (сприяють підвищенню ефективності діяльності) та дисфункціональні (призводять до зниження ефективності).

Розрізняють 4 основні типи конфліктів:

1. Рольовий – виникає, коли до людини висуваються суперечливі вимоги/або ці вимоги суперечать її потребам і цінностям.

2. Міжособистісний – найбільш поширений (суперечки щодо фондів, штатів, коштів, зіткнення особистостей).

3. Між особою і групою – виникають у середовищі неформальних і формальних стосунків (коли певна особа займає позицію, яка відрізняється від позиції групи).

4. Міжгруповий – конфлікт між різними формальними і неформальними групами, що мають різні завдання, умови праці, рівні матеріального забезпечення.

Основні причини конфліктів: * Обмеження ресурсів * Взаємозалежність завдань * Різні уявлення про цінності * Манера поведінки * Незадовільний рівень комунікації * Інтриги