Туризмознавство

№1.Сутність туризму як суспільного явища

Слово «туризм» (походить з англійської)вперше з’явилося у 1840 році у вебстерському словнику,оскільки почало побутувати у суспільстві.

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою. По-друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширення людських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавніших засобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів. Нарешті, подорожування є формою наукового осягнення світу і одним з етапів розвитку сучасної цивілізації. Але подорожування є також засобом долання бар'єрів - об'єктивних обмежень на шляху поширення явища. Можна визначити такі найбільш суттєві бар'єри: природні (гірські системи, водні простори, пустелі та інші несприятливі фізико-географічні явища), культурні (мовні, релігійні, побутові відміни тощо); технічні, пов'язані з доланням відстаней (шляхи сполучення, транспортні засоби) Своєю появою він завдячує індустріальній стадії розвитку людства, якій був притаманний прискорений розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці, розвиток урбанізаційних процесів. Прискорені інноваційні зміни, пов'язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальному соціально-економічному розвиткові певних країн, підвищенню рівня життя їх населення, змінювали характер праці, спосіб та стиль життя, що особливо позначилось в XX ст. розвитком урбанізації та змінами в системі розселення, постіндустріальною фазою розвитку економіки, поглибленням екологічних проблем та осягненням глобальних масштабів діяльності людства, гуманізацією всіх сфер суспільного життя. Саме за цих умов, що докорінно змінювали суспільні моделі життєдіяльності людства, туризм перетворився у форму проведення дозвілля, забезпечену діяльністю міжгалузевого комплексу по задоволенню потреб населення у відпочинку та оздоровленні, у потужну комунікативну складову глобалізаційного процесу. Туризм - одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства і участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різних народів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури, відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширює культурні та ділові контакти.

Загалом  туризм, є наслідком соціально-економічного розвитку, обумовлений психофізіологічними особливостями людини, прагненням до пізнання світу. Туризм формувався протягом тривалого історичного періоду,виріс з подорожування, мандрівництва. Мандрівка – переміщення людини, груп людей, об’єднаних певним інтересом (експедиції,міграції тощо)у просторі і часі,відповідний спосіб життєдіяльності притаманний певним етносам,окремим індивідам. Відповідно мандрівники можуть іменуватися мореплавцями, натуралістами, першовідкривачами. Туризм є різновидом подорожування, має чіткі часові обмеження та певні форми організації. Найхарактернішими ознаками туризму є масовість і доступність подорожі.

№2. Функції туризму

Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, релігійну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку ,виховну.( не буду про кожну розписувать , тому що буде далі)

№3.  Економічна ф-я туризму, її сутність, значення на сучасному розвитку туризму.

Надзвичайно важливою є економічна ф-я туризму. Оскільки потреби подорожуючої людини , з огляду на масовість сформулювали галузь сфери обслуговування населення. Подальше зростання запитів сприяли її переростанню в  індустрію туризму – міжгалузевий комплекс, спрямований на задоволення туристичних потреб населення. Зростаюча  індустрія туризму потребує кадрового забезпечення , а різноманітність праці створює широкі можливості використання як кваліфікованої так і некваліфікованої праці. Сьогодні в індустрії туризму занятий кожен десятий працюючий ,а кожне п’яте нове робоче місце створюється в цій сфері. Зазначені характерні ознаки роблять туризм ефективною галуззю господарства,що відіграє дедалі більшу роль як у національних економіках , так і в світовій торгівлі послугами на туризм і споріднені з ними прибутки припадає майже 40 % обсягу світової торгівлі послугами.

Туризм - одна з найбільш сталих складових світової економіки,яка за осонні десятиріччя має стабільні темпи зростання і вважається одним з найперспективніших напрямів соц.-економ. розвитку. Економічна складова туристичної діяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, але й в  посиленні соціальної та екологічної ролі туризму (реставрація пам'яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкція матеріально-технічної бази, освітянська та виховна робота засобами туризму тощо), що свідчить про гуманістичну спрямованість туризму. Тому сучасний етап розвитку туризму можна охарактеризувати, як етап переосмислення його ролі і значення в людській життєдіяльності - від «примхи багатих гультяїв» - через туризм як ефективну галузь господарства зовнішньоекономічного спрямування - до туризму як соціокультурного явища, яке визначає певний етап розвитку людства і є складовою суспільних глобалізаційних процесів.

Економічна ф-я туризму є визначено, такою, що сформувала сферу економічної діяльності , одну з найдинамічніших галузей світового господарства. Економічна ф-я характеризується розвиненою туристичною інфраструктурою, прибутковістю індустрії туризму, щільністю ринку попиту-пропозиції,які стимулюють і дозволяють реалізувати подорож на безпечному й комфортному рівні, задовольняють потребу особистості у зміні вражень, відпочинку, здійсненні своїх спортивних чи релігійних прагнень.

№4. Культорологічна ф-я туризму, її сутність, значення на сучасному розвитку туризму.

Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку, посилюючи культурну функцію туризму. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різних народів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури, відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширює культурні та ділові контакти. Можна стверджувати, що саме у XX ст., завдяки масовості, туризм став явищем сучасної культури. З іншого боку, туризм, прискорюючи культурний обмін, прискорює інноваційні процеси в культурі. У зв'язку з цим актуальною стає проблема крос-культурних комунікацій (поведінки туристів в іншому культурному середовищі, спроможність і здатність до сприйняття іншої культури, інших культурних традицій). Туризм як форма проведення дозвілля притаманний лише певній частині населення, що має вільний часта відповідний рівень життя, який дозволяє подорожувати. Тобто, подорожування виступає ознакою певного рівня і стилю життя, фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу та інших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, прилучаючи нові й нові верстви населення до туризму, вводить його до стилю життя суспільства,, вирівнюючи соціальні можливості населення.

№5. Соціальна  ф-я туризму, її сутність, значення на сучасному розвитку туризму.

Туризм як форма проведення дозвілля притаманна лише певній частині населення ,що має вільний час та відповідний рівень життя, який дозволяє використати цей вільний час для відпочинку та саморозвитку подорожі. Тобто подорожування вступає ознакою певного рівня та стилю життя , фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу  й інших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, прилучаючи нові й нові верстви населення до туризму, вводить його до стилю життя суспільства, вирівнюючи соціальні можливості населення. Таким чином оздоровлення населення , підвищення його працездатності і культури шляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилю соціальну значущість туризму. Соціальний туризм- це мета до якої суспільство повинно спрямуватись  в інтересах менш забезпечених громадян щодо забезпечення їх права на відпочинок. Соціалізація туризму, його доступність для більш широких верств населення завдяки проведенню відповідної державної туристичної політики має стати суспільною метою,сферою державної опіки та посиленої уваги задля зменшення соціальної напруги.

№6. Проствітницька ф-я туризму, її сутність, значення на сучасному розвитку туризму.

Просвітницька функція полягає в організації подорожей з метою проствіти – тобто пізнання світу. Оскільки людина подорожуючи поглиблює свої знання про світ, набуває особистого  досвіду. Ще з давніх часів популярними подорожами з метою просвіти були подорожі –гранд тур, подорожі людей, переважно аристократів з метою пізнання світу,навчання, розширення кругозору. Як ми бачимо і зараз люди подорожують не тільки заради відпочинку, а й також заради задоволення духовних потреб, розширення знань.

№7. Виховна ф-я туризму, її сутність, значення на сучасному розвитку туризму.

виховна функція- формування відчуття колективізму, моральних та етичних цінностей, розвиток умінь діалогічної взаємодії; Категорія "виховання" є провідною в розробці методологічних засад, розкриває сенс туристської діяльності, професійної підготовки фахівців для туризму, привертає увагу теоретиків і практиків до виховних моделей у туризмі. Оперуючи поняттям "виховання", дослідник має на увазі багатофакторний процес, що залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних чинників. Якщо об'єктивними чинниками є соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, система освіти, то до суб'єктивних факторів відносять особистісні якості організаторів виховного процесу, рівень їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу. Закономірності туристського виховання, як суспільний процес, містять ті ж закони й закономірності, що виявляються у суспільному процесі різного рівня. Найвищий рівень складають загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення:

.Серед закономірностей виховання в туризмі суттєвими є: визначальна роль спілкування у вихованні туриста, розвитку його особистості; цілісність процесу виховання в туризмі і взаємозалежність його компонентів; залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але і від реальних умов.

Засоби виховання - це все те, за допомогою чого впливають на учасників туристської діяльності. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються у педагогіці туризму. Туристична діяльність, на основі ознайомлення з історичним минулим і сьогоденням рідного краю і батьківщини, сприяє патріотичному вихованню. Крім того, туризм дозволяє прилучити до культурних цінностей, традицій народу. Особливо важливе виховне значення туризму полягає в організації дозвілля для молоді, формуванні здорового способу життя. Туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявом здорового способу життя, розвитку, вдосконалення і збереження фізичної працездатності і всебічної підготовки.

Основними формами туризму є подорожі, екскурсії, походи, змагання. Найбільший виховний вплив здійснюється в процесі походів, оскільки вони проводяться здебільшого колективом, коли кожний залежить від решти членів колективу в обов'язковому порядку вимагається тактовність, толерантність, уважне ставлення один до одного, коли особисті інтереси не можна ставити вище інтересів колективу. Все це сприяє формуванню таких рис характеру як воля, витримка, самостійність, рішучість і готовність прийти на допомогу. Успіх виховання залежить від того, наскільки глибокими були переживання і наскільки велика ступінь складності в даному туристському поході.

№8. Екологічна ф-я туризму, її сутність, значення на сучасному розвитку туризму.

екологічна функція туризму. З одного боку, туризм виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ і зацікавлений в їх збереженні. З іншого боку, зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальні рекреаційні системи, особливо традиційні або модні. Це ставить одразу цілу низку питань збереження світової та національної природної та культурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму. В той же час розширення та інтенсифікація туристичної діяльності сприяють залученню нових територій, а технічні можливості дозволяють їх освоїти. Саме тому захист довкілля має бути невід'ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем його стійкого розвитку. Екологічний імператив навіть сформував такі напрямки сучасного туризму як екотуризм ,що ґрунтується на відповідальному ставленні до природної і культурної спадщини ,дотримується діючих норм рекреаційного навантаження та правил експлуатації природних об’єктів у туризмі.

№9.  Туризм як вид міграцій. Види туристичних міграцій.

Туризм – тимчасові міграції, тимчасовий виїз людини з постійного місця проживання. Туристична міґрація — це туристичні поїздки, які, як правило, не мають постійного характеру та відбуваються у різних напрямках. Види туристичних міграцій : соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напряму – іміграцією. Внутрішні міграції – це переміщення населення між різними регіонами, населеними пунктами, вони не впливають на зміну чисельності населення країни взагалі, а тільки на його перерозподіл у її межах.

 Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції, організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовими залежно від форм переміщення.

№10. Чинники виникнення і розвитку туризму.

Основними чинниками виникнення і розвитку туризму були:

Урбанізація, науково-технічний прогрес  і саморозвиток ( про них детальніше в наступних питаннях)

Основні чинники виникнення і розвитку туризму за «Історією туризму»: соціальні (демографічні та міграційні процеси, розвиток суспільних відносин);

- економічні (розвиток економіки);

- географічні (особливості розташування країн та регіонів, необхідність налагодження зв'язку між ними);

- політичні (освоєння або завоювання нових територій, перерозподіл сфер політичного впливу);

- мотиваційні (особливості свідомості людей, менталь­ності; тобто потреби, мотиви, цінності, стереотипи та інші психологічні чинники, які впливали на вибір мети подорожі в ті чи інші періоди в певних регіонах);

-науково-технічний прогрес;

-екологічні (збереження навколишнього середовища, придатного для проживання та відпочинку людей).

ОСНОВН ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИНУЛИ НА РОЗВИТОК ТУРИЗМУ:::(думаю це теж важливо) ::::::Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, можна розподілити на дві групи: статичні і динамічні.

Статичні мають незмінне в часі значення. До цієї групи належать природно-кліматичні, географічні, культурно-історичні фактори.

До динамічних факторів відносяться:

- демографічні;

 - соціальні;

 - економічні;

 - культурні;

 - науково-технічний прогрес;

 - міжнародні фактори.

Демографічні фактори. У XX ст. Чисельність населення планети збільшилася в 5 разів; як наслідок - збільшення частки іноземних мандрівників. До демографічних факторів, крім загального зростання народонаселення, варто віднести й урбанізацію, тобто збільшення частки міського населення за рахунок скорочення чисельності сільських жителів. Звідси висновок: оскільки міське населення активніше подорожує, то цей процес веде до зростання темпів розвитку міжнародного туризму.

Важливим демографічним фактором є зміна вікової структури населення. Збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя приводить до того, що все більше людей мають вільний час і засоби, що дозволяють їм робити закордонні подорожі.

Соціальні фактори. До них відноситься зростання добробуту населення розвинутих країн, що активно беруть участь в туристичному обміні, збільшення тривалості оплачуваних відпусток і скорочення тривалості робочого тижня.

 Слід також зазначити, що індустріалізація сучасного суспільства створює великі стресові навантаження на населення і відповідно зумовлює потребу у відпочинку, рекреації, відновлювальній активності, в тому числі за допомогою туризму. Тому промислові міста є місцями підвищеного попиту на туризм із метою відпочинку. Саме тут формуються різні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, веслярський, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей.

Економічні фактори. Вони полягають у зміні структури споживання товарів і послуг у бік збільшення в споживчому кошику населення частки різних послуг, у тому числі й туристичних

Культурні фактори. Це насамперед зростання культурного рівня населення багатьох країн і в зв'язку з цим прагнення людей до ознайомлення із закордонними культурними цінностями.

Науково-технічний прогрес. Він зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами - туріндустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Йдеться про готельні ланцюги й інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Особливо варто виділити впровадження в туріндустрію комп'ютерної техніки, без чого зараз неможлива організація масового туризму.

Міжнародні фактори. Це пом'якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між окремими державами до співробітництва і взаєморозуміння, процеси глобалізації, рішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу.

Ці постійно діючі фактори в певні періоди можуть підсилюватися чи послаблюватися різними менш масштабними й короткочасними кон'юнктурними змінами, такими як, наприклад, економічні кризи, природні катаклізми, погроза тероризму і т. п.

№11. Науково – технічний прогрес і його вплив на розвиток туризму.

Науково-технічний прогрес – еволюційний і поступовий розвиток науки і техніки. Довгий час наука і техніка розвивались відокремлено. Революційний етап НТП починається з середини 50-х років ХХ ст. і отримав назву НТР (науково-технічна революція). Наука при цьому перетворюється у безпосередню продуктивну силу, постійно революціонізуючи розвиток техніки. Характерною рисою сучасного науково-технічного прогресу є те, що він охопив всі сторони життєдіяльності суспільства. НТП прискорюючись змінює характер праці: від переважання важкої фізичної праці до інтелектуальної. Інтелектуалізація праці обумовлює і  зміну вимог до якості трудових ресурсів у напрямі від кількості до якості. Якість трудових ресурсів та кадрового забезпечення будь-якого сучасного виробництва визначається рівнем освіти, здатністю до постійного саморозвитку, самовдосконалення , поглиблення знань і розширення сфери діяльності. У засобах , завдяки яким досягається саморозвиток і самовдосконалення , значне місце посів туризм як засіб підвищення інтелектуального рівня в процесі подорожування й особистого ознайомлення з природою, культурою та життям населення інших територій. Це дає можливість набути власного досвіду. Науково-технічний прогрес. Він зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами - туріндустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Йдеться про готельні ланцюги й інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Особливо варто виділити впровадження в туріндустрію комп'ютерної техніки, без чого зараз неможлива організація масового туризму.

12. Урбанізація і її вплив на розвиток туризму.

Урбаніза́ція — процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

Урбанізація. Концентрація населення в містах, відрив від природи викликає необхідність проведення вільного часу поза зонами постійного проживання. Найвищий рівень урбанізації в країнах Північної Америки (77 %) і Європи (71 %). Ці регіони є основними "постачальниками" туристів. Усередині однієї країни ступінь туристичної активності міського населення значно вищий, ніж сільських жителів. Причому чим більше місто, тим більша кількість жителів віддають перевагу подорожі. Підвищення ролі рекреації в значній мірі визначається зростанням урбанізації, яка нерозривно пов'язана з концентрацією виробництва і розвитком виробничих сил. Урбанізація - це перш за все зростання міського населення, виникнення міст-гігантів і міських агломерацій.

 Складні умови проживання в сучасному місті з високою концентрацією підприємств, забрудненою атмосферою, шумом, інтенсивним пересуванням транспортних засобів підвищують фактор ризику захворюваності і сповільнюють процес відновлення сил людини. Наприклад, гіпертонічна хвороба частіше зустрічається в містах зі швидким темпом життя, шумом та іншими негативними моментами, яких немає в сільській місцевості. На індустріальному етапі розвитку людства зросла роль міст як центрів концентрації виробничих сил і прискорились процеси урбанізації. Стиль життя в місті , особливо у великому, докорінно відрізняється від традиційного сільського, не пов'язаний із природними циклами,вивільняє людину від зайвих функцій ,але потребує інших функцій. Унаслідок зміни архітектурного ,побутового середовища життєдіяльності ,а також характеру праці зростають психологічні навантаження на людину, і потреба в релаксації , відновленні життєвих сил стає актуальнішою . Так об’єктивно формується потреба людини в рекреації. Але для реалізації цієї потреби потрібні певні соціальні здобутки, соціальні гарантії. Найбільшим таким соціальним здобутком стали гарантовані відпустки найманим працівникам.

№13.

Класифікувати види туризму можна за різними ознаками, до найважливіших з яких належать: мста туризму, часові, територіальні характеристики, індивідуальні запити та фінансові можливості клієнтів. Беручи за основу мету туризму, можна виділити такі види туризму:

Екскурсійний туризм - подорож із пізнавальною метою. Це найбільш поширена форма туризму, якою займаються сучасні вітчизняні туристичні фірми. Бажання громадян України ознайомитися з історичними, культурними, природними та іншими пам'ятками різних регіонів України та за кордоном, задовольняється великою кількістю пропозицій туристичних підприємств (фірм, організацій). Рекреаційний туризм - подорож із метою відпочинку, оздоровлення і лікування. Цей вид туризму поширений не тільки в Україні, а й у всьому світі.

Діловий туризм - це обслуговування клієнта під час виконання ним професійних обов'язків як за місцем проживання, так і в інших регіонах, що дозволяє більш якісно і з меншими витратами організувати свою діяльність або поїздку. До сфери ділового туризму належить організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів тощо. Тут велике значення має наявність при готельних комплексах спеціальних залів, обладнання для зв'язку (телефони, факси, Інтернет), приміщення для ведення переговорів та ін. Етнічний туризм - поїздки з метою побачень з рідними та близькими. Ця форма туризму пов'язана з відвідуванням і виїздом у віддалені регіони або інші країни. Туристичні організації допомагають з оформленням проїзних квитків, закордонних паспортів, візових формальностей. Спортивний туризм - поїздки з метою участі в спортивних заходах та підтримки улюблених команд. До послуг туристичних фірм звертаються керівники спортивних команд, організатори змагань, об'єднання вболівальників та окремі громадяни.

Релігійний туризм - подорож, яка має за мету виконання релігійних процедур, місій, відвідування святих місць та ін. Як правило, туристичні фірми обслуговують, в основному, традиційні маршрути. Пригодницький туризм - туризм пов'язаний із фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя. При організації таких турів, пригоди можуть бути підготовлені спеціально і забезпечені всіма можливими засобами безпеки. Останнім часом винятком стають подорожі з незапланованими пригодами. В основному, це стосується мисливського туризму, сплавів гірськими річками, подорожей у незаселені та необжиті місця та ін.

Соціальний туризм - це подорож із метою участі в громадських заходах (мітинги, демонстрації, публічні виступи, марші).Екологічний туризм - екскурсії та подорожі з турботою про навколишнє середовище. В процесі подорожі екскурсоводи пояснюють необхідність охорони природних ресурсів, важливість захисту навколишнього середовища. В багатьох випадках екотуризм стає супутником і невід'ємною частиною інших видів туризму. Сільський, зелений туризм - тимчасове переміщення туристів у сільську місцевість з метою відпочинку та ознайомлення з місцевим способом життя, культурою, традиціями, звичаями. Цей вид туризму часто використовують сім'ї з дітьми, міська молодь, які намагаються вибратись на природу на вихідні дні або в короткотермінові відпустки. До видів туризму за метою можна віднести розважальний, навчальний, військовий, екстремальний, агротуризм та багато інших. Це далеко не повна класифікація видів туризму за метою подорожей. Ціль туристичної поїздки може бути будь-яка і, якщо туристичне підприємство може організувати виконання поставленої мети шляхом надання відповідних послуг, то туристична подорож здійснюється. Всі ці види туризму тісно переплітаються між собою і виділити їх у чистому виді не завжди можливо. Наприклад, діловий туризм може поєднуватись з екскурсійним або спортивним, етнічний - з релігійним, екскурсійний - з рекреаційним і т.д.Завдання туристичного підприємства - надати клієнту максимум можливостей по поєднанню різних видів туризму.

№14.В міжнародній практиці окремо конкретизується поняття внутрішній туризм — діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища, але в країні місця проживання, протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Ключовим критерієм для виділення цього різновиду туризму є країна місця проживання.

Особлива увага цьому питанню була приділена Міжнародною конференцією по туризму, яка була організована Філіппіни, 1980 p.)

За визначенням, будь-яка особа вважається постійним мешканцем будь-якого місця, якщо ця особа: проживала більшу частину минулого року в цьому місці або проживала в цьому місці коротший період і мас намір повернутися туди в найближчі 12 місяців для проживання. В країнах, де існує правовий інститут прописки, це — місце прописки, що реєструється відповідними закладами державної влади, які регулюють міграції населення.

Аналогічним чином, мешканці будь-якого регіону, які подорожують в інші регіони відповідної країни, складають виїзний туризм даного регіону.

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги. Саме ці процеси зумовлюють різні моделі формування національного туристичного ринку. На основі аналізу ринкових процесів в сфері туризму можна виділи принаймні дві основні такі моделі: 1) модель саморозвитку та 2) привнесену модель. За першою схемою національний ринок туристичних послуг є наслідком загального соціально-економічного розвитку і формування потреби населення в туризмі як в формі проведення дозвілля в подорожі. Попит на туристичні послуги формується як в країні (на послуги внутрішнього та міжнародного зарубіжного туризму), так і за її межами (послуги міжнародного іноземного туризму), а задовольняється він пропозицією, яку створюють і реалізують суб'єкти національного туристичного ринку. За другою схемою національний ринок туристичних послуг формується під переважним впливом попиту зовнішніх ринків і задля його задоволення створюється сфера діяльності, рівень розвитку якої відповідний попиту та можливостям національної економіки при недостатньо вираженому внутрішньому попиті.

Тобто, формування національного ринку туристичних послуг може відбуватися під дією як внутрішніх, так і зовнішніх потреб. Стабільність національного ринку гарантується перш за все потребами внутрішніми, тобто потребами населення країни в відпочинку і змістовному проведенні дозвілля в подорожі. Обсяг цих потреб, їх структура, ритміка визначаються сукупною дією об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які саме й характеризують умови та стиль життя населення. Наявність мотивації залежить не тільки від демографічних характеристик споживача, зокрема рівня освіти та рівня життя, Що впливають на поінформованість і формують попит, а й від можливостей національного ринку країни не тільки задовольнити цей попит, а й сприяти виникненню мотивації, формувати та підтримувати її. Задоволення туристичних потреб, які створюються на зовнішніх ринках, також залежить від стабільності національного туристичного ринку, від його здатності створювати різноманітний туристичний продукт, стимулюючи попит. Таким чином, національний туристичний ринок створюється внутрішнім та зовнішнім попитом і внутрішньою пропозицією, просторово-часова збалансованість між якими забезпечується національною індустрією туризму.

№15.Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

№16.Активний туризм:

1) усі види туристських подорожей, які характеризуються активним способом пересування по маршруту, тобто з витратою відповідних фізичних зусиль туриста. До активного туризму відносяться більшість видів самодіяльних туристських подорожей, в т.ч. піші, гірські, лижні і так далі;

2) міжнародний туризм, валютні надходження від якого збільшують (на відміну від так званого пасивного туризму) актив платіжного і туристського балансу країни, що приймає туристів.

3) Активний туризм - це форма подорожей в слабоизмененной природному середовищу з використанням активних способів пересування.

Раніше туризм за формою організації підрозділявся на плановий і самодіяльний. У свою чергу, в самодіяльному туризмі існує розподіл на масовий самодіяльний туризм і спортивний самодіяльний туризм. Спортивні маршрути залежно від трудності подоланних перешкод, району походу, автономності, новизни, протяжності і ряду інших показників підрозділяються на походи вихідного дня, некатегорийные і категорийные.

Згідно Єдиної Всеросійської спортивної класифікації маршрутів спортивні походи по зростаючій складності розділяються на три міри - від I до III і шість категорій складності - від I до VI. За способом пересування активний туризм диференційований на водний, гірський, пішохідний і так далі Важливою особливістю активного туризму є те, що досягнення спортивних результатів тут не є головною метою, і тому він може бути масовішим, доступнішим для широких верств населення. Нині до активних видів туризму відносять пішохідний, лижний, водний, велосипедний, гірський, кінний, авто- і мототуризм і спелеотуризм.

Наймасовіші з них - піший, водний, гірський і лижний. Найдинамічніше розвиваються гірський і водний туризм.

Спортивний туризм - це, передусім засіб підвищення майстерності туриста і серйозне фізичне навантаження. Якщо це стає вторинним, а на перше місце виходять випробування резервів людини, гострі відчуття, нові враження і відкриття, спортивний туризм перетворюється на екстремальний, тобто спортивний туризм на рівні найвищих категорій складності. В цьому випадку в нім з'являються елементи ризику, реальній небезпеці. Абсолютно екстремальні види туризму - дельтапланеризм і польоти на парапланах.

Спелеотуризм припускає відвідування природних або рукотворних печер і лабіринтів. Він цікавий різноманітністю їх рельєфу, що створює перешкоди для проходу (колодязі, завали, вузькі щілини, підземні річки і так далі), а також екстремальними - несприятливими - фізичними умовами (висока вологість і відсутність природного освітлення). Усе це вносить в спелеотуризм елемент пригод і робить його неймовірно популярним серед молоді. Опускатися в печеру слід тільки за наявності її плану і не менше чим удвох.

Невідомі печери - тільки для досвідчених спелеотуристов. Зламаний сталактит відновлюється впродовж сотень років, тому важливо дбайливо відноситися до підземної природи.

Один з найбільш масових видів активного туризму - лижний, оскільки на більшій частині Російської Федерації сніг лежить декілька місяців в році. Це не лише багатоденні походи по лісах, пагорбах і полях, але і по тайзі, тундрі, архіпелагам і льодам (у тому числі в Антарктиці), горам.Гірський туризм - ця подорож в горах по схилах, гребенях, льодовиках, через перевали і гірські потоки. Найчастіше під гірським туризмом мають на увазі тільки альпінізм, а тим часом до нього відносяться також геотуризм і минерологический туризм. Альпінізм вважають екстремальним видом спорту, оскільки він пов'язаний з реальними небезпеками - подоланням крутих схилів і гребенів, щілин, тріщин, а також ризиком попадання в снігову лавину, каменепади, сіли - в умовах поганої погоди, низького атмосферного тиску і високій сонячній радіації.

Водний туризм - походи по річках, озерах, морях і водосховищах на надувних човнах (рафтах), розбірних байдарках, катамаранах, плотах.Велосипедний туризм - це подорожі і спортивні походи на велосипедах по рівнині, ярам, піскам, гірським стежкам, річкам (убрід) на дорожніх, спортивних і гірських (т.з. маунтинбайки) велосипедах.

№17.(Не впевнена у правильності цієї відповіді)

Організації, які займаються формуванням і реалізацією турів, наданням різноманітних туристичних послуг, називаються туристично-екскурсійними.

На практиці вони можуть називатися по-різному: туристичні фірми, туристичні бюро або агентства, бюро подорожей, екскурсійні бюро і т. ін. Але щодо виду підприємницької діяльності на туристичному ринку їх можна поділити на туристичних операторів (туроператор) і туристичні агентства (турагент).

Терміни "туроператор" і "турагент" визначають напрямок діяльності туристичного підприємства.

Туроператор - юридична або фізична особа (мається на увазі підприємець), яка здійснює на основі ліцензії діяльність по формуванню, просуванню та реалізації туристичного продукту.Туроператорами називають:

- туристичні організації (підприємства), які мають власні або орендовані засоби туристичного обслуговування і пропонують своїм клієнтам комплекс послуг;

- оптових посередників між турагентствами і підприємствами туристичної індустрії, до яких належать фірми і організації, зайняті обслуговуванням туристів, але не відносяться напряму до туризму, а є представниками інших галузей економіки. Це транспортні компанії, підприємства громадського харчування, страхові фірми, спортивні, культурні заклади та ін.

Основні завдання туроператора - створення туру, підкріпленого програмою обслуговування. Програма обслуговування - план заходів, спрямованих на задоволення інтересів подорожуючих, які визначають призначення і вид туру.

За видом діяльності туроператори можуть бути:

- туроператорами масового ринку-продають велику кількість турпродукту, сформованого на масовий попит та наперед визначені місця відпочинку;

- спеціалізованими туроператорами - це оператори, які спеціалізуються на окремо визначеному продукті або сегменті ринку (певна країна, певний вид туризму і т.ін.).

За місцем діяльності туроператори бувають:

- внутрішні оператори - формують турпродукт для споживання громадянами своєї країни в межах країни;

- виїзні оператори - формують турпродукт для споживання громадянами своєї країни за кордоном;

- оператори на прийомі - базуються в місці призначення і обслуговують прибулих іноземних туристів.

В більш загальному смислі туроперейтингу туроператорів прийнято поділяти на ініціативних і рецептивних.

Ініціативні - це туроператори, які відправляють туристів за кордон або інші регіони за домовленістю з приймаючими операторами або безпосередньо з туристичними підприємствами.

Рецептивні - це туроператори на прийомі, тобто ті, які комплектують тури і програми обслуговування в місцях прийому і обслуговування туристів, використовуючи прямі угоди з постачальниками послуг.

Туроператор виконує головну роль у туризмі, тому що саме він розробляє туристичні маршрути, наповнює їх послугами, забезпечує функціонування турів і надання послуг, готує рекламно-інформаційні видання по своїх турах, розраховує ціни, передає тури агентам для їх наступної реалізації.

Турагент - це юридична або фізична особа (підприємець), яка здійснює на основі ліцензії діяльність по просуванню і реалізації сформованого туроператором туру (туристичного продукту).

Турагент у разі необхідності до придбаного туру додає вартість проїзду туристів від місця формування групи до першого на маршруті пункту розміщення і від останнього на маршруті пункту розміщення до місця формування групи.

Основне завдання турагента або турагентства:

- повне і широке висвітлення можливостей відпочинку і подорожей по всіх наявних турах, курортах, туристичних центрах;

- просування інформації про власні можливості за допомогою реклами;

- організація продажу туристичного продукту з урахуванням специфіки і особливостей туристичного ринку.

З погляду спеціалізації, турагентства можуть бути багатопрофільними, тобто здійснювати комплексне обслуговування різних за запитами клієнтів, і спеціалізованими, які спеціалізуються на певних видах обслуговування (організація ділових, спортивних та інших поїздок).

Туристичне підприємство може бути одночасно і туроператором, і турагентом. Наприклад, бюро розробляє маршрути як туроператор і частково самостійно продає їх безпосередньо споживачу, а більшу частину продає турагенту, одночасно як турагент купує тури в іншого бюро (туроператора) і продає їх своїм туристам.

Турагенти і туроператори можуть мати різні форми власності. Вони можуть бути приватними, державними, акціонерними товариствами, але їх підприємницька діяльність і ринкові функції від цього не змінюються.

Різниця між туроператором і турагентом не тільки у формуванні туристичного продукту та його реалізації, а й у системі доходів. Дуже часто туроператор купує окремі послуги, з яких потім формує комплексний туристичний продукт зі своїм механізмом ціноутворення. Водночас турагент діє як роздрібний продавець і його прибуток формується з комісійних від продажу чужого туристичного продукту; турагент реалізує туристичний продукт (часто й окремі послуги) за реальними цінами туроператора або виробника послуг.Різниця між туроператором і турагентом також у приналежності туристичного продукту. Туроператор завжди має запас туристичного продукту для продажу, а турагент замовляє певний продукт або послугу тільки тоді, коли клієнт проявляє зацікавленість у придбанні.

В цілому, як і будь-яка сфера діяльності, операторська та агентська діяльність у туризмі вимагає високої кваліфікації і професіоналізму, глибоких знань технології, маркетингу і ринку.

№18.

в рекреаційно-туристичній діяльності, при дотриманні елементарних природоохоронних і ресурсозберігаючих правил і технологій, можуть використовуватися тривалий час без суттєвих процесів деградації природних і соціально-культурних комплексів навіть за умови значних антропогенних навантажень. Хоча впливу не уникнути, але він не йде ні в які порівняння із тиском, що чинять на довкілля металургія, хімічна промисловість, лісове чи сільське господарство.Характеристику рекреаційно-туристичних ресурсів світу розпочнемо з їх природної складової. Насамперед, слід наголосити, що окремі види природних ресурсів впливають на рекреаційно-туристичний процес комплексно, взаємодіють і взаємодоповнюють один одного і формують те неповторне природне оточення, на фоні якого людина реалізує свою потребу відпочивати та відтворювати життєву енергію.

Можна припустити, що туризм, особливо окремі його види, може існувати на основі штучно створених компонентів природного середовища. На практиці ж слід констатувати, що без відповідних природних ресурсів, розвиток і реалізація відповідних функцій є проблематичними.

Серед природних туристичних ресурсів найбільше значення для індустрії туризму та рекреаційної діяльності мають кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні складові, які доцільно об'єднувати у клас ресурсів першого порядку.Ця група ресурсів має безпосередній вплив на розвиток рекреаційного і туристичного процесів.

До природних туристичних ресурсів другого порядку, які опосередковано впливають на рекреаційні і туристичні процеси, слід віднести орографічні, лісові та флоро-фауністичні або біотичні складники. Варто мати на увазі, що ресурси другого порядку у багатьох випадках можуть мати безпосереднє значення і відігравати провідну роль при формуванні туристичних комплексів та поширенні окремих видів відпочинку і туризму, наприклад, альпінізм, скелелазіння, збирання грибів чи лікарських трав для власного вжитку, сафарі і фотосафарі тощо.

Критерієм поділу окремих видів природних туристичних ресурсів на дві групи є їх вплив на масовість, сезонність і потужність туристичних і рекреаційних потоків, які формуються під дією окремих складових природно-географічного потенціалу.

Звідси, ми можемо виділити такі види та форми туризму, орієнтовані на переважне використання природних ресурсів:

лікувально-оздоровчий, екологічний, зелений,  рівнинний, гірський, водний, спелео, рекреаційний.

№19.процес споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристичних дестинаціях, у яких ці послуги надаються.

Слово "дестинація" походить від латинського і означає місце перебування. Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х років минулого століття. Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна територія. Для подорожі туриста - це місце призначення. Індустрія туризму в дестинаціях призначена для перевезення розселення (розміщення), організації харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів туристичного попиту та сувенірів.Щоб якась територія називалася дестинацією, вона повинна відповідати ряду вимог:

1) виробляти певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До такого набору послуг відносяться:

- доставка (трансферт) до дестинації і назад;

- можливість ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних будиночків тощо) та харчування (ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;

2) мати цікаві для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та об'єкти розваг;

3) володіти інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному ринку (система комп'ютерного резервування та бронювання).

Дестинація в туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, ночівлю, харчування, відпочинок, розваги тощо.

Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним зростанням дестинації у зв'язку зі споживанням турпродукту, пов'язаного з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання нових вражень тощо.

№20.

За організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований. Організований туризм за формами організації ділиться на плановий й самодіяльний.У самодіяльному туризмі туристичні послуги забезпечуються на основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають і здійснюють екскурсії.

Словом "самодіяльність" називають прояв особистого почину в будь-якій справі. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм, як сфера масової самодіяльності містить у собі все різноманіття аматорських туристичних заходів, які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні. Низка документів а також ряд державних та громадських організацій, що контролюють їх дотримання, створюють керовану систему самодіяльного туризму. Цим самодіяльний туризм і відрізняється від неорганізованого туризму, де випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту, правильне проведення подорожі й дотримування дисципліни-без всього цього неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання функцій керівника туристичної групи пов'язано з наявністю у особи певних якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього, керівник та члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини, кулінарії та ін., що забезпечує безпечне здійснення подорожі.

№21.

За організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований. Організований туризм за формами організації ділиться на плановий й самодіяльний.При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їм надається ночівля, харчування й екскурсовод. У плановому туризмі туристичні послуги надаються певними організаціями (туристичними фірмами й приватними особами, що мають патенти на право туристичної діяльності та ін.) у визначеному (плановому) порядку за путівками. Туристичні послуги можуть бути комплексними та приватними, наприклад: розробка маршрутів, комплектування груп, матеріально-технічне забезпечення (транспорт, харчування, проживання, супроводження, туристичне спорядження, забезпечення безпеки, екскурсії тощо). У плановому туризмі існують закономірні вимоги до туристичної діяльності (ліцензування, сертифікація та ін.).Самодіяльний туризм див. питання №20.

№22.Індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

№23

туристична галузь - сукупність підприємств, подібних за призначенням, технологією обслуговування, професійним складом кадрів та умовами їх діяльності, особливостями розміщення та функціонування на ринку туристичних послуг. Головне призначення підприємств туристичної галузі полягає в організації комфортного та якісного забезпечення мотиваційних вимог туриста. Відповідність вимогам гарантує ефективність їх діяльності на ринках різного рівня. Туристична галузь функціонує й розвивається, скерована державною туристичною політикою в сфері туризму. Функцією підприємств туристичної галузі є створення, реалізація та організація споживання послуг та товарів туристичного призначення, виробництво турпродукту. Туристична галузь складається з підприємств, що надають послуги гостинності, транспортні послуги та підприємств, що створюють комплексний турпродукт і організують його споживання (туроператори і турагенції).

№24. До туристичних ресурсів можна віднести все, що може бути використано для задоволення потреб туристів. Це можуть бути об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що використовуються для відновлення життєвих сил людини та задоволення її соціальних потреб і впливають на територіальну організацію туристичної діяльності, формування територіальних туристи-чних комплексів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.

Туристичні ресурси - сукупність природних і соціально-культурних комплексів та їх елементів, що сприяють задоволенню фізіологічних та соціальних потреб людини, відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях, використовуються для прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту. У структурі туристичних ресурсів виділяють кілька складових: природну, соціально-культурну або суспільну, технологічну і подієву, які, у свою чергу, розділяються на ряд компонентів, що мають свою будову (рис. 1.2). Природні та суспільні ресурси формують групу "матеріальні туристичні ресурси", подієві і більшість технологічних (інформаційні, рекламні та інноваційні) об'єднуються у групу "нематеріальні туристичні ресурси". розвитку лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох інших видів туризму та відпочинку: подієві - для фестивального, ділового, фан-туризму та ін., суспільні - для релігійного, археологічного, пізнавального туризму тощо. Технологічні ресурси мають дещо інше призначення. Вони сприяють інтенсифікації туристичних процесів, формують ме-ханізми реалізації туристичного продукту, створюють передумови для трансформації природних і суспільно-історичних комплексів у ранг ресурсів. У більшості випадків спостерігається комплексний вплив ресурсів різного генезису на туристичний процес.

№22.Сутність  індустрії  туризму  та  її структура.

Потужний  туристичний  рух,  який динамічно  та  стабільно  розвивається,  сформував  потужну  сферу економічної  діяльності  із  забезпечення потреб  подорожуючої  людини. Людина  в  подорожі  потребує  більшої  кількості послуг, обсягу, номенклатури, порівняно  з  тими  ,  якими  вона користується  вдома;  для  подорожі   потрібні  певні специфічні товари. Так,  на  відпочинку  зростає  потреба  у  відвідуванні  музеїв,галерей концертів і інших  закладів  дозвілля. Саме  забезпечення  комфортних  умов  відпочинку, які дозволили  б  здійснити  мету  подорожування,  є  кінцевою метою  функціонування  галузей  та  видів  діяльності,  які  стали  називати індустрією туризму.

Індустрія  туризму –це   комплекс, сполучення  галузей  та  виді в діяльності,  функціонування  яких  спрямоване на  задоволення  потреб  подорожуючої  людини  в  послугах  і  товарах  специфічного  призначення,  спрямованих  на  здійснення  мети  подорожування.

Індустрія  туризму  має  всі  галузеві  ознаки:

спільний  об’єкт діяльності,  специфічні  технології, єдину  систему  підготовки  кадрів,  здатних  забезпечити  технологічний  процес.

 Тому  індустрію  туризму  ми  розглядаємо  як комплекс, оскільки  йому  притаманні  широкі  виробничі  зв’язки,  завдяки  яким  забезпечується  значний  мультиплікативний  ефект  туризму,  що  й  робить  його  ефективною  складовою  економіки. Індустрія туризму  є  міжгалузевим  комплексом. Міжгалузевий  комплекс  як елемент    функціонально-компонентної  структури  господарства  являє  собою  інтегровану  систему  галузей,  виробництв  і  видів  діяльності ,  об’єднаних  загальною  метою  та  програмою   розвитку.

Міжгалузевий комплекс  індустрії  туризму  вирізняється:

Ø      Багатокомпонентністю;

Ø      Складністю  внутрішньої  структури;

Ø      Ієрархією  цілей  функціонування  структурних складових

Ø      Різноманітністю  зовнішніх  і  внутрішніх   комплексоутворювальних  зв’язків;

Ø      Стадійністю  споживання  та  організації  обслуговування.

Складовими  індустрії  туризму  є  підприємства  та  установи,  мета  функціонування яких полягає  в  задоволенні  потреб  подорожуючої л юдини – туриста. Індустрія туризму  забезпечує  потреби  туриста  в  послугах  та  товарах  специфічного  призначення.

В основі  формування  й функціонування  індустрії  туризму  лежить  послуга  як  економічна  категорія.

Структура

В  межах  індустрії  туризму  виділяють  функціональні  стадійні підсистеми,  представлені  сполученнями   різнорідних функціонально-галузевих  інструментів, що  виконують  однорідні   функції   в сфері  туризму.

Ø      Інституційно-організаційна

Ø      Функціонально-господарська

Ø      Територіально-господарська

ТуризмознавствоЛюбіцева,Бабарицька ст. 108-109

№25.Територіальна ( територіальна-господарська)  підсистема  індустрії  туризму,  її структура.

Структура територіальна-господарської  підсистема  індустрії  туризму

1)                       Туристичні ресурси

ü      Природно-рекреаційні

ü      Культурно-історичні

ü      Етнографічні (традиційна культура  населення)

2)                       Соціально-демографічні

ü      Демографічна  структура

ü      Соціальна  структура

ü      Розселення  та історія  формування території

3)                       Господарські

·                        Господарський комплекс території

·                        Інфраструктурні процеси

·                        Адміністративно – територіальний устрій

Будь-яка  територія  є   потенціалом для  розвитку  туризму і  може  бути  задіяна   у ньому.

Розглядаючи  територіальну  складову  індустрії  туризму,  слід зосередити  увагу  на  таких  домінантах:

·                        Туристсько-рекреаційне  природокористування –

   Цілісна  система  відносин людина (суспільств  ) - довкілля (природа),  які складаються  на  певному  етапі  суспільного  розвитку в  процесі  вивчення,  освоєння  ,  використання, перетворення,  охорони  та  відтворення  природно-ресурсного  потенціалу  території (акваторії,аероторії ) задля  задоволення  індивідуальних  і  суспільних  рекреаційних  потреб.

·                        Туристсько-рекреаційна  діяльність –

   Індивідуальна (сімейна) або  колективна  форма  організації  відпочинку,  спрямована  на  відновлення  фізичних  та  духовних  сил.

·                        Туристсько-рекреаційний потенціал  території –

Є  сукупною  продуктивністю  розвіданих  природних  ресурсів  та  культурних цінностей  території,  які  можуть бути  мобілізовані,  використані  з  рекреаційною метою : з метою відпочинку, лікування , туризму.

                                                     Туристсько-рекреаційний

                                                          потенціал  території

 

                    Природний

                                                                                                                                                         Культурний

 

                                                                                                                               Пам’ятки історії        традиційна

Ідеальні природно-природно-                                                       і  культури                 (етнічна)

рекреаційні блага              рекреаційні                                                                             культура

ресурси-атракції                                                                                                            населення

·                        Туристсько-рекреаційні ресурси як мотивація  до  подорожування.

·                        Умови  території  щодо  здійснення  туристсько-рекреаційної  діяльності.

№26.Виробнича ( функціонально-господарська) підсистема  індустрії  туризму, її структура.

Виробнича  складова  індустрії  туризму  складається  з  підприємств,  що  надають послуги  гостинності,  транспортні послуги  та  підприємств,  що  створюють  комплексний  тур продукт  і  організують  його  споживання  туристом  на  відповідному  рівні

Структура функціонально-господарської  підсистема  індустрії  туризму

1)                       Гостинності

ü     Готельне  господарство

ü     Харчування

ü     Галузі  з  надання  додаткових  послуг

2)                       Транспорту

ü      Авіаційний

ü      Автомобільний

ü      Залізничний

ü      Водний

3)                       Туристичної  та  оздоровчої  діяльності

ü      Туристичні  підприємства

ü      Екскурсійні бюро

ü      Санаторно-курортні  установи

ü      Оздоровчі  заклади

№27.Інституційно-управлінська  підсистема  індустрії  туризму, її структура.

Система  підготовки  кадрів  для  індустрії  туризму  має  досить  диверсифіковану  структуру,  що  обумовлено  диверсифікацією  самої  індустрії  туризму  та  постійною  зміною  потреби   в  кадрах  і  вимог  до  їх  кваліфікації.  Але  саме  така  схема  підготовки кадрів  дозволяє  проводити  багатоваріантну  підготовку  спеціалістів  в  умовах динамічних  змін попиту  на  засадах  безперервної  освіти.

Професійну  підготовку  нижчого (технологічно-виконавчого)  рівня  починають спеціалізовані  профільні  школи,  училища, курси ,школи   торгівлі,  кулінарії,  інших технічних  спеціальностей.  Середні спеціальні  навчальні заклади ( ліцеї, технікуми, коледжі)  забезпечують  середній (управлінсько-технологічний)  рівень  підготовки   спеціалістів,  які  можуть  підвищити  кваліфікацію  до  вищого інституційно-управлінського  рівня  у  вищих  навчальних  закладах:  університетах, інститутах.

№28.Послуги  гостинності ,їх  роль  в  розвитку індустрії туризму.

Гостинність – це  створення  господарем  приязної  атмосфери  для  перебування  гостя,  яка   полягає  в  діях  та  поведінці,  спрямованій  на  створення  комфортних  та  безпечних  умов   тимчасового  перебування  людини  поза місцем  постійного проживання. У  процесі  еволюції  пройшла  шлях  від  надання  їжі,  необхідної  медичної  допомоги  й  перепочинку  до  системи,  яка  об’єднує  галузі  та  види  діяльності,  цільовим  призначенням  яких   є  комплексне  обслуговування  подорожуючих.

До  системи  гостинності  входять:

·  Заклади, що  надають  послуги розміщення,

·  Харчування,

·  Дозвілля,

·  +низка  додаткових  послуг,необхідних  подорожуючому.

Історія  формування  системи  гостинності  функціонально  пов’язана  з  прогресом  на  транспорті  та  розвитком  мандрівництва,  яке  поступово  переросло  у  туризм. Тому  у  формуванні  системи  гостинності  можна  виділити  ті  ж самі  етапи:  давній,  середньовічний,  елітарного  подорожування  та  масового  туризму.

У  давньому  етапі  існували  такі  заклади  гостинності  як 

таверни, караван-сараї,заїжджі  двори,  постоялі  двори;

у етапі  середньовіччя – монастирі,княжі  двори,приватні  постоялі двори, придорожні  постоялі  двори;

на етапі відродження а  потім елітарного подорожування  і масового  туризму–постоялі двори,  ресторани, кав’ярні, таверни, готелі,кафе бари,мотелі, кемпінги, туристичні  бази.

Так  поступово  гостинність перетворилась  на  систему  закладів  з  надання послуг  подорожуючим,  а  система  гостинності,  з  розвитком  масового  туризму, - на ефективну  сферу  економічної  діяльності,  яка  отримала  назву  індустрія туризму.

№31.Правове  регулювання туристичної  діяльності,його сутність.

Чит. ТуризмознавствоЛюбіцева 301-307

Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється різними шляхами, одним з найважливіших державних регуляторів є правове регулювання розвитку туризму.

Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності.

Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України.

Основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Окрім даного закону сприятимуть розвитку туризму в Україні й України Президента України: від 28 вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р. №1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213 /2001 “Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №728 “Про заходи подальшого розвитку туризму”.

Місце Програми розвитку туризму в Україні

в загальнодержавні підтримці туристичної галузі

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року.

29 квітня 2002 р. було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки”.

Основною метою Програми є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Основними завданнями Програми є:

- забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних показниках;

- підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;

- збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у державному бюджеті;

- підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Програмою визначаються такі напрями розвитку туризму:

- удосконалення системи управління галуззю;

- удосконалення нормативно-правової бази туристичної

діяльності;

- зміцнення матеріальної бази туризму;

- розширення міжнародної співпраці у туристичній галузі;

- підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

- поліпшення транспортного обслуговування;

- підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;

- поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;

- провадження ефективної інноваційної діяльності та створення наукової бази туризму;

- поліпшення кадрового забезпечення.

Інші шляхи державної підтримки розвитку туризму,

проблеми і перспективи

На заходи програми "Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні" передбачено видатки в обсязі понад 20 млн. грн., що на 0,4 млн. грн. більше асигнувань на цю мету, передбачених нинішнього року.

Зазначені кошти буде сконцентровано на популяризацію туристичних можливостей України, інформування вітчизняної та світової громадськості про розвиток туристично-рекреаційної сфери держави, формування іміджу України як туристичної держави, на залучення іноземних туристів в Україну.

За рахунок визначених обсягів фінансування у 2005 році передбачено на заходи з реклами міжнародного співробітництва згідно з міжнародними протоколами. Зокрема, - випуск рекламно-інформаційної друкованої та електронної продукції - 1500 примірників, проведення 70 виставкових заходів і семінарів, 12 міжнародних протокольних заходів у рамках міжнародного співробітництва з питань туризму.

У межах бюджету виконуватимуть державні цільові програми, зокрема - "Державну програму розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки" (12,4 млн. грн.), "Програму розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру" (2,5 млн. грн.), "Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки" (5 млн. грн.).

Нинішнього року уряд затвердив Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роки. На 2005 рік передбачено видатки із загального фонду державного бюджету за новою бюджетною програмою "Фінансова підтримка створення умов для забезпечення безпеки туристів та розбудови туристичної інфраструктури міжнародних транспортних коридорів та магістралей в Україні" у сумі 9,2 млн. грн. на фінансування заходів зі створення безпечних умов для мандрівників.

З метою стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності, створення сучасної туристичної індустрії та зважаючи на міжнародну практику залучення громадських організацій до участі в розбудові туристичної галузі на найвищому державному рівні були затвердженні такі напрямки діяльності як проведення моніторингу основних напрямів розвитку туризму; розроблення стандартів у сфері туристичних послуг, проведення сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійснення контролю виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; підготовка проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму; забезпечення захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів; диверсифікація туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення; організація підготовки та перепідготовки кадрів для підприємств туристичної індустрії; розширення та зміцнення міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприяння виходу вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг; організація інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань туризму; відзначення юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у розвиток туристичної галузі. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям: сприяти розвитку ринку туристичних послуг, створювати рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форми власності; надавати підтримку Туристичній асоціації України, іншим громадським організаціям у здійсненні ними діяльності щодо розвитку туризму. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України систематично висвітлювати питання розвитку туристичної галузі, організувати випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу.

Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристичною індустрією в цілому збереглася. Однак все наочнішими ставали її недоліки, пов”язані насамперед з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної галузі підтверджувалася і закородонним досвідом.

Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України по туризму, на який покладалася реалізація державної політики у цій сфері та відповідальність за її подальший розвиток напрямку підвищення конкурентноспроможності вітчизняного туристичного продуту на світовому ринку, забезпечення соціально-економічних інтересів країни та її екологічної безпеки.

Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавньої ліквідації.

Цілком природно, що і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає ґрунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб’єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.

Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом “Про туризм”. Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.

Недостатня увага приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.

Незважаючи на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури.

Тривалий час спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому “спілкуванні” з державними органами влади.

Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси.

Окрім підвищення ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об’єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слаборозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

Ефективному вирішенню розглянутих вище проблем вітчизняного туризму перешкоджає насамперед відсутність узгодженості зусиль окремих міністерств, відомств, фінансових і комерційних структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері, так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв’язку, транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом “Про туризм” позавідомчої Національної ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво, що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і останнім часом набула помітного поширення у світі.

Саме під егідою подібної структури знов створений Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України мав би розробляти єдині довгострокові програми розвитку туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного досвіду.

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Транспортна інфраструктура є однією з основних складових частин функціонування туристичної сфери. Взаємодія транспортної та туристичної галузей допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, пов'язаних з розбудовою туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням вітчизняних та іноземних інвестицій.

Подальший розвиток конкурентоспроможного транспортного обслуговування туристичної галузі є надзвичайно важливим для досягнення наміченого збільшення обсягів надання туристичних послуг.

Туризм як вид економічної діяльності та важливий соціальний інститут має чітку орієнтацію на використання природних ресурсів та культурної спадщини. Тому важливим його напрямом є ефективне і раціональне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини з одночасним їх збереженням і відновленням, профілактика та мінімізація негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище. Крім того, необхідно здійснити заходи щодо визначення рекреаційного потенціалу всіх регіонів країни та визначення особливостей рекреаційних регіонів з метою створення колоритного національного туристичного продукту.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

№32.Класи  обслуговування  у  туризмі,  їх  характеристика.

по класу « V .І.Р.» (особлива увага) туристів зустрічає керівник готелю, а при його відсутності заступник керівника, туристів розміщують в номерах типу «люкс-апартамент» або «люкс» в готе-лях категорії 3-5 зірок; харчування на умовах«а ля карт» (вільний вибір страв по меню) або повний пансіон в ресторанах категорії «люкс» та «вища»; зустріч-проводи на автотранспорті з піднесен-ням необмеженої кількості багажу; користування автотранспортом до 15 годин на день; послуги гіда (супроводжуючої особи) до 15 годин на день;

по класу люкс-апартамент: розміщення в 3-4-5 кімнатному номері типу «люкс-апартамент» у готелях категорії 3-5 зірок; сні-данок, напівпансіон або повний пансіон (залежно від умов туру), харчування у ресторанах категорії «люкс» та «вища»; зустріч-проводи на автотранспорті з піднесенням необмеженої кількості багажу;

по класу люкс: розміщення 1-2-місне в 1,5 - 2-кімнатному номері в готелях категорії 3-5 зірок; повний пансіон або напівпансі-он (залежно від умов туру), харчування у ресторанах категорії «люкс» та «вища»; зустріч-проводи на автотранспорті з піднесен-ням багажу у кількості, передбаченій договором (контрактом);

по першому класу: розміщення 1-2-місне в однокімнатних номерах з усіма зручностями в готелях категорії 2-4 зірки; повний пансіон або напівпансіон (залежно від умов туру), харчування у ресторанах або кафе вищої і першої категорії; зустріч-проводи на автотранспорті з піднесенням багажу у кількості, передбаченій договором (контрактом);

по туристичному класу: розміщення 2-4-місне в однбхімнат-них номерах з душем або умивальником за наявністю душу на поверсі в готелях категорії 1-3 зірки; повний пансіон або напівпансі-он (залежно від умов туру), харчування у ресторанах або кафе вищої, першої категорії; зустріч-проводи та піднесення багажу у кількості, передбаченій договором (контрактом);

по шкільному (здешевленому) класу: розміщення в кімнаті гуртожитку або номер на 3-4 чоловік в готелях категорії 1-2 зірки; харчування у кафе першої, другої категорії або їдальні; зустріч-проводи та піднесення багажу у кількості, передбаченій договором (контрактом). По кемпінгу у відповідності з придбаним туром надаються слідуючі види обслуговування:

по повному кемпінгу - розміщення в літньому будинку (бун-гало) або наметі та місце для стоянки автомашини;

по неповному кемпінгу - місце для стоянки автомашиниі намету.

Туристичні підприємства можуть використовувати змішані класи обслуговування, якщо це передбачено договором.

№33.Класифікація  готелів  за  різними  ознаками.

Ринок готельних послуг - це сукупність економічних відносин, які утворюються у процесі виробництва, реалізації і організації споживання цих послуг. Вони мають свою специфіку. Більшість з них у нематеріальній сфері економіки існують незалежно одна від одної. Разом же у готельному господарстві ці послуги становлять своєрідні послуги "гостинності". Сама назва визначає головну функцію готельного господарства - прийом гостей: як вітчизняних, так і іноземних громадян.

Готельні послуги поділяються на дві групи:

1) основні;

2) додаткові (платні й безплатні).

Зважаючи на те, що готель передусім є типом тимчасового житла, де проживають туристи, які прибули до населеного пункту або місцевості, і який забезпечує їх можливістю харчування та різними видами послуг, можна виділити проживання як основну послугу. Вона включає такі складові: бронювання та інші види замовлення місць, підготовка номерів до заселення та підтримання їх у належному стані, прийом і розміщення гостей (оформлення, реєстрація та облік, розрахунки), збереження майна гостя, виїзд.

На друге місце можна поставити організацію харчування, послуги побутового характеру, яких існує велика кількість відповідно до потреб гостя, послуги культурного, спортивного характеру, зв'язку та інформації тощо. Поділ послуг залежить від того, які потреби гостя вони задовольняють. Усі ці послуги можуть бути надані в сучасному готелі, але їх обсяги і асортимент не будуть однаковими у різних підприємствах, різною буде й організація їх надання, тобто обслуговування.

Серед факторів, що впливають на асортимент послуг і організацію їх надання у кожному конкретному готелі, можна назвати: місце розташування, сезонність, зазначений рівень комфорту (класність) і призначення готелю.

Залежно від типу готелю кількість і якість послуг значно відрізняється. Це, в першу чергу, пов'язане з потребами споживачів даного сегменту ринку, їх платоспроможністю. Наприклад, готелі ділового призначення повинні знаходитися поблизу адміністративних, громадських, промислових центрів: у них повинні бути створені умови для організації праці мешканців, проведення ними нарад. Головні додаткові послуги у деяких готелях - це послуги служб зв'язку (телефон, факс, тайп), служб фінансового забезпечення (відділення банків, обміну валют), послуги торговельних організацій. У розташуванні готелів туристичного типу враховують характер і якість туристичних маршрутів, способів руху, характеру об'єктів туристичної привабливості. Таким чином, головними додатковими послугами у туристичних готелях є послуга підприємств громадського харчування, довідково-інформаційного і екскурсійно-туристичного характеру, організація культурно-розважальних заходів.

У світовій практиці готельний фонд групують за різними ознаками. Засновниками наукового підходу до класифікації готелів стали доктор В.Хунцикер (засновник науково-дослідного центру з вивчення туризму у м. Берні) і доктор К.Крапф (засновник науково-дослідного центру з туризму у м. Сенгален). Основними класифікаційними ознаками, що впливають на тип готелю, були визначені такі:

1) тривалість перебування;

2) мета перебування;

3) місце розташування;

4) вид транспорту, який використовується туристом;

5) кількість обслуговуваних туристів;

6) клас готелю;

7) місткість готелю;

8) режим експлуатації (сезон, рік);

9) форма власності.

Згідно з цими факторами автори виділяють такі види готелів:

1. За тривалістю перебування:

а) сімейні;

б) для тимчасового проживання.

2. Залежно від мети перебування:

а) курортні;

б) курортно-лікувальні;

в) бальнеологічні;

г) спортивні:

д) для ділових людей;

є) спеціальні представницькі.

3. Залежно від місця розташування:

а) міські;

б) гірські;

в) сільські.

4. Залежно від виду транспорту:

а) пристанційні;

б) пристановища;

в) мотелі;

г) ротелі;

д) флайтелі.

5. Залежно від кількості обслуговуваних туристів:

а) для групових туристів;

б) для індивідуальних туристів.

6. Залежно від класу готелю:

а) люкс;

б) перша категорія;

в) друга категорія;

г) третя категорія.

7. Залежно від місткості готелю:

а)невеликі (малі);

б) середні;

в) великі.

8. Залежно від режиму експлуатації:

а) цілорічні;

б) двосезонні (які працюють влітку і взимку);

в) односезонні (літні або зимові).

9. Залежно від форми власності:

а) приватні;

б) акціонерні товариства.

З розвитком туризму з'являються нові види готельних підприємств, а тому запропонована вищеназваними авторами класифікація готелів (1984 р.) потребує деяких змін і доповнень. Слід зазначити ще одну групу готелів, що містить широку типологію туристичних об'єктів розміщення - це так звані туристичні готелі. До них належать:

1. Туристичний готель - основне підприємство прийому і обслуговування туристів, які подорожують з пізнавальною метою.

2. Мотель-кемпінг для обслуговування автотуристів, зі змішаними принципами експлуатації, що містять елементи як мотельного, так і кемпінгового характеру, можуть бути як транзитними, так і діловими.

3. Мінімотель - для обслуговування автомототуристів, місткість 50-100 місць.

4. Туристична база - основне туристичне підприємство для пішохідних форм туризму і відпочинку (місткістю 250-100 місць).

5. Туристичний пансіонат - підприємство цілорічного функціонування для спортивно-оздоровчих форм туризму і відпочинку.

6. Кемпінг для обслуговування автотуристів, сезонної експлуатації.

7. Туристичний притулок - об'єкт для короткочасного перебування туристів на маршрутах.

8. Обладнана стоянка для ночівлі й відпочинку автотуристів.

9. Приміський туристично-оздоровчий комплекс у зоні великих міст.

10. Пункт обслуговування самодіяльних туристів у районах масових туристичних потоків.

11. Пункт стоянки туристичного потягу з повним упорядкуванням.

Відповідно до чинного законодавства України, слід розширити різновид готелів залежно від форм власності. До цієї групи слід додатково віднести підприємства державної форми власності (загальнодержавні), спільні підприємства, колективні, сімейні, індивідуальні.

Гостинність, або сфера готельного й ресторанного бізнесу, - це галузь, яку називають "куркою, що несе золоті яйця". Пояснюється це тим, що сфера гостинності є провідним чинником і базою туризму.

Ринок готельних послуг, наданих на рівні західних стандартів, в Україні почав формуватися з 1993 р. Своїх готельних ланцюгів в Україні до того часу не було.

Одним з найважливіших блоків у технології туристичної діяльності є засіб розміщення туристів. Засоби розміщення туристів за міжнародними рекомендаціями підрозділяються на чотири групи (рис.5.2.1):

готелі й аналогічні підприємства;

комерційні і соціальні підприємства розміщення;

спеціалізовані засоби розміщення;

приватні туристичні засоби розміщення.

Наведена типова класифікація засобів розміщення (рис.5.2.1) рекомендована Всесвітньою туристичною організацією (ВТО). Вона не є єдиною у всіх країнах, як і класифікація готелів.

Готель у широкому розумінні - це будинок з мебльованими кімнатами для короткочасного проживання.

Туристичний готель - це особливий тип готелю, призначений для надання туристам комплексу послуг, пов'язаних з подорожжю.

Природно, що турист може скористатися й звичайним (комунальним) готелем, однак у ньому не передбачений ряд спеціалізованих послуг, що є в туристичному готелі.

Як правило, засоби розміщення типу "готель" мають максимальну кількість послуг.

Засоби розміщення соціального туризму, комерційні й приватні засоби розміщення мають у ряді випадків обмежену кількість послуг і призначені для тієї чи іншої соціальної групи населення.

В усіх туристичних готелях передбачені чотири основні групи послуг:

розміщення;

харчування;

дозвілля;

побутове обслуговування.

Середнє завантаження (коефіцієнт завантаження-відношення кількості зайнятих до загальної кількості місць) у готелях світу за даними ВТО складає 65-70%

Рис 5.2.1 Класифікація засобів розміщення

Зазвичай в готелях вищих категорій до 60-65% клієнтів складають ділові люди (бізнес-туризм, конгрес-туризм).

У готелях більш низьких категорій і позакатегорійних звичайно розміщуються туристи з пізнавальною метою.

За статистикою ВТО майже половина готельного фонду у світі (49%) розміщена в Європі. Готельний фонд в Україні складає 1378 готелей - 0,85% від європейського.

Більшість високорозрядних готелів об'єднались у готельні ланцюги. У Західній Європі функціонують більше 30 готельних ланцюгів: Аккор (Франція), Групо Сіль (Іспанія), Форте (Великобританія), СкандикХоутелз (Швеція), Джоллі (Італія) й ін.

Крім того, в Європі функціонують висококомфортабельні готелі американських, японських, австрійських та інших компаній (Холідей, Шератон, Хілтон тощо).

Засобами розміщення туристів є будь-які об'єкти, що надають туристам епізодично або регулярно місце для ночівлі (звичайно в приміщенні). Як додаткові умови приймаються: а) загальна кількість місць ночівлі перевищує деякий мінімум, б) об'єкт розміщення має керівництво, в) керування об'єктом будується на комерційній основі.

Відповідно до рекомендацій ВТО всі засоби розміщення можна представити двома категоріями - колективними й індивідуальними (табл. 5.2.1).

З основних ознак готелів слід зазначити насамперед наявність номерів. Залежно від особливостей керування готелі можуть бути відокремленими підприємствами або утворювати готельні ланцюги. Прикладами розвинутих готельних ланцюгів є готелі Аккор (Франція), ХолідейІнн (США), Форте (Великобританія), Шератон (США). Готелю надають перелік обов'язкових послуг: прибирання номера, щоденне заправлення постелі й прибирання санітарного вузла, а також велику номенклатуру додаткових послуг.

Сьогодні світова мережа готелів може задовольнити будь-який смак.

Табл..5.2.1

У столиці Нідерландів знаходиться найвищий у світі плавучий готель. Цей комфортабельний п'ятиповерховий "корабель" фланірує між причалами Амстердама і створює повну ілюзію морської подорожі.

Існує підводний готель, розташований на дні Перської затоки в державі Бахрейн. Він складається з 6 корпусів, поєднаних між собою оригінальними переходами. Потрапити усередину можна тільки в спеціальних прозорих ліфтах, що опускають аматорів екзотики в морську безодню.

Схожий готель є й у Флориді, тільки він розрахований усього на 6 чоловік і тому вважається найменшим у світі. Його загальна площа складає лише 135 квадратних метрів.

Найбільше відвідувачів може розташуватись у російському готельному комплексі "Ізмайлово", що був побудований у Москві спеціально до Олімпіади 1980 року. Він здатний вмістити дев'ять з половиною тисяч гостей одночасно.

У Сінгапурі знаходиться найвищий готель світу - 73 поверхи.

У столиці Республіки Тринідад і Тобаго Порт-оф-Спейне розташований невеликий готель для аматорів гострих відчуттів. Він висить на скелі над урвищем і зайти в нього можна тільки через дах.

А один з токійських готелів зі своїми 1300 номерами пропонує найшвидший сервіс у світі. Максимальний час, що прийдеться витратити гостю на оформлення, плату, одержання ключів та інше, - 45 секунд. Усе робиться автоматично, за допомогою спеціальних відеоконтрольних пристроїв.

Найдорожчим у світі є номер "люкс", розташований у головному будинку готелю "Фермонг" у Сан-Франциско. Готель побудований у 1927 році, і вартість "люкса" складає 6 тисяч доларів на добу, не враховуючи податків. Клієнт цілодобово забезпечений послугами покоївки, дворецького і водія.

При класифікації готелів у різних країнах використовуються різні системи, яких на сьогоднішній день існує більш тридцяти. Введенню єдиної класифікації готелів у світі перешкоджає ряд факторів, пов'язаних з культурно-історичним розвитком держав, що здійснюють туристичну діяльність, їх національними особливостями, розбіжностями у критеріях оцінки якості обслуговування й ін. Найпоширенішими класифікаціями є:

- система зірок, яка застосовується у Франції, в Австрії, Угорщині, Єгипті, Китаї, Росії, Україні та ряді інших країн, що беруть участь у міжнародному туристичному обміні;

- система літер, яка використовується у Греції;

- система "корон", яка є характерною для Великобританії;

- система розрядів й ін.

Розглянемо особливості даних класифікацій.

Найчастіше зустрічається французька національна класифікація готелів, відповідно до якої всі готелі залежно від комфортабельності поділяються на категорії, що позначаються умовно зірками.

Австрія – один з визнаних світових лідерів з прийому туристів. Саме тому тільки в гірській частині країни нараховується більш 20 тис. готелів. До найбільш дешевих засобів розміщення відносяться "youthhotels", яких в Австрії не менше 100. В цих недорогих молодіжних гуртожитках бажаючі можуть купити нічліг, хоча які-небудь особливі зручності тут навряд чи будуть гарантовані. Готелі Австрії оцінюються за п'ятизірковою системою, але в сільській місцевості нерідко зустрічаються так звані "позакатегорійні готелі" – невеликі одно-дво-, триповерхові будинки, що найчастіше обслуговуються фермерською родиною.

Австрійські готелі три-п'ятизіркової категорії, на перший погляд, мало відрізняються один від іншого. Більшість готелів цього класу мають у своєму розпорядженні басейн, сауну, ресторани, буфети й солярії. Подібність збільшується розповсюдженим в Австрії "романтичним стилем'', у якому витримані інтер'єри багатьох готелів. У ньому присутні старі предмети побуту, що гармонійно поєднуються, із сучасною технікою.

Іноді устаткування в тризірковому готелі може виявитися кращим (завдяки, наприклад, басейну) за чотиризірковий. У цілому ж готелі двох вищих категорій виправдовують свою зірковість завдяки більш просторим номерам і великому набору наданих послуг.

П'ятизіркові готелі відрізняються від чотиризіркових додатковими "дрібницями" і більш високим рівнем обслуговування.

При класифікації готелів у Єгипті також використовуються зірки, але треба враховувати, що у порівнянні з європейською системою вони завищені приблизно на 1/2 зірки.

У Китаї розповсюджена п'ятизіркова система, хоч, крім неї, у країні існує й своя специфічна шкала, відповідно якої до найпримітивніших баз прийому відносяться "гостьові будинки" (zhaodaisuo). Ці заїзди, чи хостели, можуть бути порівняні зі студентськими гуртожитками.

Більш комфортабельними вважаються "будинки для гостей" (bin-guan). Власне кажучи, це – готелі дво-тризіркового рівня.

До найпрестижніших засобів розміщення, що відповідають вимогам, які пред'являються до готелів три-, чотиризіркової категорії, можна віднести туристичні готелі, а до готелів чотири-, п'ятизіркової категорії - "винні будинки" (jindian). При цьому китайські стандарти анітрохи не поступаються європейським.

У Греції користується популярністю "літерна" система класифікації, хоч на фасадах готелів можна побачити звичні зірки.

Усі грецькі готелі поділяються на чотири категорії: А, В, С, Д.

Готелі категорії "А" відповідають чотиризірковому рівню, "В" – тризірковому, "С" – двозірковому. Готелям вищого класу нерідко присуджується категорія "deluxe". Але, незважаючи на наведену класифікацію, засоби розміщення Греції, що мають однакову категорію, значно відрізняються один від одного.

1. Готелі категорії "А" (чотиризіркові) відрізняє найвищий рівень обслуговування.

2. Готелі категорії "В" (тризіркові), якщо вони знаходяться в курортній зоні, майже завжди розташовуються на узбережжі.

3. У готелях категорії "С" (двозіркових) пропонують мінімальний набір послуг, і розташовуються вони не на узбережжі.

4. До засобів з малими претензіями розміщення відносяться апартаменти (скромні квартирки в невеликих будиночках) – це готелі категорії "Д".

Англія. Класифікація англійських готелів досить складна. Деякі каталоги пропонують цілком традиційну зіркову категорійність, але, як правило, на фасаді готелів зображені не зірки, а корони. Щоб перевести категорію готелю з "мови корон" на зірковий, необхідно від загальної кількості корон відняти одну. Так, лондонський "RoyalNorfolkHotel" може бути представлений або як тризірковий, або як чотирикоронний.

Але найбільш правильною вважається класифікація, запропонована асоціацією британських турагентств - "BritishTravelAuthority" (BTA):

бюджетні готелі (*) – розташовані в центральній частині міста і мають мінімум зручностей;

готелі туристичного класу (**) – мають ресторан і бар;

готелі середнього класу (***) – рівень обслуговування досить високий;

готелі першого класу (****) – дуже висока якість проживання і відмінний рівень обслуговування;

готелі вищої категорії (*****) – рівень обслуговування й проживання екстракласу.

У порівнянні з іншими країнами англійські готелі мають ряд особливостей. Потрібно мати на увазі, що деякі лондонські готелі знаходяться цілком у приватній власності, деякі належать акціонерним товариствам, компаніям і т.д. Перевага надається готелям, що знаходяться в руках одного власника.

Незважаючи на те, що значною частиною англійських готелів керують місцеві менеджери, багато з них входять у великі міжнародні ланцюги. Причому інтерес до британської власності з боку представників ланцюжків щорічно зростає Готельна база Італії представлена 40 тисячами готелів, розкиданих по всій країні. Класифікація італійських готелів досить заплутана, хоч мандрівники нерідко можуть побачити знайомі зірки над дверима готелів. Офіційної "зіркової" шкали в країні не існує.

Відповідно до прийнятих в Італії норм готелі диференціюють за трьома категоріями. При цьому можна припустити, що перша категорія умовно відповідає рівню ****, друга - ***, третя - **. Крім того, у рамках кожної категорії існує своя довільна градація.

До найпомітніших відмінних рис італійських готелів варто віднести їх невеликі розміри (50-80 номерів). Як правило, маленькі готелі рідко претендують на високу категорію й відповідають двозірковому рівню, хоч на альпійських курортах зустрічаються невеликі готелі, оснащеність і рівень обслуговування яких відповідають найвищим вимогам.

Чотиризіркові готелі відрізняються від тризіркових більшою комфортністю.

Деякі недоліки італійських готелів цілком компенсуються певними перевагами, до яких можна віднести наявність великої кількості добре оснащених конференц-залів.

Ізраїль має висококласний курортно-готельний комплекс на берегах Середземного і Червоного морів.

Кількість готелів збільшується, а зіркова класифікація, що існувала там ще 7-8 років тому, анульована. На її місці виникла диференціація готелів за трьома категоріями. Проте співробітники турфірм для зручностей клієнтів продовжують оцінювати готелі Ізраїлю за зірковою шкалою.

У тризіркових готелях Ізраїлю, незважаючи на їхню всім відому скромність, клієнти мають можливість отримати мінімально необхідний для повноцінного відпочинку набір послуг.

Чотиризіркові готелі відрізняються від тризіркових не тільки більшим комфортом, але й кращим місцем розташування та більш високим рівнем обслуговування.

Готелі вищої категорії відрізняються особливим шармом і аристократизмом та відповідають усім необхідним вимогам.

В Іспанії також існує градація засобів розміщення за категоріями:

- готелі (hoteles) п'яти категорій від* до ***** зірок;

- будинки готельного типу, бунгало і тд. (hoteles-apartamentes)

- чотирьох категорій від * до **** зірок;

- заїзди (hostales) трьох категорій від * до *** зірок;

- пансіони (pensiones) трьох категорій.

Крім того, існують державні підприємства прийому туристів (paradores), що знаходяться у підпорядкуванні Державного міністерства з туризму. Вони розташовані здебільшого в найбільш мальовничих районах, там, де майже немає інших можливостей для розміщення приїжджих. До них відносяться старі фортеці, замки й палаци, що обладнані як готелі "люкс".

Таким чином, для кожної країни характерна своя класифікація готелів, і навіть готелі, що відносяться до однієї категорії, але розташовані в різних державах, мають істотні розбіжності.

В Україні готелі класифікують за п'ятьма категоріями, мотелі-за чотирма.

При атестації готелю для присвоєння йому певної категорії враховують вимоги, що пред'являються:

до будинку та території, яка прилягає до нього;

номерному фонду;

технічному устаткуванню;

оснащенню меблями;

предметам санітарно-гігієнічного оснащення номера;

загальним приміщенням;

приміщенням для надання послуг харчування;

послугам, пропонованим підприємствами розміщення;

персоналу та його підготовці й ін.

Класифікація готелів – це визначення відповідності конкретного готелю і номерів критеріям або стандартам обслуговування. Прийнята в кожній країні класифікація містить категорію розрядності, що є якісним параметром стандарту. Розрядність готелю впливає на його престиж, формування клієнтури, вартість готельних послуг тощо.

Класифікація готелів регламентується на міжнаціональному і національному рівнях, а також у рамках готельних ланцюгів, асоціацій, союзів. В даний час існує більш 30 різних класифікацій, у тому числі найбільш розповсюдженими вважаються:

система зірок (від однієї до п'яти) - на основі французької національної класифікації;

система букв (A-B-C-D);

система "корон" чи "ключів";

система балів;

система розрядів й інші.

Введенню єдиної класифікації готелів у світі перешкоджають сталі національні традиції, культурно-історичні розбіжності держав, критерії якості й ін.

Спроби ВТО, Комітету готельної і ресторанної індустрії Європейського союзу, Міжнародної готельної асоціації впровадити єдину класифікацію готелів не привели до позитивного результату. Була також спроба уніфікувати піктограми готельного та ресторанного сервісу, однак це також не вдалося, за винятком загальноприйнятих у Європі.

Завдання ускладнюються ще й тим, що, окрім готелів існує ще маса інших засобів розміщення (мотелі, кемпінги, родтелі, турбази тощо) зі своєю особливою специфікою.

У колишньому СРСР та Україні до 1994 року класифікація готелів здійснювалася відповідно до "Положення про віднесення готелів до розрядів".

Відповідно до даного Положення всі готелі підрозділялися на сім розрядів: "Люкс", "Вищий А", "Вищий Б", 1, 2, 3 і 4 категорії. Мотелі підрозділялися на п'ять розрядів: "Вищий А", "Вищий Б", 1, 2 і 3 розряди.

У 1994 році відповідно до ГОСТу 28681-90 "Стандартизація в сфері туристично-екскурсійного обслуговування" було розроблено "Положення про критерії класифікації готелів", відповідно до якого рекомендовано впровадити французьку систему класифікації – за зірками (від однієї до п'яти для готелів, від однієї до чотирьох – для мотелів).

Кожній категорії (зірці) повинен відповідати певний стандартний набір вимог до будинків, споруд, номерів готелів, інфраструктури, системи життєзабезпечення, рівня комфорту, основних, додаткових і супутніх послуг, кваліфікації персоналу й ін.

Категорія готелю (мотелю) – це класифікаційна система, що характеризується певним комплексом вимог: матеріально-технічним забезпеченням; номенклатурою й якістю наданих послуг; рівнем обслуговування.

Виконання даних вимог регламентується процедурою атестації з наступним присвоєнням певної категорії. У нормативних документах з класифікації готелів (мотелів) містяться тільки мінімальні вимоги для віднесення до категорії.

№34.Класифікація  засобів  розміщення (за  рекомендаціями  ВТО).

Відповідно до рекомендацій ВТО всі засоби розміщення можна представити двома категоріями - колективними й індивідуальними (табл. 5.2.1).

З основних ознак готелів слід зазначити насамперед наявність номерів. Залежно від особливостей керування готелі можуть бути відокремленими підприємствами або утворювати готельні ланцюги. Прикладами розвинутих готельних ланцюгів є готелі Аккор (Франція), ХолідейІнн (США), Форте (Великобританія), Шератон (США). Готелю надають перелік обов'язкових послуг: прибирання номера, щоденне заправлення постелі й прибирання санітарного вузла, а також велику номенклатуру додаткових послуг.

Сьогодні світова мережа готелів може задовольнити будь-який смак.

Таблиця 5.2.1

Категорії	Розряди	Групи
1. Колективні засоби розміщення туристів	1.1. Готелі та аналогічні засоби розміщення туристів	1.1.1. Готелі 1.1.2. Аналогічні заклади
	1 2. Спеціалізовані заклади	1.2.1. Оздоровчі заклади 1.2.2. Табори праці та відпочинку 1.2.3. Суспільні засоби транспорту 1.2.4. Конгрес-центри
	1.3. Інші колективні заклади	1.3.1. Помешкання, що призначені для відпочинку 1.3.2. Майданчики для кемпінгу 1.3.3. Інші колективні заклади
2.Індивідуальні засоби розміщення туристів	2.1.Індивідуальні засоби розміщення	2.1.1.Власні помешкання 2.1.2.Кімнати у сімейних будинках, що орендуються 2.1.3. Помешкання, що орендуються у приватних осіб або агентств 2.1.4. Розміщення, що надається безкоштовно родичам або знайомим 2.1.5. Інші розміщення на індивідуальній основі

№37 Основні етапи розвитку туризму у світі і в Україні

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початковий етап розвитку туризму.

Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму.

Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.

Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.

ПЕРШИЙ ЕТАП

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, н нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших

-потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;

-людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з’явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

-Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.

-Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організа­цією прочанства займався Мальтійський орден).

-Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.

-Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.

-Збільшення частки вільного часу в суспільстві є також важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

Характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним.

Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням яті них транспортних засобів; з використанням тварин.

За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.

Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості. Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто не займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, що туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та всеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж таки він виконував властиві йому суспільні функції, а саме:

—      пізнавальну;

—      економічну;

—      соціокультурну;

—      рекреаційну (або оздоровчу);

—      політичну;

—      виховну.

ДРУГИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, був англієць Томас Кук. У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію. Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансове вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також починають з'являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вважати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:

- розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ ст. з'явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);

- туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);

- створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).

- з'являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);

- створювалися  нові  туристичні  центри,  курорти, розвивали старі.

Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі становлення.

Для ТРЕТЬОГО ЕТАПУ розвитку туризму характерні такі риси:

- туризм як галузь економіки вже існує;

- швидко формується туристична індустрія;

- з'являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;

- офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;

- розширюється географія туристичних подорожей.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується такими рисами:

- значне зростання добробуту населення;

- збільшення частки вільного часу;

- на державному рівні встановлені обов'язкові оплачувані відпустки для працюючих;

- активно функціонує та розвивається туристична індустрія;

- туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;

- створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації;

- туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн;

- туризм стає одним із чинників глобалізаційних процесів у світі.

Простеживши закономірності розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як за­собу використання свого вільного часу.

№38 Використання пасажирського транспорту в Україні

Мета і завдання державного управління в галузі транспорту

Державне управління в галузі транспорту має забезпечувати:

·  своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

·  захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

·  безпечне функціонування транспорту;

·  додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

·  захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

·  створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

·  обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

·  координацію роботи різних видів транспорту;

·  ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

·  охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Місце і роль транспорту у суспільному виробництві визначає необхідність його пріоритетного розвитку, державної підтримки в задоволенні його потреб у транспортних засобах, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.(дужу класно написано  Любіцевій читайте там)

№39Форими авіаперевезень в туризмі(.див Бабарицьку)

№40 Порівняльні переваги видів транспорту 

Основними видами транспорту в РФ є залізничний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний, морський і річковий. Кожен з даних видів транспорту виконує в рамках транспортної системи Росії певну функцію у відповідності зі своїми техніко-економічними особливостями, провізної здатністю, географічними та історичними особливостями розвитку.

В умовах Росії залізничний транспорт є найбільш ефективним для перевезення масових видів вантажів на середні та далекі відстані з високою концентрацією вантажних потоків, а також для перевезення пасажирів на середні відстані і в приміському сполученні.

Автомобільний транспорт не може скласти конкуренції залізничному у масових міжрайонних вантажних перевезеннях перш за все з-за його високої питомої енергоємності та собівартості перевезень, великий дальності перевезень і відсутності сучасної мережі автодоріг високого технічного рівня.

Сфера застосування автомобільного транспорту в Росії - внутрішньоміські, приміські та внутрішньорайонні вантажні і пасажирські перевезення, в також перевезення на середні та далекі відстані малотоннажних цінних і швидкопсувних вантажів.

Морський транспорт виконує в основному зовнішні, експортно-імпортні перевезення (у тому числі всі вантажні перевезення в міжконтинентальної повідомленні). Велика його роль у каботажних (внутрішніх) перевезеннях для північних і східних прибережних регіонів країни.

Внутрішній водний (річковий) транспорт призначений для перевезень окремих масових видів вантажів на середні та далекі відстані, а також для пасажирського сполучення (особливо приміського). Проте в останні десятиліття він не витримує конкуренції з іншими видами транспорту і практично перетворився на специфічний вид технологічного транспорту, призначеного для перевезення мінерально-будівельних матеріалів.

Трубопровідний транспорт, на відміну від вище описаних універсальних видів транспорту, поки залишається вузькоспеціалізованим, призначеним для перекачування на далекі відстані рідких і газоподібних продуктів обмеженою номенклатури.

За своїми функціями повітряний транспорт також відноситься до вузькоспеціалізованим: він здійснює в основному пасажирські перевезення на далекі і середні відстані, хоча і мають велике значення в транспортуванні ряду цінних, швидкопсувних їх термінових вантажів.

Провідне місце по вантажообігу серед універсальних видів транспорту належить залізничного - 32,4%, а на частку автомобільного, морського і річкового припадає менш ніж 16% від загального вантажообігу. Частка залізничного і річкового транспорту в загальному вантажообігу останні десятиліття падає. У той же час частка вузькоспеціалізованого трубопровідного транспорту постійно збільшується і в даний час складає 52,5%. Частка повітряного транспорту у вантажообігу вкрай незначітельна.1

За обсягом вантажів, що перевозяться лідируюче положення займає автомобільний транспорт - 79%, на другому місці - залізничний - 10,6%, на третьому - трубопровідний - 8%. На інші види транспорту припадає менше трьох відсотків від загального обсягу перевезених вантажів.

Роль окремих видів транспорту в пасажирських перевезеннях виглядає інакше.

У міжміському сполученні в пасажирообігу виділяються залізничний, повітряний і автобусний транспорт. На них припадає понад

99% пасажирообороту. У перевезеннях пасажирів безумовним лідером є автомобільний транспорт. Частка водних і повітряного транспорту вкрай незначна.

У приміському сполученні 99% пасажирообороту і перевезень пасажирів доводиться тільки на два види транспорту: залізничний та автобусний.

Під внутрішньоміському повідомленні провідне місце і по пасажирообігом

(52,2%), і з перевезень пасажирів (48,0%) займають автобуси. На другому місці - міський електричний транспорт (трамвай, тролейбус, метрополітен) .

№41 Система управління туризмом в Україні

1. Загальні положення

1.1. Управління туризму (далі - управління) є структурним підрозділом головного управління з питань туризму, євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації і підзвітне та підконтрольне голові облдержадміністрації, Міністерству культури і туризму України.

1.2. Управління у своїй діяльності керується Конституцією України, законами  України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами центрального органу виконавчої влади з питань туризму, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, наказами начальника головного управління, Положенням про головне управління з питань туризму, євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій облдержадміністрації та цим Положенням.

ІІ. Основними завданнями управління є:

- забезпечення реалізації на території Івано-Франківської області державної політики у галузі туризму і курортів;

- розроблення та  виконання регіональних комплексних і цільових програм розвитку туризму і  курортів,  ринку  туристичних  послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;

- сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері туризму. Створення сприятливих організаційних умов для розвитку  внутрішнього та  міжнародного  туризму, туристичної та курортно-рекреаційної індустрії,  провадження екскурсійної  діяльності на відповідній території, розбудови матеріально-технічної бази туристичної галузі;

- організація відпочинку  та оздоровлення населення, створення рекреаційних зон з відповідним оснащенням і сервісом насамперед для короткотривалого відпочинку населення великих міст;

- забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, природного та історико-культурного середовища на відповідній території;

- пропагування серед населення ефективного використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем;

- координація діяльності місцевих органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у галузі туризму і курортів на території області.

ІІІ. Управління відповідно до покладених на нього завдань:

- представляє у межах наданих йому повноважень інтереси держадміністрації у зносинах з відповідними органами суб'єктів або адміністративно-територіальних утворень іноземної держави, а також з міжнародними організаціями

- готує  пропозиції  щодо  формування  державної  політики у галузі туризму і курортів та забезпечує її реалізацію;

- розробляє разом з  іншими  місцевими  органами  виконавчої влади,  органами  місцевого  самоврядування  за участю громадських організацій  програми  з  питань  розвитку туризму  і курортів, забезпечує та здійснює контроль за їх виконанням;

-  бере  участь  у   розробленні  проекту  кошторису витрат на реалізацію програм, що стосуються розвитку туристичної діяльності, місцевих програм економічного і соціального розвитку, залученні інвестицій для розвитку туристичної індустрії;

- проводить  аналіз стану справ щодо туристичної діяльності та прогнозування розвитку туризму на території області, забезпечує керівництво обласної державної адміністрації та центрального органу виконавчої влади в галузі туризму інформацією з питань туристичної діяльності;

- вивчає потребу у фахівцях для туристичної галузі, бере участь у виконанні місцевої  програми зайнятості населення;

- сприяє створенню нових туристичних підприємств та організацій, розвитку конкуренції з метою розвитку туризму;

- розробляє  пропозиції щодо збільшення надходжень до бюджету, забезпечення зростання потенціалу туристичних підприємств та обсягів реалізації  вітчизняного  туристичного  продукту  на зовнішньому та внутрішньому ринку, зміни  умов оподаткування  та валютного регулювання,  визначення  особливостей приватизації  та реструктуризації  зазначених підприємств, демонополізації економіки, розробляє пропозиції щодо розвитку виробництва рекламної та сувенірної продукції;

-  розробляє з  питань,  що  належать  до  його  компетенції, пропозиції щодо   вдосконалення   системи фінансування, обліку та звітності; забезпечує збирання   та  обробку статистичних  даних  і  контроль  за  їх достовірністю;

- забезпечує збирання   та   обробку   статистичних  даних  і  контроль  за  їх достовірністю;

-  вживає  заходів  до   вдосконалення   зовнішньоекономічної діяльності   туристичних   підприємств,  забезпечення  захисту  їх інтересів на внутрішньому та  зовнішньому  ринку,  бере  участь  у межах  своєї  компетенції у виконанні міжнародних програм розвитку туристичної галузі;

- сприяє розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму. Створює сприятливі  організаційні умови для розвитку  внутрішнього та  міжнародного  туризму,  туристичної  індустрії,  провадження екскурсійної  діяльності  на  відповідній   території,   розбудови матеріально-технічної бази туристичної галузі;

- організовує відпочинок  та оздоровлення населення,  створення рекреаційних зон з відповідним оснащенням  і  сервісом  насамперед для короткотривалого відпочинку населення великих міст, бере участь у межах  своєї  компетенції щодо виконання міжнародних програм розвитку туристичної галузі;

- подає в установленому порядку пропозиції  щодо  спрощення процедури  оформлення  візових  документів  для туристів,  митних, прикордонних  та  інших  видів  контролю,  вживає  в  межах  своїх повноважень  заходи  до  забезпечення  прав  іноземних туристів в Україні та громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон;

- проводить інформаційну, рекламну та видавничу діяльність, організовує і проводить  методичні семінари, конференції, інші заходи щодо обміну передовим досвідом, набутим у сфері туризму. Виступає замовником наукових, маркетингових та інших аналітичних досліджень;

- за дорученням центрального органу виконавчої влади з питань туризму організовує та координує роботу заінтересованих підприємств, установ, організацій та фізичних осіб у сфері туристичної індустрії;

- бере участь у вирішенні питань облаштування  мережі міжнародних транспортних коридорів об'єктами туристичної інфраструктури на відповідній території,  залучення інвестицій для розвитку туристичної індустрії, а також у розробленні проектів програм соціального і економічного розвитку населених пунктів;

- організовує   у  межах  своїх  повноважень  надання інформаційних і правових послуг, методичної  допомоги з питань туризму суб'єктам підприємницької діяльності;

- бере участь у вирішенні  питань  щодо  регулювання діяльності  пошуково-рятувальних  служб  у туристичній  галузі, розробляє  програми  забезпечення  захисту  та  безпеки туристів і сприяє їх виконанню;

- подає в установленому порядку пропозиції щодо відзначення працівників управління, підприємств,  установ  та організацій туристичної  галузі державними та відомчими  нагородами і відзнаками;

-  координує  діяльність  підприємств  туристичної  галузі, розміщених на території області, з питань обслуговування туристів,  зокрема, надання готельних послуг;

-  виконує інші функції, що випливають з покладених на управління завдань.

IV. Управління має право:

- одержувати в установленому порядку від  інших  структурних підрозділів   відповідної  місцевої держадміністрації,  органів місцевого самоврядування, підприємств,  установ  і організацій інформацію,  документи та інші матеріали,  необхідні для виконання покладених на нього завдань;

- залучати спеціалістів інших структурних підрозділів облдержадміністрації,  підприємств,  установ,  організацій, об'єднань громадян  (за  погодженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

- скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

- у процесі виконання покладених на управління взаємодіє з іншими структурними підрозділами обласної державної адміністрації, органами місцевого самоврядування, територіальними органами міністерств та інших центральних  органів виконавчої влади, а  також з підприємствами,  установами, організаціями та об'єднаннями громадян.

V. Керівництво

5.1. Управління очолює начальник, який призначається і звільняється з посади головою обласної державної адміністрації  за поданням начальника головного управління з питань туризму, євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій облдержадміністрації за погодженням  з Міністром культури і туризму України.

5.2. Начальник управління є одночасно заступником начальника головного управління та здійснює  керівництво діяльністю головного управління  у порядку делегованих йому начальником головного управління повноважень. У разі  відсутності  начальника та першого заступника начальника головного управління, виконує їх обов'язки.

5.3. Начальник управління може мати заступника, який очолює один з відділів управління.

5.4. Начальник управління:

5.4.1. Завдання, обов'язки та повноваження:

-  здійснює  керівництво діяльністю управління у складі  головного  управління, розподіляє обов'язки між працівниками,  очолює та  контролює  їх  роботу;

- забезпечує  виконання  покладених   на управління завдань щодо реалізації  державної  політики  у  сфері, дорученій управлінню;

-  визначає ступінь відповідальності начальників відділів у складі  управління, погоджує  положення   про   структурні   підрозділи, посадові  інструкції  працівників;

- готує  у  межах  своєї компетенції  відповідні  розпорядження,  організує та контролює їх виконання;

-  забезпечує узагальнення соціально-економічної інформації  з  питань,  що  належать  до  компетенції управління;

- організовує  відповідно  до функціональних завдань,  покладених на управління  розробку   проектів   програм   (розділів  програм), аналітичних матеріалів,   балансових    розрахунків,    планових показників,  комплексних заходів,  пропозицій,  прогнозів розвитку території  тощо;

- готує  пропозиції,  спрямовані  на   поглиблення економічних реформ з питань,  що належать до діяльності управління;

- регулює роботу управління  щодо  його  ефективної  взаємодії з іншими підрозділами,    суміжними   сферами,   науковими   організаціями, провідними  експертами  з   питань,   що   стосуються   діяльності управління;

- контролює у межах своєї  компетенції дотримання на  підприємствах та організаціях чинного законодавства, рішень місцевої державної адміністрації,  спрямованих на розвиток відповідних сфер економіки на даній території,  аналізує  стан та вносить пропозиції щодо усунення  негативних та закріплення позитивних тенденцій;

- співпрацює з  різними  органами  виконавчої влади  при  виконанні  покладених на управління, відділ завдань, керуючись чинним законодавством;

- організовує, регулює та контролює своєчасний  та  якісний  розгляд  працівниками управління звернень  від органів  виконавчої  влади, громадських  об'єднань,  підприємств, установ та організацій, громадян з напряму діяльності управління, а також готує  за  ними  проекти  відповідних  рішень;

- вживає  необхідних заходів  щодо вдосконалення організації роботи управління. Подає пропозиції  керівництву  головного  управління  про призначення на посади, звільнення з посад та переміщення працівників управління, своєчасне заміщення вакансій,  заохочення та накладання  стягнень, сприяє підвищенню кваліфікації працівників;

- забезпечує дотримання працівниками управління правил  внутрішнього  трудового  розпорядку, організовує роботу із захисту державних таємниць у відповідності з чинним законодавством;

- організовує роботу з документами, контролює стан трудової  та  виконавчої  дисципліни;

-  забезпечує  дотримання працівниками  підрозділу  законодавства України з питань державної служби та боротьби з корупцією.

5.4.2. Має право:

-  за дорученням представляти  управління  у структурних підрозділах інших органів виконавчої влади з питань,  що  належать до  його компетенції;

- організовувати ділове листування з органами виконавчої влади,  підприємствами,  установами та організаціями  у межах наданих повноважень;

- у встановленому порядку готувати запити на безкоштовне отримання від органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань необхідних статистичних та оперативних даних,  звітів з питань, що стосуються  діяльності  управління;

- здійснювати перевірку органів виконавчої влади, підприємств,  установ,  організацій  згідно  з чинним  законодавством  у  межах  наданих  повноважень;

- залучати фахівців  інших  структурних  підрозділів органу виконавчої влади, підвідомчих підприємств та організацій,  за згодою їх  керівників, для розгляду питань,  що належать до його компетенції;

- розглядати скарги,  заяви, листи та звернення громадян, готувати відповіді на них;

- вносити  пропозиції  щодо  вдосконалення роботи управління, головного  управління, та обласної адміністрації в цілому.

5.4.3.Повинен знати:

- Конституцію  України;  акти законодавства,  нормативні  документи,  що  стосуються   державної служби  та  місцевого  органу  виконавчої влади;  Укази Президента України,  постанови  та  розпорядження  Верховної  Ради   України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а також  рішення та постанови Верховної Ради Автономної  Республіки Крим,  рішення Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим  та обласних  державних  адміністрацій,  які  прийняті  у   межах   їх повноважень,  що  регулюють    розвиток  відповідних сфер економіки, практику застосування  чинного   законодавства;  основи  державного управління  та  економіки; основи права та ринку праці;  форми та методи роботи із засобами  масової  інформації; правила  ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи  на  комп'ютері  та  відповідні  програмні засоби;  державну   мову   на   рівні   ділового  спілкування  та застосування.

  5.4.4. Кваліфікаційні вимоги:

- вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним   рівнем магістра, спеціаліста;

-   стаж роботи за фахом не менше 3 років або стаж роботи на керівних посадах в інших сферах не менше 5 років

43 Ваучер як основний туристичний продукт

Для організації туристичної діяльності треба добре знати правові основи цієї діяльності й практики її здійснення туристичними фірмами. В Законі України "Про туризм" туризм визначається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною чи професійною метою без занять оплачуваною діяльністю.

Турист (подорожувальник) визначається як особа; що здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на період від 24 годин до шести місяців без здійснення якої-небудь оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну чи місце перебування в указаний термін.

Треба відзначити, що в світовій практиці термін "іноземний турист" (в міжнародних договорах - просто "турист") пройшов довгий шлях розвитку, потерпів деяких змін, однак до цих пір не одержав чіткого визначення.

Ще в 1937 році відповідно до рекомендацій комітету експертів Ліги націй було прийнято "вважати туристом всякого, хто знаходиться не менше 24 годин в країні, в якій він не проживає". Таке визначення виявилося нечітким і в зв'язку з цим неправильним. ООН неодноразово розглядала визначення поняття "іноземний турист".

Були встановлені такі основні групи туристів:

·                громадяни, що їдуть для відпочинку, за сімейними обставинами, на лікування і з інших причин;

·                громадяни, що їдуть на засідання, з'їзди (наукові, адміністративні, спортивні та ін.);

·                громадяни, що їдуть в службових справах;

·                громадяни, що здійснюють поїздку по морю, хоча й на період менше 24 годин;

·                студенти й учні, які знаходяться за кордоном. Було визначено, хто не вважається туристом. Це:

·                громадяни, які приїжджають в країну, по договору чи без нього, шукати роботу;

·                громадяни, що залишились в країні на постійне місце проживання;

·                жителі прикордонних районів, які живуть по одну сторону кордону, а працюють по іншу.

Таке визначення іноземного туриста було признане міжнародним союзом офіційних туристичних організацій (МСОТО).

Проте багато держав на міжнародному рівні ще не виробили чіткого однакового тлумачення терміну "іноземний турист" і, відповідно, не визначили в повній мірі предмет міжнародних договорів та угод, пов'язаних із співробітництвом в галузі міжнародного туризму.

Україна, як було сказано, визначилася по основних термінах і поняттях, які відносяться до туризму і туристичної діяльності.

Згідно до Закону України "Про туризм", туристична діяльність - це діяльність по наданню різних туристичних послуг у відповідності до вимог даного закону й інших актів законодавства України. "

Суб'єктами туристичної діяльності в Україні являються підприємства, заклади, організації, незалежно від форм власності, фізичні особи, зареєстровані в установленому законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

Ліцензії видаються Державним комітетом України по туризму, який встановлює порядок їх видачі, умови і правила здійснення туристичної діяльності і контроль за їх дотриманням. Ліцензуванню підлягають такі види діяльності (на міжнародному рівні):

організація прийому й обслуговування іноземних туристів в Україні;

організація туристичних поїздок за межі України.

Ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають турагентства, бюро подорожей, бюро екскурсій, бюро по прийому туристів, туроператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші фізичні та юридичні особи, що здійснюють туристичну діяльність. Готельні послуги і послуги харчування, надані суб'єктам туристичної діяльності, підлягають обов'язковій сертифікації.

При здійсненні туристичних операцій складаються відповідні відносини між виробниками туристичних послуг і туристичними фірмами, з одного боку , і між туристичними фірмами і клієнтами-туристами, з другого. Характер цих відносин різний і вони оформляються різними угодами.

Відносини між виробниками туристичних послуг (транспортні організації, готелі, ресторани, екскурсійні бюро) і турагентством частіше всього регулюються агентською угодою.

Агентські угоди передбачають передачу виробником (названим принципалом) послуг туристичному агенту, а також права на продаж як окремих видів цих послуг; так і інклюзив-турів від імені і за рахунок принципала. В агентській туристичній угоді містяться певні інструкції агенту по виконанню покладених на нього завдань, територіальне обмежується сфера діяльності, обговорюються його права й обов'язки по відношенню до принципала, а також порядок виплати комісійної винагороди.

Агентська угода оформляється як в письмовій, так і в усній формі.

Агентська угода, оформлена на спеціальному бланку, зазвичай, називається ліцензією.

В агентській угоді, як правило, вказується: назва й адреса фірми, що має ліцензію; вид туристичних послуг і територія, на яку поширюється діяльність агента; назва й адреса принципала.

Об'єм і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, що існують на національних ринках. Частіше всього типові агентські угоди містять такі вимоги:

1) агент повинен здійснювати свою діяльність за адресою і в приміщенні, на яке видана ліцензія;

2) агент повинен продавати білети й туристичні послуги по ціні, встановленій принципалом;

3) агент має право одержувати певні комісійні, але він не повинен давати частину їх клієнту у вигляді знижки з ціни або іншому агенту.

Ділити комісію строго забороняється;

4) кошти, одержані від продажу туристичних послуг, не належать агенту і відділяються від його власних коштів;

5) вся документація відносно продажу туристичних послуг може бути перевірена принципалом в будь-який час;

6) агент повинен забезпечити рекламу тих послуг; які передбачаються принципалом.

Ці вимоги в тій чи іншій формі повинні бути враховані при розробці агентської угоди. Часто в подібні угоди вноситься обмовка, що зобов'язує агента не вступати в ділові відносини з іншими фірмами і не продавати туристичні послуги інших фірм.

Взаємовідносини між виробниками туристичних послуг і турагентствами можуть здійснюватися і на основі системи франчайзинга. Ця система багато в чому співпадає з системою ліцензування, але разом з тим відрізняється від неї. Франчайзинг, як уже було сказано, передбачає систему передачі чи продажу ліцензій на технологію і товарний знак. Ця система передбачає укладення між двома сторонами договору франчайзингу. В туристичній діяльності цей договір передбачає передачу франчайзіату прав і привілегій на продаж туристичних послуг під фірменою маркою франчайзера чи вироблених на основі його технології. Особливо широко використовується ця система в готельному господарстві. Франчайзинг тут передбачає використання франчайзіатом торгової марки франчайзера; використання технології і стандарту обслуговування франчайзера в готелі, що одержав франчайзинг; використання розроблених франчайзером методів управління готелем, підготовки персоналу; включення франчайзіата в систему реклами і маркетингу франчайзера.

Відносини між туристом і туристичним агентством оформляються, як правило, усним договором або умовами інклюзив-туру, які викладаються у ваучері.

Ваучер - це документ, виданий іноземною туристичною фірмою туристу (туристичній групі), на основі якого йому (їм) надається обслуговування і проводяться розрахунки з туристичною фірмою. Він являється гарантом оплати турфірмою вартості послуг, наданих іноземним туристам. Ваучер супроводжує туриста (тургрупу) по території всієї країни, в яку в'їхав даний турист (група туристів). Послуги, не відзначені у ваучері, надаються за власний рахунок.

В Україні у відповідності до Закону "Про туризм" договір (контракт) про надання туристичних послуг укладається між суб'єктами туристичної діяльності, а також між ними і споживачами (туристами) турпродукту.

Договір повинен визначати об'єм, умови і якість надання послуг, порядок оплати і розрахунків, термін дії, права й обов'язки сторін, їх відповідальність за невиконання чи невідповідне виконання умов договору. Договір укладається в письмовій формі, скріплюється печаткою і підписами сторін. Договір (контракт) між суб'єктами туристичної діяльності і туристом (чи групою туристів) вважається укладеним з моменту оплати вартості туру і видачі туристу чи керівнику групи ваучера.

Кожна із сторін має право вимагати зміни чи розірвання договору в зв'язку з істотними змінами обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору.

Ключові поняття: міжнародний туризм, іноземний туризм, туристичні послуги, туристичні матеріальні послуги, туристичні нематеріальні послуги, виробництво послуг, туристична індустрія, туристичний експорт, туристичний імпорт, в'їзний туризм, виїзний туризм, рекреаційний туризм, пізнавальний туризм, науковий туризм, діловий туризм, парадойрес, таймшер, туристична діяльність, турагент, туроператор.

№ 44 Природно-рекреаційні ресурси класифікація та характеристика.( читайте Бейдика в Інтернеті фігня)

45 Історико культурні ресурси.( чит Бейдика)

46 Умови та ресурси розвитку туризму

Стан розвитку туризму у світі в цілому, та в країнах ЄС зокрема, характеризується такими основними показниками і тенденціями:

- щорічно у світі відбувається близько 808 млн. подорожей, понад 52 % з яких – у межах Європи; близько 60 % усіх туристичних подорожей пов’язано з відпочинком;

-частка туризму у світовому експорті товарів і послуг становить близько 13 %, а в країнах ЄС – 14%, туризм формує  8 % сукупного ВВП країн ЄС і забезпечує близько 11 % економічного зростання;

- кількість робочих місць у туристичній індустрії країн ЄС становить близько 12 % від загальної чисельності зайнятих; 

- відбувається скорочення тривалості і збільшення кількості туристичних подорожей, що формує попит на туристичні пропозиції, які надають можливість відвідати значну кількість місць за коротший час;

- відбувається активне втручання держав у конкурентну боротьбу за вплив на параметри міжнародного туристичного потоку, зокрема через реалізацію державних програм, запровадження нормативної бази та фіскальної політики, сприятливої для розбудови індустрії туризму;

- пріоритетним напрямом розвитку туризму стає створення ефективних механізмів установлення і підтримання рівноваги між збереженням природних і історико-культурних ресурсів та туристичною діяльністю [4].

Отже, роль індустрії туризму у світовій економіці дуже значна, причому внесок туризму до світового ВВП буде постійно збільшуватися, а кількість людей, зайнятих у туристській галузі зростатиме щорічно. Це обумовлено постійним зростання добробуту населення розвинених країн, збільшення тривалості життя та відповідно збільшенням кількості людей пенсійного віку, які в розвинених країнах є основними споживачами туристських послуг.

Проте в Україні наразі складається зовсім інша ситуація у сфері туризму та діяльності курортів, що характеризується такими основними чинниками:

- низьким рівнем усвідомлення населенням країни та органами, що здійснюють регулювання у сфері туризму і діяльності курортів, ролі та значення туризму для соціально-економічного розвитку держави;

- відсутністю сформованих туристичних ресурсів та цілісної системи їх раціонального використання, невизначеністю напрямів їх освоєння та розвитку, неефективним та позазаконним використання унікальних природних та історико-культурних ресурсів;

- відсутністю ефективної системи захисту прав та інтересів туристів, забезпечення безпечних умов на об’єктах туристичних відвідувань та за напрямами туристичних маршрутів, своєчасного надання всіх видів невідкладної допомоги особам, які постраждали під час подорожі;

- відсутністю сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, державної інвестиційної політики у сфері туризму і діяльності курортів та належної підтримки розвитку пріоритетних видів туризму, зокрема в’їзного та внутрішнього, сільського, екологічного;

- руйнацією системи соціального туризму, практичною недоступністю туризму для малозабезпечених верств населення, дітей, молоді, осіб похилого віку та з особливими потребами;

- відсутністю належного прогнозування та планування розвитку туризму, параметрів туристичного потоку у відповідності до наявних ресурсних можливостей, потреб населення та економіки держави, поверхневим і фрагментарним підходом до розроблення та реалізації державної і місцевих програм розвитку туризму;

- недосконалістю організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, слабкою міжвідомчою координацією та взаємодією між органами державної влади та місцевого самоврядування;

- відсутністю цілісної та комплексної системи управління туристичними ресурсами країни, різним відомчим підпорядкуванням туристичних ресурсів, відсутністю спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів;

- недостатнім нормативним, методичним та інформаційним забезпеченням діяльності органів місцевого самоврядування, громадських організацій та суб’єктів підприємницької діяльності у сфері туризму і діяльності курортів;

- недостатнім за кількісними, якісними параметрами та за структурою і рівнем наукового, методичного та кадрового забезпечення, зокрема у сфері управління на державному та місцевих рівнях.

Розглянемо деякі статистичні дані, що характеризують стан розвитку туристської галузі в Україні за перше півріччя 2008 року.

Протягом І півріччя 2008 року туристичні послуги надавали 3880 ліцензіатів, з них: туроператорів – 1 733 і турагентів – 2147, відповідно 45 % та 55 %. Середньооблікова кількість працівників туроператорів та турагентів дорівнює 22,2 тис. осіб, що на 7 %  більше, у порівнянні з І півріччям 2007 року.

Пріоритетними видами туристичної діяльності у І півріччі 2008 року, як і в аналогічному періоді 2007 року, залишаються виїзний та внутрішній туризм. В цілому по Україні на внутрішній туризм припадає 47 % туристів, обслугованих ліцензіатами, на виїзний туризм – 42 % та в’їзний – 11 %. Ця тенденція продовжується з 2005 р. У 2003-2004 рр. турфірми України віддавали перевагу в роботі в’їзному туризму, який за чисельністю потоку перевищував виїзний туризм [1].

В’їзний туризм. Протягом 6 місяців Україну відвідали 11,3 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19 % або на 1,8 млн. осіб більше, ніж за аналогічний період 2007 року.

Збільшення обсягів в’їзного потоку у І півріччі 2008 р. відбулося за рахунок зростання кількості поїздок з приватною метою на 16% з таких країн: Польща (на 16 % або на 336,6 тис. осіб), Білорусь (на 33 % або на 304,5 тис. осіб), Молдова (на 16 % або на 264 тис. осіб), Росія (на 9,4 % або на 226 тис. осіб), Румунія (на 33,7 % або на 160,4 тис осіб). Цей сегмент займає 90% усього в’їзного туристичного потоку.

Варто відзначити, що змінилася тенденція у сфері організованого туризму. У першому півріччі 2008 р. спостерігається зростання цього сегменту на 59% (+223,8 тис. осіб), тоді як відповідний період 2007 р. показав зменшення на 15%. Збільшення потоків організованого туризму спостерігаються з Польщі (збільшення на 235,5%, або на 143,3 тис. осіб), Росії (збільшення на 49,7%, або на 47 тис осіб), Німеччини (збільшення на 42%, або на 8,7 тис. осіб). 

В структурі в’їзного турпотоку відбулися такі зміни – частки організованого туризму та службових поїздок рівномірно збільшилися з 4% у І півріччі 2007 р. до 5 % у І півріччі 2008 р., водночас частка приватного туризму зменшилася з 92 % до 90 %.

Зростання в’їзного турпотоку з країн ЄС відбулося в основному за рахунок збільшення  кількості подорожуючих з країн: Польща (на 22 % або на 500 тис. осіб), Словаччина (на 59 % або на 126,5 тис. осіб), Німеччина (на 15,6 % або на 13 тис. осіб), Чехія (на 25 % або на 4,1 тис. осіб) [2].

Таким чином, в структурі в’їзного туризму переважає приватний туризм (90 %), хоча частка його зменшується. Це свідчить, що наразі переважна кількість туристів, що прибувають до України, – це заможні люди, що віддають перевагу індивідуальним програмам, високої якості послуг та відповідно налаштовані витрачати відповідні суми на задоволення своїх високих запитів. Тому нині основний акцент треба робити на забезпечення високої якості послуг, а саме готелів, транспорту, екскурсійного обслуговування. При цьому ціни на високоякісні послуги можуть бути досить високими, оскільки мова йде про індивідуальний туризм. Відтак в сучасних складних умовах економічної кризи є можливість отримання значних прибутків за умови ефективної організації обслуговування цього сегменту туристів.

Зростання потоку туристів в Україну відбувається за рахунок мешканців сусідніх або близьких до Україні країн. Цю тенденцію зростання інтересу до України у близьких країнах Європи слід враховувати турфірмам та активізувати свою діяльність з залучення іноземних туристів саме у напрямку країн східної та центральної Європи. 

Виїзний турпотік у І півріччі 2008 р. зменшився (з причини падіння числа приватних подорожей) порівняно з І півріччям 2007 р. на 12,7 %, або на         1 млн. 46 тис. осіб та становив 7,2 млн. осіб.   

Найбільше падіння подорожей українських туристів спостерігається у напрямках: Польща (зменшення на 59 %, або на 1 млн. 265 тис. осіб), Угорщина (зменшення на 19,7 %, або на 139 тис. осіб), Білорусь (зменшення на 18 %, або на 138,6 тис. осіб), Румунія (зменшення на 19 %, або на 55,6 тис. осіб).

Зменшення загального виїзного потоку відбулося з причини значного падіння приватних подорожей (майже на 17%, або на 1 млн. 193 тис осіб). Найбільше падіння турпотоку відбулося в потоці подорожуючих до Польщі (на     65,6 %, або на 1,3 млн.).

Водночас сегмент організованого туризму зріс на 12,3% (92,7 тис. осіб). Збільшення організованого туризму відбулося за рахунок зростання кількості подорожуючих за такими напрямами: Єгипет (на 49,5 %, або на 43,3 тис. осіб), Чехія (на 381,6 %, або 42,5 тис. осіб), Росія (на 64,2 %, або на 41,2 тис. осіб), Туреччина (на 8,4 %, або на 10,3 тис. осіб) [2].

Отже в структурі виїзного туризму також суттєво переважають приватні туристи. Слід очікувати, що в умовах економічної кризи туристичні подорожі стануть доступними переважно для багатих українців, отже частка індивідуальних туристів буде збільшуватися, а загальна кількість туристів, що виїжджають за кордони України, надалі зменшуватиметься.

Відтак  в організації виїзного туризму слід робити акцент на обслуговування усіх можливих запитів багатих туристів, створення різноманітних програм на будь-який смак, що нині вже пропонують багато турфірм України.  

Слід також врахувати тенденцію зростання організованого туризму до ближніх країн. такі поїздки можуть залишаться доступними для сегменту споживачів з середніми доходами. ЦІ туристи основну увагу будуть приділяти цінам та відповідно рівню обслуговування. Отже для збереження та майбутнього зростання потоку цих туристів слід ретельно переглянути цінову політику та прикладати усіх зусиль для підтримання та збільшення рівня якості послуг.

Якщо розглядати показники туристичної діяльності в Україні в регіональному розрізі, то цікавими є рейтинги регіонів за показниками кількості туристів (табл. 1). В табл. 1 наведено 10 регіонів України з 27, що мають найвищий рейтинг за загальною кількістю обслугованих туристів в 2007 р.

№47 Туризм як міждисциплінарний об’єкт дослідження

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою. По-друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширення людських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавніших засобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів. Нарешті, подорожування є формою наукового осягнення світу і одним з етапів розвитку сучасної цивілізації. Але подорожування є також засобом долання бар'єрів - об'єктивних обмежень на шляху поширення явища. Можна визначити такі найбільш суттєві бар'єри: природні (гірські системи, водні простори, пустелі та інші несприятливі фізико-географічні явища), культурні (мовні, релігійні, побутові відміни тощо); технічні, пов'язані з доланням відстаней (шляхи сполучення, транспортні засоби). Тобто, мобільність людства є певною рушійною силою суспільного розвитку, спрямованою на інтенсифікацію господарювання, пом'якшення соціального і політичного напруження, поліпшення умов життя шляхом пізнання природного та соціокупьтурного середовища життєдіяльності. Такими є об'єктивні передумови виникнення та поширення туризму як явища, яке охопило значну частину людства.

Туризм, як явище суспільного життя, є похідною суспільного розвитку. Своєю появою він завдячує індустріальній стадії розвитку людства, якій був притаманний прискорений розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці, розвиток урбанізаційних процесів. Прискорені інноваційні зміни, пов'язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальному соціально-економічному розвиткові певних країн, підвищенню рівня життя їх населення, змінювали характер праці, спосіб та стиль життя, що особливо позначилось в XX ст. розвитком урбанізації та змінами в системі розселення, постіндустріальною фазою розвитку економіки, поглибленням екологічних проблем та осягненням глобальних масштабів діяльності людства, гуманізацією всіх сфер суспільного життя. Саме за цих умов, що докорінно змінювали суспільні моделі життєдіяльності людства, туризм перетворився у форму проведення дозвілля, забезпечену діяльністю міжгалузевого комплексу по задоволенню потреб населення у відпочинку та оздоровленні, у потужну комунікативну складову глобалізаційного процесу.

Туризм - одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства і участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя.

Туризм - явище поліфункціональне. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну.

Рекреація як біологічна функція та соціальне надбання певного етапу розвитку людства сама є поняттям широким і поліаспектним. Туризм є мобільною складовою рекреації, пов'язаною з доланням простору задля відпочинку, розваги, лікування або з будь-якою іншою метою, не пов'язаною з отриманням прибутку. Сутністю рекреаційної функції туризму є фізіологічна (відновлення фізичних сил, оздоровлення, відпочинок) та психологічна (зміна місця, оточення, набуття нових вражень та відчуттів) релаксація. Зростання добробуту, зміна характеру праці в бік її інтелектуалізації стимулюють підвищення рівня освіти, самоосвіту та просвітництво. Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку, посилюючи культурну функцію туризму. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різних народів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури, відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширює культурні та ділові контакти. Можна стверджувати, що саме у XX ст., завдяки масовості, туризм став явищем сучасної культури. З іншого боку, туризм, прискорюючи культурний обмін, прискорює інноваційні процеси в культурі. У зв'язку з цим актуальною стає проблема крос-культурних комунікацій (поведінки туристів в іншому культурному середовищі, спроможність і здатність до сприйняття іншої культури, інших культурних традицій). Туризм як форма проведення дозвілля притаманний лише певній частині населення, що має вільний часта відповідний рівень життя, який дозволяє подорожувати. Тобто, подорожування виступає ознакою певного рівня і стилю життя, фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу та інших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, прилучаючи нові й нові верстви населення до туризму, вводить його до стилю життя суспільства,, вирівнюючи соціальні можливості населення.

Таким чином, оздоровлення населення, підвищення його працездатності та рівня культури шляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює соціальну значущість туризму. Дедалі більшого значення набуває екологічна функція туризму. З одного боку, туризм виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ і зацікавлений в їх збереженні. З іншого боку, зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальні рекреаційні системи, особливо традиційні або модні. Це ставить одразу цілу низку питань збереження світової та національної природної та культурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму. В той же час розширення та інтенсифікація туристичної діяльності сприяють залученню нових територій, а технічні можливості дозволяють їх освоїти. Саме тому захист довкілля має бути невід'ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем його стійкого розвитку. Беззаперечно значною є економічна функція туризму. Потреби подорожуючої людини, з огляду на масовість, сформували галузь сфери обслуговування населення. Подальше зростання запитів стимулювало розвиток галузі, а мультиплікаційний ефект та комплексний характер споживання/обслуговування сприяли її переростанню в індустрію туризму - міжгалузевий комплекс, спрямований на задоволення туристичних потреб населення. Зростаюча індустрія туризму потребує кадрового забезпечення, а різноманітність праці створює широкі можливості використання як кваліфікованої, так і некваліфікованої праці. Зазначені характерні ознаки роблять туризм ефективною галуззю господарства, що відіграє дедалі більшу роль як в національних економіках, так і в світовій торгівлі послугами. Економічна складова туристичної діяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, айв посиленні соціальної та екологічної ролі туризму (реставрація пам'яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкція матеріально-технічної бази, освітянська та виховна робота засобами туризму тощо), що свідчить про гуманістичну спрямованість туризму. Тому сучасний етап розвитку туризму можна охарактеризувати, як етап переосмислення його ролі і значення в людській життєдіяльності - від «примхи багатих гультяїв» - через туризм як ефективну галузь господарства зовнішньоекономічного спрямування - до туризму як соціокультурного явища, яке визначає певний етап розвитку людства і є складовою суспільних глобалізаційних процесів.

Поліфункціональність туризму відображається комплексним характером мотивації, що спонукає людину до подорожі, і комплексністю в організації подорожей та обслуговуванні туристів. Комплексність можна вважати найхарактернішою рисою туризму, основою задоволення соціальних потреб суспільства.

Об'єктивне підґрунтя туризму як явища суспільного життя робить його складним, багатогранним об'єктом наукового пізнання. Як соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення, теоретичного осмислення. Саме такому соціальному замовленню, нагальній потребі сучасності відповідає формування нового наукового напрямку - туризмології. Туризмологія - науковий напрямок, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження туризму як суспільного явища. Завданням туризмології є розробка теорії функціонування туризму. Багатогранність явища робить таке завдання складним і в той же час актуальним. Можна виділити такі аспекти функціонування туризму, які практично сформувались в певні напрямки досліджень: економічний, історичний, географічний, соціальний, екологічний, політичний, культурний, психологічний. Кожен з напрямків охоплює певну галузь науки або декілька галузей. Зокрема: історія туризму, економіка туризму, географія туризму, екологія туризму, психологія туризму тощо. В той же час, кожна з цих дисциплін входить до певної системи наук: історичних, економічних, географічних, соціальних, психологічних тощо. Таким чином, до вивчення туризму може бути застосований як галузевий принцип побудови наукових досліджень, так і проблемний. Саме проблемний принцип покладений в основу формування нового наукового напрямку - туризмології.

Теоретико-методологічні положення туризмології повинні включати розробку філософських засад, принципів та підходів до різнобічного вивчення туризму як явища, спираючись на наявні досягнення галузевих наукових дисциплін, які займаються розробкою певних напрямків (аспектів) функціонування туризму.

Одним з таких провідних напрямків в туризмології є географія туризму - галузь географічних знань про просторово-часові закономірності функціонування туризму як суспільного явища.

Просторові форми суспільних явищ і процесів досліджує суспільна географія [6, с 20]. Вторинність туризму в потребах суспільства об'єктивно зумовлює його залежність від рівня соціально-економічного розвитку території, детермінована рівнем та стилем життя її населення. Залежність ця складна, обумовлена сукупною дією об'єктивних умов загального цивілізаційного поступу та умовами розвитку країн певного типу, яка ще більше збурюється дією характерних ознак, притаманних кожній конкретній території: топологічних (географічне положення, конфігурація, протяжність); природних (рельєф, клімат, ландшафтна сфера); хронологічних (історія заселення та освоєння території, історія розвитку державності та формування економіки); хорологічних (система розселення, економічний каркас території, форми територіальної організації суспільства, екологічний стан території).

Сама сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору, пов'язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (не тільки природного середовища, а й соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) і є географічною. Тому саме географам належить значний доробок в дослідженнях туризму: відомі праці B.C. Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, І.В. Зорина, М.А. Ананьева, Н.П. Зачиняєва, Н.С. Фальковича, Є.А. Котляровата інших дослідників радянських часів, а в Україні - М.П. Крачила [3].

Динамічність та масштабність туризму, його соціально-економічні наслідки є тим об'єктивним підґрунтям, на якому сформувалось соціальне замовлення на географічні дослідження туризму. Географія туризму на вітчизняних теренах формувалась протягом 60-80-х років XX ст. в складі рекреаційної географії як її розділ. Слід зазначити, що європейська школа географії туризму почала складатися ще в середині XIX ст. і напрямки географічних досліджень відбивають основні етапи розвитку туризму. Подорожі задля активного відпочинку (походи і прогулянки в горах, прогулянки на човнах, а згодом і велосипедні прогулянки) стимулювали перш за все комплексні дослідження фізико-географічних об'єктів (Альпи, Карпати) з метою визначення можливостей їх використання в туризмі. Саме виявленню природно-рекреаційних ресурсів і можливостям їх атрактації в туризм присвячені роботи кінця XIX - початку XX ст. В першій половині XX ст. основна увага приділялась краєзнавчій діяльності, чим був зроблений значний внесок в розширення ресурсної бази туризму і стимулювався його комплексний розвиток. Друга половина XX ст. позначена значними темпами розвитку туризму, що обумовило стрімку розбудову туристичної індустрії, тому на перший план вийшли дослідження з питань територіальної організації і оптимізації рекреаційної діяльності. Рекреаційна географія - галузь географічних знань, яка, спираючись на рекреаційну функцію як необхідну складову суспільного відтворення, займається розробкою теоретико-методичних засад територіальної організації відпочинку та оздоровлення. Наукові основи рекреаційної географії закладені працями B.C. Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, М.С. Мироненка, І.Т. Твєрдохлєбова та інших фахівців з теорії та практики рекреаційної діяльності [9].

В процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відношення і явища, які становлять сутність рекреаційної діяльності. Рекреаційна діяльність є наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу, характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що відбивається на теориторіальній організації рекреаційної діяльності. Формою територіальної організації рекреаційної діяльності визначена територіальна рекреаційна система (ТРС), що є об'єктом дослідження рекреаційної географії. ТРС є цілісною, динамічною системою, стійкість та надійність якої забезпечується функціональною єдністю складових: відпочиваючих (рекреантів), природних та культурних ресурсів, інфраструктури, обслуговуючого персоналу та органів управління [5]. Завданнями рекреаційної географії є виявлення та оцінка рекреаційних ресурсів, встановлення рекреаційної ємності та можливих граничних навантажень на базі науково обґрунтованих нормативів з метою оптимізації розвитку і функціонування ТРС. Наведені постулати свідчать, що в основі формування та функціонування ТРС лежить концентрація та комбінування природних та культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення і його задоволення шляхом організації споживання цих ресурсів. Тобто, в рекреаційно-географічних дослідженнях превалює ресурсний підхід як на теоретико-методологічному, так і на методичному рівні. Дослідження рекреаційних ресурсів, виявлення рекреаційного потенціалу території та ефективна організація споживання цих ресурсів, оптимізована щодо запитів населення, становить предмет рекреаційної географії. Тобто рекреаційна географія передусім досліджує ресурси, рівень концентрації та комбінування яких дозволяє спеціалізувати певні території на виконанні рекреаційних функцій.

Урізноманітнення рекреаційної функції та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища спричинило формування географії туризму як окремої географічної науки. Виокремились два основних напрямки географічних досліджень туризму:

а) частковий, оснований на трактуванні туризму як форми активного відпочинку, що носить переважно спортивно-оздоровчий характер і, виходячи з цього, основна увага приділялась дослідженню рекреаційних ресурсів та можливості їх використання в спортивно-оздоровчій діяльності засобами туризму;

б) комплексний, при якому туризм розглядався як специфічна галузь сфери обслуговування населення, функціонування якої є міждисциплінарною проблемою, яка може бути вирішена на основі загальногеографічного підходу, що об'єднує дослідження рекреаційних ресурсів та територіальної організації туристичного господарства.

Міждисциплінарний підхід покладений в основу туризмознавства - комплексної географічної дисципліни про територіальну організацію туризму [4]. Зарубіжні дослідження рекреації і туризму на цьому етапі торкались переважно економічних питань [7; 8], в складі яких вирішувались і питання територіальної організації [2].

№48 Сутність географічного дослідження в туризмі.

«Географія туризму - це географічна наука, що вивчає територіальну організацію туристичного господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах та країнах». Завданнями географії туризму визначались: оцінка рекреаційних ресурсів, економічне обґрунтування та пошук засобів їх ефективного використання; визначення передумов розвитку туризму; вивчення територіальної організації туристичного господарства; дослідження туристичних зв'язків; туристичне районування та моделювання територіальної організації; прогнозування розвитку туризму [4, с.80]. Таким чином, предметне коло географії туризму торкалось передусім питань територіальної організації туристичного господарства, яке розглядається як «галузь народногосподарського комплексу, яка обслуговує туристів» [4, с.25]. Ця галузь сфери обслуговування є комплексною, спеціалізованою, розвивається на основі ефективного використання туристичних ресурсів, а найефективнішою формою територіальної організації туризму є ТРС. Таким чином, географія туризму в складі рекреаційної географії розглядала саме туристичне споживання, а основними формами територіального зосередження туристичного споживання вважались територіальні рекреаційні системи (ТРС), які формувались на основі певних ресурсів та їх сполучення як цільові керовані об'єкти з виконання відтворювальної функції. Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби ТРС (за ступенем привабливості і відповідного споживання) та їх спеціалізацію. Основою територіальної організації туризму була пропозиція, яка формувалась відповідно до можливостей ефективного використання наявних рекреаційних ресурсів в межах ТРС різного рівня. Поняття про ТРС як структурну одиницю територіальної організації туризму, що є складовою рекреаційної діяльності, є основоположним в географії туризму. Саме на базі ТРС різного типу та рангу формується пропозиція і реалізується попит (мета подорожі). ТРС становлять ресурсну основу всіх форм рекреаційної діяльності, їх структура та організація, характер зв'язків та особливості функціонування в сучасних умовах дозволяють розглядати ТРС як ринки туристичних послуг різного масштабу, що формуються і діють на основі закону абсолютних переваг.

Туризм є глобальним явищем, прояви якого в умовах конкретної території відбивають вплив дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, що забезпечують порівняльні переваги розвитку туризму на цих територіях. На попередньому етапі розвитку нашої країни домінуючими були суб'єктивні чинники, реалізовані в принципах централізованої керованої економіки. За умов такої моделі економічного розвитку, що визначала розвиток «туристичного господарства», як і інших галузей соціальної сфери, за залишковим принципом, жорсткої лімітації міжнародних туристичних обмінів, що впливало на формування попиту на послуги туризму, спотворюючи його дефіцитністю значної кількості послуг та штучно спрямовуючи на внутрішній попит, застосування ресурсного підходу не тільки на теоретичному рівні, айв практиці проектування та містобудування дало свої позитивні наслідки у вигляді таких елементів територіальної структури як курортно-рекреаційні зони, курорти, туристичні центри, тобто ТРС різного рівня та спеціалізації.

Так в географії туризму склалась ресурсна парадигма, згідно якої зазначався примат ресурсів (перш за все природно-рекреаційних) як визначального чинника розвитку туризму на певній території. Характер цих ресурсів, їх поєднання з культурно-історичними та інфраструктурним забезпеченням території визначають рівень та масштаби ТРС, її спеціалізацію. Безумовно, значення ресурсів в розвитку та функціонуванні туризму, особливо в формуванні ТРС, незаперечне, оскільки ресурси є властивістю території, їх поєднання визначає рівень привабливості певних територій для розвитку туризму, впливає на формування попиту та туристичне споживання. Ресурсна парадигма ґрунтується на дії закону абсолютних переваг, чинність якого для розвитку, функціонування та територіальної організації туризму є беззаперечною.

Зміна пріоритетів суспільного розвитку позначилась і на розвиткові туризму, який, попри обмеження попередньої доби, набирає рис, притаманних галузі світового господарства. Зміна суспільних орієнтирів змінила механізм формування попиту, а реформування економіки на ринкових засадах призвело до утворення ринку туристичних послуг. Саме туристичний ринок як механізм врівноваження попиту/пропозиції є формою організації споживання. Дедалі більше в розвитку туризму увага акцентується на ролі закону порівняльних переваг, який базується на співвідношенні чинників, що забезпечують порівняльні переваги певної країни перед її торговими партнерами і впливає на формування пропозиції, відповідно створюючи попит. Таким чином, вирішальним чинником формування господарських структур і, відповідно, ринкового механізму в туризмі є капітал, гроші, інвестиції. Прикладом такої інвестиційної орієнтації можуть служити туристичні центри, практично створені на «голому місці», де привабливість місцевих природно-рекреаційних ресурсів була практично нульовою (Лас-Вегас, Діснейленд). Саме співвідношення чинників та рух факторів виробництва визначає інвестиційну привабливість країн та окремих територій, створюючи фінансові потоки і стимулюючи розвиток пропозиції та формування попиту, тобто стимулюючи розвиток ринку туристичних послуг. Таким чином, в умовах глобалізації суспільного життя, розвитку ринкових відносин саме ринок туристичних послуг є основою функціонування туризму. Тому саме дослідження ринкових процесів в туризмі, що відбивають динамічність попиту/пропозиції в часі та відтворюються в формах його територіальної організації повинні становити предметну сутність географії туризму.

Ринок туристичних послуг є об'єктивною реальністю, формою організації виробництва та споживання туристичних благ, послуг та товарів. Ринкові реалії суспільного розвитку обумовили певну зміну теоретико-методологічних настанов географії туризму. Нагальною стала потреба в переході від ресурсно-детермінованого підходу, відображеного категорією ТРС як основної форми територіальної організації туризму, до етапу цільового, орієнтованого на створення попиту на туристсько-рекреаційні послуги, коли форми територіальної організації туристичного ринку визначаються ефективністю їх функціонування на основі дії закону порівняльних переваг та факторів виробництва, врівноваження попиту/пропозиції. Іншими словами, на сучасному етапі розвитку туризму географія туризму повинна, спираючись на діючі суспільно-економічні закони та ринкові механізми, розкривати існуючі та моделювати найефективніші, з огляду на глобальні та регіональні тенденції розвитку і їх прояв в конкретних умовах ринкового середовища, форми територіальної організації туризму. Ефективність територіальної організації туризму полягає в максимальній відповідності територіальних структур основним функціям туризму при загальній гуманістичній орієнтованості діяльності.

Таким чином, об'єктом географії туризму є ринок туристичних послуг, а предметом - форми його територіальної організації, які формуються за конкретних умов ринкового середовища, (і відтворюючи сукупну дію об'єктивних умов та суб'єктивних чинників на певній території.

Виходячи з предметно-об'єктної сутності географії туризму, її основними завданнями є визначення:

- кола умов та чинників, що впливають на формування попиту та пропозиції, їх просторово-часової структури, динаміки, диференціації, напрямків та сили впливу з метою прогнозування розвитку та моделювання процесу;

- впливу та проявів загальносвітових закономірностей розвитку туризму в конкретних умовах національного ринку з метою розробки принципів його територіальної організації;

- місця і ролі національного туристичного ринку в глобальному та регіональному туристичному процесі, в формуванні глобальних геопросторових структур;

- просторово-часової структури та територіальної диференціації туристичного споживання, яке відтворює рівень сформованості внутрішньому ринку, що функціонує в формі міжгалузевого комплексу -

індустрії туризму;

- рівня сформованості, комплексно-пропорційного розвитку індустрії туризму, її відповідності обсягу та структурі попиту, форм територіального зосередження попиту та територіальної організації індустрії туризму.

Стрижневою проблемою, яку повинна вирішувати географія туризму, є проблема ефективної територіальної організації туристичного споживання на основі формування міжгалузевого соціально-орієнтованого комплексу індустрії туризму.

В першу чергу методичний апарат географії туризму повинен бути перорієнтований на оцінку території для ефективного розвитку туризму і забезпечення його суспільної функції. Ця оцінка включає:

а) розробку методик визначення потреби в туризмі, потенційного та реального попиту на туристські послуги, які б відбивали регіональну специфіку;

б) розробку методик оцінки туристської привабливості територій, та розробку відповідних методик оцінки можливостей використання територій в туризмі, які б враховували регіональні відміни як ресурсного, так і інфраструктурного забезпечення, не тільки кількісні та якісні характеристики об'єктів, а й інвестиційну привабливість територій.

Тобто, потрібна методика оцінки території з точки зору ефективності розвитку туризму, своєрідна «кадастрова» оцінка, яка б забезпечувала виконання туристичних функцій певною територією і формування на цій основі ринків різного ієрархічного рівня.

Значного розвитку набуває дослідження екологічних аспектів функціонування туризму, орієнтоване на визначення закономірностей територіальної диференціації антропогенного тиску на природне середовище, моніторінгу і прогнозу стану природних комплексів в центрах масового туризму, конструктивних моделей раціонального туристського природокористування, відтворення природних властивостей території туристського використання, розвитку екологічного туризму.

До недавнього часу в аналітичній літературі по проблемам галузі економічний аспект домінував при вивченні діяльності туристських підприємств, ролі і місця туризму в національній економіці. Перехід до нового етапу суспільно-економічного розвитку підвищив значення, особливо у проблематиці вітчизняних досліджень, вивчення територіальної диференціації попиту і пропозиції на туристському ринку, основ маркетингу і менеджменту виробництва туристських послуг. Особливої актуальності набуває сьогодні переосмислення закономірностей ринкових відносин в туристській сфері в умовах глобалізації світового господарства і розробка теорії регіональних туристських ринків, формування яких визначає інтернаціоналізація суб'єктів туристської діяльності на мікрорівні і регіональна економічна інтеграція - на макрорівні.

Таким чином, географія туризму на сучасному етапі повинна взяти на себе розробку теоретико-методологічних засад, методики та методів геопросторової організації туризму як суспільного явища, оскільки має для цього достатню наукову базу і практичні наробки. Цей доробок стане вагомим внеском в туризмологію як теорію розвитку і функціонування туризму. Місце географії туризму в системі географічних наук (таблиця 1.1) визначається предметно-об'єктною сферою та колом завдань, спрямованих на виконання суспільного замовлення.

Місце географії туризму в ієрархічній структурі географічних наук (за Е.Б. Алаэвим) Географія          Система наук

Суспільна географія           Родина наук

Соціальна географія           Комплекс наук (дисципліна)

Рекоеаційна географія        Галузь

Географія туризму              Розділ

Розширення предметно-об'єктної сфери географії туризму є об'єктивним процесом, відповідним розвиткові об'єкту дослідження, що позначилось й на розширенні теоретико-методологічної бази географії туризму в бік збільшення впливу суспільно-географічної складової (мал. 1.1).

Зокрема, дослідження ринку споживача посилило роль географії населення та розселення, а дослідження ринку виробника послуг - географії послуг; питання територіальної диференціації та врівноваження попиту/пропозиції потребують геомаркетингових досліджень і т.д.

Дослідження ринку туристичних послуг - міждисциплінарна географічна проблема, яка може бути ефективно вирішена застосуванням теоретико-методологічного та методичного апарату рекреаційної географії (вчення про ТРС), географії послуг (вчення про територіальну організацію сфери послуг) та географії туризму (закономірності формування туристичних потоків та географія туристичних міграцій).

Сучасний розвиток географії туризму як складової географічного мислення у напрямках, які відображають новітні соціальні орієнтири загальнонаукового процесу, по-перше, свідчать про здатність наукової дисципліни, що безпосередньо відбиває функціонально-змістовну сутність такого складного і багатоаспектного явища як туризм, вчасно реагувати на вимоги модернізації концептуальних аспектів; по-друге, саме ґрунтуючись на цьому, визначає її ключову роль у реалізації синергетичного підходу у формуванні вихідних теоретико-методологічних засад туризмології як цілісного і єдиного у світоглядному відношенні системного розуміння туризму.

№49.Особливо актуальним у сучасних умовах є алгоритм розробки, обґрунтування та прийняття управлінських рішень, удосконалення методів організаційного та фінансово-ресурсного забезпечення розвитку туризму як на макро-, так і на мікрорівні. Активізація діяльності підприємств туризму повинна ґрунтуватися на розширенні можливостей реґіонального управління інвестиційними процесами у зазначеному напрямі та поєднання ефективного державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією.

Проблеми й особливості розвитку туризму знайшли своє відображення у наукових дослідженнях: передумови виникнення, принципи функціонування підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, класифікація їх форм і видів, організація діяльності у ринкових умовах, методологія розробки і реалізації державної та реґіональної туристичної політики, особливості обліку та аналізу результатів роботи, планування фінансово-господарської діяльності, світовий досвід організації туризму висвітлені у наукових працях

Одним із ефективних важелів ринкового регулювання розвитку туризму є удосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки суб’єктів господарювання галузі, залучення інвестицій для пожвавлення їх діяльності. Розробка та впровадження інвестиційних проектів великою мірою залежить від вдалого вибору об’єкта інвестування, фінансового інструментарію, від якісної оцінки та прогнозування інвестиційної привабливості туризму (з позиції ефективності вкладання капіталу). Потребують дослідження нові методологічні підходи до інформаційного відображення діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу у макроекономічних показниках. Поряд з цим підприємницькі структури, які належать до сфери туризму, не спромоглися розробити дієву тактику, стратегію, концептуальні моделі, які змогли б оптимально регламентувати їх відносини з державними органами, бюджетом, інвестиційними і кредитними інституціями. Важливість теми посилюється ще й тим, що протягом останніх років в економіці країни питома вага таких формувань стабільно зростає.

Актуальність та невідкладність вирішення проблем, пов`язаних із активізацією розвитку суб`єктів туристичного господарювання та удосконаленням методів організаційного, інформаційного та фінансово-ресурсного забезпечення їх діяльності, визначили тему дисертаційної роботи, зумовили зміст, мету, завдання і структуру досліджень.

№50. Ринок туристичних послуг або туристичний ринок об'єктивним підґрунтям формування має зростання та урізноманітнення суспільних потреб і відповідне йому поглиблення суспільного поділу праці. Він є частиною світового ринку послуг, його видовим компонентом. Туристичний ринок - це сфера задоволення потреб населення в послугах, пов'язаних із відпочинком та змістовним проведенням дозвілля в подорожі. Суб'єктами туристичного ринку є юридичні та фізичні особи, задіяні в виробництві та організації споживання туристичного продукту туристами-споживачами. Суб'єктами ринку пропозиції можуть виступати практично всі елементи функціонально-господарської та територоіально-господарської складових індустрії туризму. Об'єктом туристичної діяльності суб'єктів ринку є туристи-споживачі турпродукту, уподобання та мотивації яких лежать в основі маркетингових стратегій виробника. Звідси поділ туристичного ринку на ринок споживачів-туристів (ринок попиту) та ринок виробника (ринок пропозиції), оскільки ці дві складові є ключовими в функціонуванні ринку.

№51. З метою створення належних умов для розвитку сфери туризму і діяльності курортів, першочергового стимулювання в'їзного та внутрішнього туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури і на підтримку пропозицій Національної ради з питань культури і духовності постановляю:

1. Оголосити 2008 рік Роком туризму і курортів в Україні.

2. Кабінету Міністрів України:

1) протягом 2007 року розробити та затвердити в установленому порядку Стратегію сталого розвитку туризму і курортів в Україні, передбачивши в ній, зокрема:

заходи із розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, а також екскурсійної діяльності, забезпечення належних умов безпеки туристів, захисту їх прав та законних інтересів;

заходи із стимулювання дитячого та молодіжного туризму як ефективного засобу оздоровлення та виховання підростаючого покоління;

запровадження нових та перегляд існуючих нормативних вимог до основних параметрів якості об'єктів туристичних і курортних послуг;

створення сприятливих умов для розвитку інвестування сфери туризму і діяльності курортів, запровадження механізмів стимулювання для будівництва нових та реконструкції наявних об'єктів туристичної та курортної інфраструктури;

здійснення заходів з посилення позитивного туристичного іміджу України на міжнародному туристичному ринку шляхом створення мережі туристично-інформаційних центрів в Україні та туристичних представництв за кордоном;

2) розробити комплекс заходів із забезпечення проведення у 2008 році Року туризму і курортів в Україні;

3) розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до Закону України «Про державні нагороди» стосовно встановлення почесного звання України «Заслужений працівник туризму України»;

4) передбачати у проектах законів про Державний бюджет України на 2008 та наступні роки бюджетні призначення на фінансування реалізації Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні, інших заходів щодо підтримки туристичної галузі та діяльності курортів.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

забезпечити розроблення комплексу регіональних заходів з підготовки та проведення у 2008 році Року туризму і курортів в Україні;

створювати сприятливі умови для розбудови туристичної галузі у регіонах, забезпечивши залучення інвестицій у будівництво та реконструкцію об'єктів туристичної інфраструктури;

забезпечити протягом 2007 року розроблення та внесення в установленому порядку проектів оголошення природних територій курортами державного та місцевого значення;

створити інформаційну базу даних інвестиційно привабливих об'єктів для розвитку туристичної сфери та діяльності курортів у регіонах;

разом із відповідними органами місцевого самоврядування здійснити заходи щодо розмежування земель державної та комунальної власності на курортних територіях;

провести інвентаризацію і резервування територій для розвитку курортів, здійснити заходи, спрямовані на збільшення площ земель оздоровчого та рекреаційного призначення, природно-заповідного фонду.

4. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів, передбачених цим Указом.

Президент України Віктор Ющенко 21 лютого 2007 року

№52. Сьогодні підготовкою кадрів для туризму займаються більше 25 вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, а також технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. 70 навчальних закладів об'єднались для спільної праці в Асоціацію працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю, яка була зареєстрована Міністерством Юстиції України в квітні 1998 року. ля успішного розв'язання нагальних проблем розвитку туризму потрібно активно формувати кадровий потенціал, кваліфіковано підготувати працівників, створювати відповідно до потреб ринку нові спеціальності у сфері туризму. Туризм не може розвиватися без професіоналів, зайнятих у ньому. Теоретичні основи кадрового забезпечення галузі туризму розроблені вченими Росії Квартальним В.О., Зоріним І.В., Власовою Т.І. та ін.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що без належної уваги до питань кадрового забезпечення туристської діяльності, підготовки та перепідготовки спеціалістів успішний розвиток індустрії туризму неможливий. У розвинутих країнах питання професійної туристської освіти вже давно набули стрімкого розвитку. Так, у Федеративній Республіці Німеччина, Великій Британії, Австрії, Бельгії, Фінляндії, Франції, Китаї та інших країнах є чимало вищих навчальних закладів, де проводиться підготовка на рівні бакалаврів та магістрів з напряму «Туризм» за такими спеціальностями, як «Туризм», «Економіка туризму», «Туризм і планування», «Туризм і гостинність»,» Управління готельним господарством», «Культура і туризм», «Курортний менеджер», «Менеджер з круїзів» і т.ін. Головним навчальним закладом підготовки туристських кадрів в Україні виступає Київський університет туризму, економіки і права, який один із перших реалізує безперервну підготовку кадрів сфери туризму і є базовим методичним центром підготовки таких фахівців в Україні.

На першому рівні формування професійних знань реалізується вже в середній школі на базі 8-11-х класів, де учні в ліцеях (ліцейських класах) паралельно з загальноосвітніми дисциплінами, освоюють основи спеціальності з соціальної анімації, спортивно-оздоровчого й екскурсійного туризму, що викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти. Випускники одержують первинні спеціальні знання з туризму.

Другий рівень - придбання професійних кваліфікацій - здійснюється в училищах, технікумах і коледжах, до яких дедалі частіше вступають ліцеїсти з метою продовження своєї фахової освіти й одержання професії за соціальним туристським профілем. Фактично це є система середньої спеціальної освіти з одержанням ступеня і кваліфікації бакалавра туризму.

На третьому рівні реалізуються професійні потреби галузі і особистості, а саме: здобувається вища освіта ІІІ освітньо-кваліфікаційного рівня (підготовка бакалавра), тут є важливим відпрацювання системи діяльності фахівця і розвиток його проектувально-технологічних умінь.

На четвертому ступені - здійснюється підготовка спеціаліста за фахом, формується його індивідуально-авторський професійний рівень, розвивається культура професійного мислення фахівця сфери гостинності.

На п'ятому ступені (підтвердження кваліфікації післядипломній освіті) пріоритетним стає синтез і узагальнення професійного досвіду фахівця, набуття ним науково-педагогічних навичок.

Післядипломне навчання є завершальним рівнем професійної освіти, де роль і значення системи додаткової освіти в професійній мобільності фахівця набувають ще більшого значення і вона продовжується протягом всього життя.

Принципи багаторівневої і безперервної освіти конкретизуються у програмах стаціонарного і післядипломного навчання: школа - ліцей - училище - коледж - вуз - перепідготовка, підвищення кваліфікації, здобуття другого фаху, вітчизняні та зарубіжні стажування і робота по найму, зокрема за кордоном.

№53. Всесвітня туристична організація – ВТО

(World Tourizm Organization).

Всесвітня туристична організація сьогодні найвідоміша і найбільш визнана у туристичному світі. Вона була заснована 2 січня 1975 року шляхом перетворення неурядового Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО) в Міжурядову організацію, діючу під патронатом ООН. На сьогодні її дійсними членами є більш як 105 краі'н, декілька асоційованих і більш як 150 приєднаних членів (туристичні фірми, авіакомпанії, міжнародні організації тощо).

Цілями ВТО є:

·         прискорювати і розширювати сприяння туризму (міжнародного і внутрішнього) миру, взаєморозумінню, здоров'ю і добробуту людей у цілому світі;

·         допомагати людям мати доступ до освіти і культури під час подорожей;

·         покращувати стандарти проживання і перебування у менш розвинутих районах світу через допомогу в забезпеченні необхідною матеріально-технічною базою для іноземного туризму і розвитку транспортних мереж, що з'єднують з даними регіонами;

·         розширювати можливості країн, які приймають туристів, і тим самим робити внесок в їхню економіку;

·         виступати у ролі міжнародного агентства координації і співробітництва між країнами;

·         надавати послуги членам найбільш значимих для ради національних організацій у галузі туризму;

·         визначити теми пленумів і засідань, а також здійснювати координацію туристичних інтересів країн-учасниць, враховуючи як національні туристичні організації, так і професійні сектори та організації, що представляють інтереси подорожуючих;

·         встановлювати постійний взаємозв'язок між різними об'єднаннями туроператорів;

·         реалізувати все вищезазначене найбільш дієвим шляхом.

У цілому діяльність ВТО концентрується на інформативному просуванні туризму, розширенні його значимості і переваг небезпечності, а також створенні нової матеріально-технічної бази. Організація намагається упорядкувати діяльність різних націй в туризмі шляхом розробки і впровадження визначених принципів у галузі міжнародного туризму.

Міжнародна асоціація повітряного транспорту

(International Air Transport Association - ІАТА).

ІАТА це всесвітня організація для всіх міжнародних авіаперевезень, заснована в 1919 р. і реорганізована після закінчення II світової війни у 1945р. ІАТА представляє собою професійну асоціацію авіаційних компаній, які здійснюють міжнародні рейси. Головна її функція - упорядкування міжнародного комерційного авіаційного сполучення, введення єдиних для всіх членів правил і процедур та встановлення погоджених тарифів, пасажирські авіаперевезення на міжнародних маршрутах.

Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization - ІСАО). Організація створена Чиказькою конвенцією у 1944 р. і функціонує під патронажем ООН. Діяльність ІСАО базується на рівності націй відносно функціонування індустрії повітряного транспорту. Головною метою ІСАО є розвиток і забезпечення безпечного, спеціалізованого і економічно ефективного міжнародного ринку авіаперевезень згідно з міжнародними стандартами і нормами.

№54. Туроператор - господарюючий суб'єкт або індивідуальний підприємець, який розробляє туристичні маршрути, забезпечує їх функціонування, організовує рекламу, встановлює ціни на тури турагентам для випуску за ними путівок і їх реалізації.

Під туроператорською діяльністю розуміють діяльність щодо формування, просування і реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на підставі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем.

 Виробничо-обслуговуюча діяльність туроператорів передбачає:

- формування (комплектацію) турів;

- просування турів

- гуртову реалізацію турів;

 - забезпечення обслуговування туристів у межах програми туру;

 - контроль і оперативний супровід турів;

 - відповідальність за виконання робіт.

 До основних завдань туроператорів відносять:

- вивчення потреб потенційних туристів на тури та туристичні програми;

 - складання маршрутів та перспективних програм обслуговування туристів;

 - взаємодію з постачальниками послуг;

 - розрахунок вартості туру та визначення ціни;

 - реалізацію турів;

 - методичне забезпечення турів;

 - забезпечення туристів необхідним та спеціальним спорядженням, сувенірною та рекламно-інформаційною продукцією;

 - підготовку, підбір та призначення спеціалістів на маршрути подорожей (екскурсоводи, інструктори, гіди-перекладачі тощо);

 - рекламно-інформаційну роботу щодо просування туристичного продукту до споживачів;

 - контроль за якістю, надійністю та безпекою туристичного обслуговування.

Основні функції туроператора: комплектувальна, сервісна, гарантійна.

Комплектувальна функція для туроператора - це комплектація туру з окремих послуг; для турагента - комплектація пакетів турів із транспортними та деякими іншими видами послуг.

Сервісна функція - це обслуговування туристів в офісі під час продажу пакетів турів і на маршрутах. Гарантійна функція- це забезпечення туристів гарантією надання їм наперед сплачених туристичних послуг в обумовленій кількості і на обумовленому рівні.

№55. Закон "Про підприємства в Україні" регламентує діяльність різних видів підприємств, визначає види та організаційні форми, правила діяльності, створює однакові правові умови незалежно від форми власності й системи господарювання, забезпечує самостійність підприємств, фіксує їхні права та відповідальність, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Процедура створення туристичного підприємства як юридичної особи передбачає багато етапів, при цьому необхідно зауважити, що останнім часом створення і реєстрація має тенденцію до спрощення. Найважливішими елементами створення туристичного підприємства є:

- вибір організаційно-правової форми;

- протокол намірів учасників (засновників);

 - розробка проектів установчих документів;

 - проведення установчих зборів;

 - підготовка установчих документів для реєстрації;

 - правова реєстрація підприємства;

 - постановка на облік та реєстрація в податкових, статистичних

- органах, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування та інших установах.

 Наступні організаційні процедури, пов'язані з відкриттям рахунків у банківських установах, виготовлення печатки, штампу, фірмових бланків.

Розглянемо основні етапи створення туристичного підприємства Вибір організаційно-правової форми господарського товариства проводиться учасниками (засновниками) у відповідності із законодавством України.

 Найбільш гнучкою формою для малого туристичного бізнесу є товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ). Воно може бути засноване однією або декількома особами, а статутний фонд такого товариства поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. При цьому учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях, а несуть відповідальність, пов'язану з діяльністю товариства в межах їхніх внесків.

іншою організаційно-правовою формою туристичного бізнесу є товариство з повною відповідальністю, в якому всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

Туристичний бізнес на основі значних початкових інвестицій доцільно реалізовувати у формі акціонерного товариства. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах, і закритого типу, акції якого можуть поширюватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги; фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції; економічні ~ акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Для більш чіткого визначення мети і завдань створюваного підприємства, погодження організаційно-правової форми, розміру статутного капіталу, розподілу доручень між учасниками, вирішення інших організаційних питань доцільно оформити протокол намірів. Він не входить в число обов'язкових засновницьких документів і формально особи, які його підписали, не несуть відповідальності за невиконання взятих зобов'язань. Тим не менш, цей протокол є основою установчого договору і єдиним документом, який об'єднує засновників до моменту реєстрації.

Важливим етапом створення туристичного підприємства є розробка проектів установчих документів у відповідності з обраною організаційно-правовою формою. Так, для товариства з обмеженою відповідальністю засновницькими документами є:

- установчий договір, підписаний його засновниками (учасниками);

 - статут, прийнятий загальними зборами засновників.

Якщо засновником товариства є одна особа - установчий договір не укладається

В установчому договорі перераховуються всі засновники, їх реквізити, розмір статутного капіталу, його розподіл по частках, перелік майна, яке вноситься засновниками в статутний фонд, його оцінка та ін.

№56. Слово "екскурсія" походить від латинського "екскурсіо". В українську мову це слово проникло в XIX ст. і спочатку означало "вибігання, військовий набіг", потім – "вилазка, поїздка". Кожна група має властиві їй компоненти, специфіку і особливості.

За змістом екскурсії підрозділяються на оглядові (багатопланові) і тематичні.

Оглядові екскурсії, як правило, багатотемні. Не випадково їх називають багатоплановими. У них використовується історичний і сучасний матеріал. Будується така екскурсія на показі самих різних об'єктів (пам'ятників історії і культури, будівель і споруд, природних об'єктів, місць знаменитих подій, елементів впорядкування міста, промислових і сільськогосподарських підприємств і т. д.).

У оглядових екскурсіях події висловлюються крупним планом. Це дає загальне уявлення про місто, край, область, республіку, державу в цілому. Хронологічні рамки такої екскурсії – час існування міста з першої згадки про нього до сьогоднішнього дня і перспективи розвитку.

Оглядові екскурсії мають свої особливості. На відміну від тематичних, в них формулювання теми представляє певну складність. Незалежно від місця, де їх готують і проводять, вони практично схожі між собою перш за все по своїй структурі. У кожній з них освітлюється декілька підтем (історія міста, коротка характеристика промисловості, науки, культури, народної освіти та ін.). В той же час у оглядових екскурсій є свої відмінні риси. Вони диктуються тими особливостями в історичному розвитку, які властиві певному місту, області, краю. Наприклад, військово-історичну підтему включають в оглядові екскурсії ті міста, на території областей яких відбувалися військові битви. Літературні підтеми включаються в оглядові екскурсії міст, пов'язаних з життям і діяльністю письменників, поетів і т.д.

Тематична екскурсія присвячена розкриттю однієї теми, якщо це історична екскурсія, то в її основу може бути покладено одне або декілька подій, об'єднаних однією темою, а іноді триваліший період часу. Якщо це екскурсія на архітектурну тему, то предметом вивчення можуть стати найцікавіші твори архітектури, розташовані на вулицях і площах міста, а у великому місті – архітектурні ансамблі минулих століть.

Тематичні екскурсії підрозділяються на історичні, виробничі, природознавчі (екологічні), мистецтвознавчі, літературні, архітектурно-містобудівні.

За своїм змістом історичні екскурсії підрозділяються на наступні підгрупи:

–  історико-краєзнавчі (наприклад, "Історія виникнення м. Львова", "З історії Луцького замку" та ін.);

–  археологічні (наприклад, в м. Херсонес з показом речовинних історичних джерел-розкопок);

–  етнографічні, розповідаючі про вдачі і звичаї різних націй і народностей;

–  військово-історичні, які проводяться по місцях бойової слави (наприклад, "Бородіно" та ін.);

–  історико-біографічні (по місцях життя і діяльності відомих людей);

–  екскурсії в історичні музеї.

Виробничі екскурсії діляться на підгрупи:

–  виробничо-історичні;

–  виробничо-економічні (наприклад, банківська, біржова діяльність, ринок нерухомості та ін.);

–  виробничо-технічні;

–  професійно-орієнтаційні для учнів.

Мистецтвознавчі екскурсії мають підгрупи:

–  історико-театральні (наприклад, "З історії українського театру" та ін.);

–  історико-музичні (наприклад, "Київ музичний" та ін.);

–  по народних художніх промислах

–  по місцях життя і діяльності діячів культури;

–  у картинні галереї і виставкові зали, музеї, в майстерні художників і скульпторів.

Літературні екскурсії звичайно групуються таким чином:

–  біографічні для літератури. Проводяться по місцях, які зберігають пам'ять про життя і творчість письменника, поета, драматурга і т.д.;

–  історико-літературні, розкриваючі певні періоди розвитку російської національної літератури (наприклад, "Літературний Київ 20-х років ХХ століття", "Літературний Львів" і т. д.);

–  літературно-художні – це поетично-текстові екскурсії або екскурсії по місцях, які знайшли відображення в творах того або іншого письменника.

Класифікація екскурсій на архітектурно-містобудівні теми:

–  екскурсії з показом архітектурних споруд даного міста;

–  екскурсії, пов'язані з показом пам'ятників архітектури певного історичного періоду;

–  екскурсії, що дають уявлення про творчість одного архітектора;

–  екскурсії, що знайомлять з плануванням і забудовою міст по генеральних планах;

–  екскурсії з демонстрацією зразків сучасної архітектури;

–  екскурсії по новобудовах [7].

Слід зазначити, що тематичні екскурсії того або іншого вигляду рідко існують ізольовано один від одного. Наприклад, історичний матеріал використовується в екскурсіях на архітектурно-містобудівні теми; елементи природознавчих екскурсій знаходять своє місце в екскурсіях майже кожної групи тематичних екскурсій. Все залежить від конкретних умов проведення екскурсії, від ресурсів пізнавального плану того або іншого міста або регіону.

По складу і кількості учасників екскурсії підрозділяються на індивідуальні, для місцевого населення, наїжджих туристів, дорослих і школярів і т.д.

Особливості сприйняття екскурсійного матеріалу кожної з вказаних груп вимагають внесення змін в зміст заходів, методику і техніку їх проведення, а також в їх тривалість.

По місцю проведення екскурсії бувають: міські, заміські, виробничі, музейні, комплексні (поєднуючі елементи декількох).

За способом пересування – пішохідні і з використанням різних видів транспорту.

Перевага пішохідних екскурсій полягає в тому, що, створюючи необхідний темп руху, вони забезпечують сприятливі умови для показу і розповіді.

Транспортні екскурсії (у переважній більшості автобусні) складаються з двох частин: аналізу екскурсійних об'єктів (наприклад, пам'ятників історії і культури) на зупинках і розповіді в дорозі між об'єктами, пов'язаного з характеристикою пам'ятників і пам'ятних місць, мимо яких слідує група.

Деякі екскурсійні установи використовують для проведення екскурсій тролейбуси, трамваї, річкові і морські теплоходи, вертольоти і т.д.

Тривалість екскурсії складає від 1 акад. години (45 хв) до доби.

Короткострокові тури (від 1 до 3-4 днів) називають маршрутом вихідного дня, в них може бути передбачено декілька екскурсій різної тривалості.

За формою проведення екскурсії можуть бути різними:

–  екскурсія-масовка. Її учасники пересуваються по маршруту одночасно на 10 – 20 автобусах, в кожному з яких працює екскурсовод. Такі екскурсії можуть включати масові уявлення, що театралізуються, фольклорні свята і т. д.;

–  екскурсія-прогулянка, що суміщає в собі елементи пізнання з елементами відпочинку, проводиться в лісі, в парку, по морю, річці та ін.;

–  екскурсія-лекція (розповідь переважає над показом);

–  екскурсія-концерт присвячується музичній темі з прослуховуванням музичних творів в салоні автобуса;

–  екскурсія-спектакль – це форма проведення літературно-художньої екскурсії, підготовленої на основі конкретних творів художньої літератури та ін.

Екскурсія може розглядатися як форма учбової роботи для різних груп екскурсантів. Це може бути:

–  екскурсія-консультація, яка дає наочні відповіді на питання екскурсантів, служить одним з видів підвищення кваліфікації;

–  екскурсія-демонстрація – це найбільш наочна форма ознайомлення групи з природними явищами, виробничими процесами і т. д.;

–  екскурсія-урок є формою повідомлення знань відповідно до учбової програми того або іншого учбового закладу;

–  учбова екскурсія (для спеціальної аудиторії) є формою навчання і підвищення кваліфікації екскурсійних працівників;

–  пробна екскурсія є завершальним етапом індивідуальної роботи з підготовки і проведення екскурсій, форму перевірки знань у студентів або працюючих екскурсоводів при підготовці ними нової екскурсійної теми;

–  показова екскурсія – це форма учбової екскурсії, що ставить за мету показати зразок того або іншого методологічного прийому на конкретному об'єкті, розкрити певну підтему і т. д.;

–  рекламна екскурсія

№57. Туристична послуга - результат діяльності туристичного підприємства по задоволенню відповідних потреб туристів".

До складу туристичних послуг входять: бронювання, оформлення документів, всі види перевезень, розміщення, харчування, екскурсії й атракції, медичний супровід і страхування, послуги гідів-перекладачів та інше забезпечення. Перелік послуг кожного туру різний і визначається програмою перебування.

 Туристична послуга є складовою туристичного продукту. І якщо туристична послуга може бути придбана і спожита тільки в місці її виробництва, то туристичний продукт може бути придбаний і за місцем проживання, але спожитий тільки на місці виробництва туристичних послуг.

№58. Поряд з тим, що рекреаційно-туристичне природокористування приносить дохід і роботу, сприяє взаєморозумінню між різними культурами, зберігає історико-культурну спадщину і природні ресурси, сприяє інвестуванню в інфраструктуру, що своєю чергою дає соціальні і культурні переваги, деякі форми туризму і рекреаційної діяльності можуть спричиняти негативний вплив на навколишнє природне середовище – руйнування ареалів цінних видів рослин, деградацію ландшафтів, утворення відходів, сприяння конфліктам за можливості володіння ресурсами, такими як земельні, прісна вода, електроенергія.

Важливо, що негативний вплив на навколишнє природне середовище ускладнює існування власне рекреаційно-туристичного сектора економіки, оскільки він, насамперед, залежить від стану довкілля, а зв'язок між відпочинком та навколишнім середовищем двобічний. До таких впливів належать :

·         інтенсивне використання води та земель туристичними та відпочинковими об'єктами,

·         споживання великої кількості енергії, зміну ландшафтів внаслідок будівництва об'єктів інфраструктури,

·         забруднення повітря,

·         утворення великої кількості відходів,

·         ущільнення ґрунтів,

·         пошкодження і руйнування рослинності,

·         порушення спокою фауни, місцевих мешканців внаслідок шумового забруднення,

·         зростання кількості туристів, що відвідують вразливі природні зони (парки, заповідники) внаслідок впровадження нових форм туризму (екотуризм, сільський зелений туризм),

·         небезпечні природні явища (лавини) внаслідок вирубування значних площ лісів для провадження гірськолижних форм відпочинку.

 Крім зазначеного, гострою стає проблема так званого психологічного забруднення ландшафту, тобто постійне стирання його естетичних особливостей внаслідок неорганізованої забудови тимчасовими спорудами. Характер взаємодії туриста і природи залежить від форм туристичної чи рекреаційної діяльності і типу ландшафту, на якому здійснюється ця взаємодія.

Природокористування - це основна форма взаємодії суспільства і природного середовища, яка реалізується через систему заходів, спрямованих на освоєння, використання, перетворення, відновлення і охорону природних ресурсів, і відображає зв'язки між виробництвом, населенням і оточуючим середовищем. В процесі рекреації природа виступає одним з провідних факторів відпочинку і оздоровлення, відновлення фізичних і нервово-психічних сил людини. Історична закономірність взаємодії суспільства і природи проявляється в розширенні впливу людини на природу при зростанні темпів економічного розвитку і усвідомленні необхідності збереження природного середовища при зростаючому значенні його рекреаційної функції.

В умовах екстенсивної та інтенсивної взаємодії суспільства і природи, зростання потреб суспільства в рекреації виникає об'єктивна необхідність в планомірному використанні природних багатств для задоволення потреб, тобто в організації особливого виду природокористування - рекреаційного.

№ 59. Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України.

2. Основними напрямами державної політики в галузі туризму є:

залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для

забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

№60. Тур - це програма, в межах якої реалізується мета перебування людини поза постійним місцем проживання, складена з урахуванням індивідуальних побажань, і комплекс заходів по її реалізації на відповідному якісному рівні.

Тури поділяються на види відповідно до мети подорожі та форми щодо організаційних заходів, класифікуються за кількістю учасників, сезоном та терміном перебування (таблиця 2). Залежно від комплекса послуг та комфортності подорожування тури поділяються на класи обслуговування. Мотивація подорожі та решта її параметрів визначають програму туру. За формою тури поділяються на комплексні та індивідуальні. Індивідуальний тур передбачає забезпечення подорожування відповідно до побажань туриста. Комплексний тур формується туристичною фірмою, включає певний набір попередньо узгоджених з туристом послуг, вартість яких сплачується в повному обсязі.

 Класифікація турів Ознаки Види турів

1. Мотивація - курортно-лікувальний

- рекреаційний

- культурно-пізнавальний

- спортивний

- діловий

- науковий, конгрес ний

- релігійний

- етнічний

- інші

2. Організаційні засади -       пекидж-тур      - інклюзив-тур

3. Форми організації – організований    - самодіяльний

4. Кількість учасників – груповий   - індивідуальний

5. Сезонність – цілорічний     - сезонний

6. Термін подорожування – короткостроковий-    середньостроковий   - довгостроковий

7. Клас обслуговування - V.І.Р.

- люкс-апартамент

- люкс

- перший

- туристський

- кемпінг

8. Набір послуг - повний пансіон  - напівпансіон   - ліжко/сніданок

9. Маршрут – лінійний    - кільцевий

10. Засоби долання – транспортні    - пішохідні

11. Види транспорту - наземні: автомобільний, автобусний, залізничний, мотоциклетний, велосипедний, кінний та інші; - водні: річковий, морський, підводний; - повітряні: авіаційний, повітряні кулі, інші види

12. Масштаби – міжнародний    - внутрішній

№ 61 Сутність механізму функціонування ринку тур.послуг.

Функціонування ринку туристичних послуг основане на кругообігу грошей та інформації, регульованому маркетингом. Основою функціонування тур.ринку є обмін як засіб задоволення потреб населення в туризмі. Обмін здійснюється в товарно-грошовій та інформаційній формі. Видом обміну є переміщення туристів до місця споживання, умовами обміну є наявність учасників(не менше двох),їх волевиявлення до співпраці,результатом якої є угода,яка фіксує купівлю-продаж турпродукту. "Угода - це торгова операція, що здійснюється двома сторонами. Складовими угоди є мінімум два товари,що мають споживацьку цінність(турпродукт і гроші),час та місце укладання угоди". Формою угоди є туристичний ваучер - фінансово-правовий документ, який підтверджує статус особи або групи осіб як туристів,оплату послуг чи їх гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг" Механізм,який регулює функціонування ринку туристичних послуг, ґрунтується на законі попиту / пропозиції. Попит і пропозиція на туристичному ринку формуються під дією об'єктивних чинників та корегується суб'єктивною мотивацією учасників туристичного процесу: споживачів-туристів і виробників-суб'єктів індустрії туризму. До таких спільних об'єктивних чинників слід віднести:1)рівень соціально-економічного розвитку території;2)характер впливу науково-технічного прогресу;3)рівень урбанізації. Сукупна дія цих чинників,змінюючи суспільні запити до якості людських ресурсів, характеру праці та побутову культуру,інтенсифікує рухливість населення,сприяє формуванню попиту на туристичні послуги і не тільки утримує його на певному рівні,а й стимулює постійне зростання, урізноманітнення й ускладнення структури,що відображає зміну мотивації до подорожування.

№ 62 Поняття про туристичний маршрут, класифікація маршрутів. 

Вибір схеми маршрутно-транспортного туру передбачає динамічні форми проведення дозвілля і більше підходить для пізнавальних,молодіжних програм. Маршрути,відповідно до мети,сезону, тривалості подорожування та інших ознак, можна класифікувати таким чином:

·  Затематикою:пізнавальні,рекреаційні,курортнолікувальні,спортивні,наукові, релігійні;

·         За видами пересування: пішохідний, кінний, вело-, мото-,автомобільний,автобусний,залізничний,авіа-,круїзний;

·         за сезоном:цілорічний,сезонний;

·         за тривалістю: короткострокові, середньострокові, тривалі;

·         за контингентом: шкільні, молодіжні, сімейні, «дорослі», «третього віку»,професійно чи конфесійно орієнтовані;

·         за формою:лінійні,кільцеві,радіальні, комбіновані.

№ 63 Поняття про маркетинг туризму,типи маркетингу в туризмі.

Маркетинг -  це система координації діяльності  тур.підприємства в процесі розробки, виробництва, реалізації тур.продукту та послуг з метою отримання  максимум прибутку шляхом найбільш повного задоволення споживача. Маркетинг будь-якого підприємства здійснюється в певному середовищі.,яке умовно можна поділити  на 2 частини – внутрішню  і зовнішню. Внутрішнє середовище маркетингу - це все те, що впливає на його організацію на підприємстві. (Це ті люди і ті сили, якими здійснюється маркетинг на підприємстві). Зовнішнім середовищем маркетингу є середовище навколо підприємства, куди воно виходить зі своїми маркетинговими заходами. (Це клієнти, незалежні посередники, замовники, конкуренти, засоби масової інформації, працівники фірм суміжних галузей тощо). Система маркетингу - це складна система, яка включає широкий комплекс програм по створенню, веденню і реалізації найбільш ефективної діяльності підприємства на ринку. Цільова спрямованість маркетингу залежить від типу фірми (туроператор, турагент) і базується на колі тих проблем, які необхідно вирішити як в найближчій, так і в далекій перспективі. При цьому вона визначає вибір тих форм, методів і напрямків маркетингової роботи, які підприємство вважає для себе пріоритетними. Велику роль відіграють і такі фактори, як стан кон'юнктури ринку та рівень конкуренції в туристичній галузі, ступінь монополізації надання цих послуг, поточна і перспективна взаємодії фірми з різними ринками і т.д., залежно від коливань яких і формується вся маркетингова діяльність. Туризм, за визначенням ВТО, є не тільки економічним, але одночасно соціальним, культурним, екологічним і політичним явищем. Виходячи з цього, туристичний маркетинг необхідно використовувати з максимальним врахуванням всіх цих факторів. Тоді він в повній мірі буде відображати інтереси як туристичних фірм, так і споживачів. З огляду на те, що туризм - складна система, симбіоз економіки, політики, екології, культури, для досягнення позитивного маркетингового ефекту необхідна тісна координація маркетингу різних підприємств і організацій. Концепція маркетингу в туризмі носить більше, ніж будь-де, цілісний і загальноохоплюючий характер.

№64 Обслуговування туристів на залізничному транспорті

Сьогодні залізничний транспорт зберігає свою популярність при проведенні туристичних подорожей (особливо у зх Європі). На його долю припадає 38 відсотків загального обсягу перевезень всіма видами транспорту. Серед туристів Європи великою популярністю користуються  нічні експреси: Відень - Венеція, Відень-Гамбург та ін. Залізниця є основним видом пасажирського транспорту в Латинській Америці, Африці та Австралії. Найкращою у світі системою пасажирських потягів вважається японська. Залізниця зобов*язана перевозити туристів найкоротшим шляхом з мінімальною кількістю пересадок.

Специфікою подорожей залізницею за кордоном є  поділ вагонів на класи(перший, другий, туристський), а купе на чоловічі, жіночі та сімейні, для курців та некурців, люкс, одно-, дво-, три-, чотиримісні і туристські.

Перевезення туристів може організовуватися на спеціалізованих туристських потягах, де надається повний комплекс обслуговування, за винятком екскурсійного. Таке перевезення, у тому числі і на дальні відстані, реалізується без пересадок, у режимі спеціального графіка.

На долю залізничного  транспорту  припадає 40% загальних  перевезень  туристів. Залізниця  зобов’язана  перевозити  туристів  найкоротшими шляхом з мінімальною  кількістю пересадок. Специфікою подорожування залізницею . за кордон  є поділ вагонів на класи(1,2,турист), купе - на чолов,жін.,сімейні,для курців та не курців,люкс тощо. Перевезення  туристів  може організовуватися на спеціальних туристичних потягах ,так звані  готелі  на колесах(родтелях),в якому надаються повний комплекс обслуговування (прожив,харчув,дозвілля)Можна проводити  тривалі подорожі. З цікавою  програмою, зупинками у зелених зонах. Нічні експреси,екскурсійні потяги. Залізниця зобов’язана  надати пасажирам  ряд послуг: перевезення багажу, перевезення  пасажирів, надання додаткових послуг за певну оплату(білизна,чай)Також надати ряд пільг(сезонні тарифи, дітям до 12 р, безкоштовно діти до 5р..Якщо з пасажирами  трапляється нещасний  випадок через вину залізниці, вона зобов’язана  виплатити  відшкодування.

№ 65 Специфіка організації круїзів. 

Найбільш поширений .вид водних подорожей - круїзи. Поняття круїз охоплює організацію морських і річкових подорожей з відвіданням портових міст кількох країн. Круїзи використовуються для спеціалізованих бізнес-шкіл,семінарів,конференцій,шоу - програм. Сьогодні у світі нараховується понад 60 круїзних компаній,самими значними з яких є «Карнівел груп», «Холланд Американ лайн», «Клостер Клуз лтд», "Роайал Каррібієн круз лайн", "Пі енд оу" та інші. Основними компаніями є європейські: англійські, грецькі, італійські, норвезькі, датські. Російські компанії проникли на круїзний ринок, пропонуючи нижчі ціни, ніж європейські та американські фірми. Основним районом круїзів у світі є Північна Америка, включаючи Ка-рибский басейн (близько 75 % усього світового ринку круїзів), інші 25 % майже наполовину поділяються між Європою та іншими регіонами. Круїзи поєднують морський і береговий відпочинок, у тому числі екскурсії. Пасажири морських круїзних суден не користуються послугами готелів і ресторанів і вважаються екскурсантами з особливим імміграційним паспортним режимом. У більшості випадків для країн транзиту, де пасажири виходять на берег, віза не вимагається, однак термін їх перебування, як правило, не перевищує 72 год. Всі круїзи пропонують гнучкі ціни, знижки для туристів (поза сезоном, завчасне бронювання подорожі, повторне звернення тощо). Основними факторами, які впливають на ціну, є тривалість круїзу, сезон, розміщення та розмір каюти, оснащення корабля, відпочинкові програми. На багатьох кораблях співвідношення клієнтів та обслуговуючого персоналу становить 1:2.

№ 66 Класи обслуговування  в туризмі,специфіка обслуговування туристів за різними класами

По класу обслуговування тури поділяють на :

·         V.I.P. – very important persons;

·         люкс;

·         першого класу;

·         туристичний;

·         шкільний(здешевлений ),

·         кемпінг

класу « V .І.Р.» (особлива увага)туристів зустрічає керівник готелю, розміщує в номерах типу «люкс-апартамент» або «люкс» в готелях катег 3-5 зірок; харчування на умовах а ля карт» (вільний вибір страв по меню) або повний  пансіон в ресторані .; зустріч-проводи на авто; послуги гіда

люкс-апартамент: розміщ в номері типу «люкс-апартамент» у готелі категорії  3-5*; сніданок, напівпансіон або повн пансіон, харчування у ресторані  категорії «люкс» та «вища»; зустріч-проводи на авто

по першому класу: розміщення  в однокім. номерах з усіма зручностями  в готелі категорії 2-4 *; повний  пансіон або напівпансіон, харчув у ресторанах або кафе вищої і 1 категорії; зустріч-проводи на авто

туристичний .клас: розміщення в номерах з душем в готелі. категорії 1-3 *; повн.пансіон або напівпансіон , харчування у ресторані або кафе першої категорії; зустріч-проводити

кемпінг - розміщення в літньому будинку (бунгало) або наметі та місце для стоянки авто

№ 67 Туристсько-рекреаційний комплекс (ТРК) являє собою взаємозв'язок і взаємодію суб'єктів, об'єктів і явищ, сконцентрованих на певній території, що має природні (адміністративні) межі та туристсько-рекреаційну спеціалізацію в територіальному поділі праці, зафіксовану в образах і сприйняттях, які визначають його конкурентоздатність на ринку туристичних послуг. Структурним елементом ТРК є суб'єкт підприємництва, підприємство (установа) індустрії туризму, об'єкт природної, історико-культурної спадщини, локалізований на даній території. Межі ТРК можуть бути природними, визначеними на основі ландшафтного підходу, або адміністративними, інституційнозакріпленими (межі природного національного парку, курорту).ТРК можна розглядати, відповідно до системної парадигми, як відкриту систему, дискретність і тісні внутрішні зв'язки якої роблять її комплексом. Агентами зв'язків у ТРК є природне середовище (природно-рекреаційні ресурси) - С; людина, суспільство з притаманною йому історією, культурою, способом природокористування та господарювання на даній території (історико-культурні й етнічні ресурси), демографічними ознаками, системою розселення, соціальними характеристиками (трудові ресурси, споживачі турпродукту) - О; виробництво як основний спосіб взаємодії людини та природного середовища., основа життєдіяльності суспільства (туристична інфраструктура, суб’єкти  індустрії туризму) - П.

№ 68 Принципи проектування туру

Тур — це туристична подорож за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг, визначених суб'єктом туристичної діяльності згідно з видом цього туру (інклюзив-тур, пекідж-тур, таймшер, індивідуальний тур тощо). Принципи проектування турів. Основою для розробки туру є його короткий опис,так звана вербальна модель туру. Це набір вимог,виявлених у результаті дослідження ринку,узгодження із замовником послуг (клієнтом) та врахування можливостей виробників послуг. Керівництво туристичного підприємства затверджує порядок і процедуру розробки конкретного туру,організації надання послуг та визначає відповідність кожного з виконавців процесу проектування послуги. Проектування туру як комплексної туристичної послуги здійснюється в певній послідовності:

·         визначення характеристик послуги;

·         визначення технології процесу обслуговування туристів;

·         розробка технологічної документації;

·         визначення методів контролю якості;

·         аналіз проекту;

·         подання проекту на затвердження.

Проект турпродукту має включати конкретні вимоги з питань гарантування безпеки послуг, мінімізації ризиків для споживачів та їх майна, обслуговуючого персоналу й навколишнього середовища тощо.

№ 70 Види туристичної документації

Туристський ваучер (путівка) — документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію та є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

Ліцензія на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг — спеціальний дозвіл, що підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України;

Сертифікат відповідності — документ, що підтверджує якість туристичних послуг та їх відповідність конкретному стандарту чи іншому нормативному документу

При організації подорожі турфірма повинна оформити ряд документів:

·          медична страховка

·         страховий поліс,

·         договір на надання тур.послуг,

·         ваучер,

·         інформаційний аркуш програми туру,

·         виїзні документи (паспорт,віза)

·         контракти з іноземними партнерами з обслуговування туристів.

№ 71 Ринкова діяльність .тур.підприємства

Ринкове середовище кожного підприємства індивідуалізоване, містить тільки йому притаманну сукупність взаємовідношень з постачальником послуг, конкурентами, посередниками, клієнтами. І в той же час діяльність підприємств тур. галузі підпорядковується. дії загальних настанов. Тур.підприємство діє на ринку в більшості випадків за умов значної конкуренції. Це конкурентне середовище, яке складається з умов взаємодії між тур. фірмами в відповідних сегментах ринку, характеризує ступінь розвиненості ринкових відносин, оскільки саме конкуренція є рушійною силою ринкових процесів. Саме конкурентне середовище формує критерії якості турпродукта, визначаючи обсяг та умови продажу, ціни, методи реклами, стимулюв збуту тощо.

Ринкова діяльність . тур. підприємств є комерційною діяльністю зі створення турпродукту відповідно до потреб туриста, його просування та реалізацію на ринку, що забезпечується ефективністю рекламної діяльності. Як складова маркетингу, реклама призначена для просування турпродукту на ринку збуту шляхом цілеспрямованого інформаційного впливу на споживача. Визначення ринкових можливостей турфірми ґрунтується на інформації, відбір, аналіз та оцінка якої мають ключове значення в маркетингових дослідженнях

Інформація, зібрана та опрацьована з відповідною метою, є основою для вибору певної маркетингової стратегії та прогнозування напрямків діяльності. Основою прогнозування в туризмі є прогнозування попиту на туристичні послуги.

№ 69 Організація діяльності тур. підприємства.

Діяльність тур.підприємства включає прийом клієнта,встановлення мотивації вибору тур продукту, пропонування пропозиції асортименту турів,документне  оформлення і проведення розрахунку,надання інформації. щодо туру. Але обслуговування клієнта не обмежене елементами продажу. Працівник тур фірми повинен напередодні нагадати туристу про поїздку. Бажано після поїздки дізнатисяся враження клієнта,недоліки прийняти до уваги та врахувати в майбутньому. Персонал тур фірми повинен мати відповідну професійну підготовку та кваліфікацію.(вищу спец.освіту)також знати декілька іноз мов,уміти відповісти на всі питання клієнта,зацікавити його. Особливості обслуговування в тур фірмі є те,що клієнт часто приходить не 1(родина,пара),тож працівник повинен вміти спілкуватися відразу з декількома типами людей. До кожного клієнта повинен бути індивідуальний  підхід з урахуванням  його бажань,фінансових можливостей.

Більш широка, розгорнута відповідь до питання №69

Закон "Про підприємства в Україні" регламентує діяльність різних видів підприємств, визначає види та організаційні форми, правила діяльності, створює однакові правові умови незалежно від форми власності й системи господарювання, забезпечує самостійність підприємств, фіксує їхні права та відповідальність, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Процедура створення туристичного підприємства як юридичної особи передбачає багато етапів, при цьому необхідно зауважити, що останнім часом створення і реєстрація має тенденцію до спрощення.

Найважливішими елементами створення туристичного підприємства є:

- вибір організаційно-правової форми;

- протокол намірів учасників (засновників);

 - розробка проектів установчих документів;

 - проведення установчих зборів;

 - підготовка установчих документів для реєстрації;

 - правова реєстрація підприємства;

 - постановка на облік та реєстрація в податкових, статистичних

- органах, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування та інших установах.

Наступні організаційні процедури, пов'язані з відкриттям рахунків у банківських установах, виготовлення печатки, штампу, фірмових бланків.

Розглянемо основні етапи створення туристичного підприємства Вибір організаційно-правової форми господарського товариства проводиться учасниками (засновниками) у відповідності із законодавством України.

Найбільш гнучкою формою для малого туристичного бізнесу є товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ). Воно може бути засноване однією або декількома особами, а статутний фонд такого товариства поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. При цьому учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях, а несуть відповідальність, пов'язану з діяльністю товариства в межах їхніх внесків.

іншою організаційно-правовою формою туристичного бізнесу є товариство з повною відповідальністю, в якому всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

 Туристичний бізнес на основі значних початкових інвестицій доцільно реалізовувати у формі акціонерного товариства. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах, і закритого типу, акції якого можуть поширюватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги; фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції; економічні ~ акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Для більш чіткого визначення мети і завдань створюваного підприємства, погодження організаційно-правової форми, розміру статутного капіталу, розподілу доручень між учасниками, вирішення інших організаційних питань доцільно оформити протокол намірів. Він не входить в число обов'язкових засновницьких документів і формально особи, які його підписали, не несуть відповідальності за невиконання взятих зобов'язань. Тим не менш, цей протокол є основою установчого договору і єдиним документом, який об'єднує засновників до моменту реєстрації.

Важливим етапом створення туристичного підприємства є розробка проектів установчих документів у відповідності з обраною організаційно-правовою формою. Так, для товариства з обмеженою відповідальністю засновницькими документами є:

 - установчий договір, підписаний його засновниками (учасниками);

 - статут, прийнятий загальними зборами засновників.

Якщо засновником товариства є одна особа - установчий договір не укладається.

В установчому договорі перераховуються всі засновники, їх реквізити, розмір статутного капіталу, його розподіл по частках, перелік майна, яке вноситься засновниками в статутний фонд, його оцінка та ін.

 В статуті товариства з обмеженою відповідальністю необхідно записати наступні дані:

- повна назва товариства, юридична адреса;

 - засновники (учасники) товариства;

 - на який термін створене товариство;

 - мета і предмет діяльності товариства;

 - правовий статус товариства;

 - майно, статутний капітал, розподіл часток;

 - перелік майна, яке вноситься засновниками в статутний фонд, та його оцінка;

 - порядок розподілу прибутку і покриття збитків, створення фондів;

 - права і обов'язки засновників;

 - органи управління товариством;

 - порядок зміни складу засновників;

 - трудові відносини з працівниками товариства;

 - облік і звітність;

 - ревізійна комісія і аудит;

 - припинення діяльності та реорганізація товариства;

 - порядок внесення змін до статуту.

 Цей перелік не остаточний і може змінюватись залежно від різних факторів.

Вимоги до установчих документів товариства з повною відповідальністю аналогічні, за винятком специфіки солідарної відповідальності по зобов'язаннях, обумовлених попередньо.

Установчими документами акціонерного товариства є статут, в який додатково до вищесказаного заносять порядок розподілу статутного капіталу на акції, їх номінал, види та ін. Крім цього, додатково вводяться розділи "Права і обов'язки акціонерів", "Дивіденди", "Порядок ведення реєстру акцій".

У відкритому акціонерному товаристві додатково вводиться розділ "Порядок емісії акцій".

Особливо важливий для всіх форм господарських товариств вибір розміру статутного фонду і частки в ньому кожного учасника.

Статутний фонд майбутнього підприємства — це частина коштів, у межах яких воно несе відповідальність перед кредиторами, якщо інше майно відсутнє.

Мінімальний розмір статутного фонду регламентується нормативно-правовими актами. Так, для товариств з обмеженою відповідальністю або повною відповідальністю - це 100 мінімальних зарплат, для акціонерних товариств - 1000. Максимальний розмір статутного фонду не регламентується.

Наступний етап - проведення установчих зборів. Підготовка зборів проводиться ініціативною групою в порядку виконання рішень протоколу намірів. Погоджений із засновниками порядок денний офіційно вручається всім учасникам не менше ніж за два тижні до початку зборів. У зборах мають право взяти участь всі засновники або їх довірені особи.

У порядок денний вносяться такі основні питання:

 - про створення підприємства;

 - обговорення статуту та установчого договору;

 - вибори органів управління та затвердження виконавчих органів;

 - затвердження аудиту та ревізійних органів;

 - інші питання (обговорення бізнес-плану, рекламної компанії).

Якщо статутом передбачено внесення майнових вкладів у вигляді будівель, споруд, обладнання, права власності на землю і інші майнові права, а також право на інтелектуальну власність, тоді на зборах створюється комісія з оцінки відповідної власності і затверджуються її пропозиції по принципах і формах оцінки.

У разі створення акціонерного товариства закритого або відкритого типу, в порядок денний додатково вноситься питання про порядок ведення реєстру акціонерів.

Загальні установчі збори вважаються такими, що відбулися, в разі присутності на них більше половини учасників або їх представників. Голосування може бути відкритим або закритим.

Після проведення зборів установчі документи готуються для реєстрації.

В цей період документи передруковуються, розмножуються, прошиваються.

Необхідно звернути увагу на наявність усіх підписів засновників в установчому договорі та статуті, а також на правильне оформлення протоколу установчих зборів, який підписується головою та секретарем зборів.

Правова реєстрація підприємства проводиться виконавчими комітетами міських та районних рад або вповноваженими органами. Реєстрація відбулася, якщо відповідний запис внесений в Державний реєстр, а підприємству видане свідоцтво про реєстрацію відповідної форми.

Після цього настає процедура взяття на облік в органах статистики, податковій адміністрації, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування та ін.

Наступним організаційним заходом є відкриття розрахункових рахунків у банківській установі. Це вільний вибір банку, але зручніше, щоб він був розташований в районі, де знаходиться це підприємство.

Для відкриття рахунків необхідно визначитися, які банківські рахунки необхідні для діяльності підприємства (гривневий, валютний, рубльовий) і ознайомитись з порядком відкриття і ведення рахунків.

 Одночасно з процедурою відкриття рахунків необхідно отримати дозвіл УВС на виготовлення печатки та штампів, підготовити їхні ескізи та замовити у відповідній фірмі. Доцільно підготувати ескізи та замовити фірмові бланки, іншу друковану продукцію.

Одним з найважливіших етапів створення туристичного підприємства є його програма економічної діяльності. Це - основа фінансового менеджменту як для підприємства, яке створюється, так і для діючої фірми.

Обравши туристичну діяльність як основний вид, необхідно розв'язати ще дві проблеми.

1.                    Вибрати супутні види діяльності, тобто диверсифікувати основу туристичного бізнесу для зниження фінансових ризиків у зв'язку з тим, що туризм достатньо чутливий до цілого ряду факторів: політичних, економічних, інфраструктурних та ін.

2.                     Бажано вибрати такі види основної та додаткової діяльності, які були б пріоритетними на тривалий період.

3.                    Наступним етапом є вибір географії бізнесу. Якщо майбутня основна діяльність пов'язана тільки з реалізацією внутрішніх турів, то необхідно визначити район прийому-відправки туристів. Якщо підприємство буде займатись міжнародним туризмом, то мають бути вибрані ті країни і регіони, де буде реалізований та спожитий туристичний продукт.

4.                    Далі необхідно дослідити ринок туристичних послуг і вибрати свій сегмент туристичного бізнесу та довести конкурентоспроможність власного турпродукту.

5.                       Визначивши регіон ринку збуту туристичних послуг, необхідно провести розрахунок максимально можливих пропозицій та попиту цього ринку на перспективу по роках, місяцях, сезонах, днях тижня, а вже потім проаналізувати конкурентне середовище.

6.                    При цьому вивчається статистика чисельності туристичних фірм, зареєстрованих у регіоні, обсяги реалізації ними туристичних послуг, цінові фактори, наявність монополістів, відмінність власного туристичного продукту від аналогічного продукту конкурентів та ін.

Якщо рішення по вибору регіону ринку збуту туристичних послуг визначається тільки умовами конкуренції, то приймається (після аналізу конкурентного середовища) одне з трьох рішень:

- вихід з цього ринку;

 - прийняття стратегії конкурентоспроможності та робота на ринку шляхом завоювання свого сегмента.

 - формування (виробництво) позаконкурентного туристичного продукту і робота в цьому новоствореному сегменті ринку.

 Важливими етапами діяльності туристичного підприємства є:

- планування виробництва туристичних послуг і контроль за якістю туристичного продукту. Це питання підготовки турів, їх методичне забезпечення, підготовка договірної документації, робота зі страховими та іншими зацікавленими організаціями;

 - визначення способу (технології) реалізації туристичного продукту. Це може бути самостійна реалізація або через інші фірми, комісійний продаж через посередників або створення розгалуженої дилерської мережі;

 - способи стимулювання продажів. Сюди належать ярмарки, виставки, конкурси, аукціони, туристичні лотереї, надання сезонних пільг, пільг для постійних клієнтів, дітей, рекламні тури та ін;

 - підбір та управління персоналом туристичного підприємства. Це розрахунок необхідної кількості працівників, формування штатного розкладу, розробка посадових інструкцій, форми оплати праці, регламенту роботи підприємства та ін.

Отже, економічна діяльність - це організована робота туристичного підприємства, під час якої використовується капітал, рекреаційні ресурси, засоби виробництва та робоча сила для виробництва і реалізації туристичного продукту.

Говорячи про туристичне підприємство, маються на увазі ті фірми, основною діяльністю яких є надання туристичних послуг, а всі інші види діяльності - супутні, побічні. Але не будь-яке такс підприємство чи організацію можна назвати туристичною фірмою, оскільки вони можуть діяти як на комерційній, так і не на комерційній основі. Комерційне туристичне підприємство має головною метою своєї діяльності отримання прибутку за рахунок надання різних видів туристичних послуг.

Важливою формою економічної діяльності туристичного підприємства є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає передачу прав на надання послуг та виробництво туристичного продукту, а також надання практичної допомоги в справі організації туристичного бізнесу.

Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає ось в чому: незалежне підприємство (франчайзодавець), яке виробляє туристичний продукт або надає послуги, передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти такий самий туристичний продукт або надавати послуги. За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця підприємство виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну винагороду.

Франчайзинг можна поділити на дві категорії: організація продажу туристичного продукту чи послуг і форма підприємництва.

Франчайзинг - договір (угода) між продавцем та покупцем, за якою продавець захищеного торговельною маркою продукту чи послуги надає ексклюзивне право на розповсюдження та продаж даного продукту чи послуги незалежному підприємцю на регіональному ринку в обмін на отримання від нього грошової винагороди за умови дотримання покупцем технологій обслуговуючих операцій.

В індустрії туризму найбільш поширена друга категорія франчайзингу, при цьому франчайзодавець створює повну концепцію підприємства або методів роботи, а франчайзоотримувач купує право використовувати наявні наробки.

Франчайзинг надає переваги обом сторонам-розширює бізнес однієї і надає можливість для підприємництва іншій стороні, яка функціонує у відповідності зі стандартами та режимом роботи, встановленими франчайзодавцем.

№72. базові поняття в тур-мі та їх розвиток: туризм, турист, тур. продукт, тур. ринок, тур. Бізнес

Згідно із законом України туризм  - тимчасовий виїзд людини  з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно –ділових чи інших цілях без здійснення оплачу вальної діяльності в місці перебування.

За міжнародними документами:

Туризм  - це соціальне економічне явище ,сформовано історично та представлене самодіяльністю конкретної особи з метою проведення вільного часу й діяльністю підприємств історії туризму з організації подорожі та споживання тур продукту , що визначається масовістю й організованістю процесу узгодження попиту та пропозиції на ринку туристичних послуг.

Турист - це тимчасовий відвідувач який знаходиться в місці відвідування понад 24 години і цілі його подорожі можуть бути різними: -заради задоволення, - з діловою метою, -

Турист (відповідно до закону) – відповідно до закону про туризм- особа, яка здійснює подорож по Україні або іншої країни з незабороненим законом країни про перебування , з метою, на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь – якої оплачу вальної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Турпродукт – певні специфічні споживчі блага (сукупність товарів,послуг і дійсних туристичних благ:клімат, ландшафт,акваторії тощо), які задовольняють потребу подорожуючою людини і сприяють здійсненню мети подорожі.

Туристичний ринок - це система відносин , сформована попитом (туристом) і пропозицією (індустрія туризму) щодо формування і споживання туристичного продукту.

Туристичний бізнес - є видом підприємницької діяльності з виробництва товарів та послуг туристичного призначення, які реалізуються на туристичному ринку з метою отримання прибутку.

№73. сутність сталого розвитку тур-му, його принципи

сталий туризм - це такий напрям розвитку туризму, який дає можливість задовольняти потреби туристів нині та в майбутньому із зважанням на інтереси регіону, що їх приймає. До того ж управління усіма наявними в країні ресурсами має здійснюватися у такий спосіб, щоб економічні, соціальні та естетичні потреби задовольнялися без порушення культурної та екологічної цілісності, а біологічному різноманіттю та системам життєзабезпечення не було завдано шкоди. Надзвичайної важливості набув сталий розвиток туризму, що задовольняє соціальні, естетичні, економічні потреби туристів і одночасно сприяє формуванню екологічної культури особистості. Всесвітня туристична організація (ВТО) і Всесвітня рада з туризму та подорожей (WTTC) підтримали ідею сталого розвитку туризму. Запропоновано комплекс заходів: розширення географії туризму, включення нових об'єктів показу, обмеження в'їзду та зменшенням рівня навантаження, забруднення територій.

№74. самодіяльні тур. організації, їх місце в загальній структурі туризму

У самодіяльному туризмі туристичні послуги забезпечуються на основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають і здійснюють екскурсії.

Словом "самодіяльність" називають прояв особистого почину в будь-якій справі. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм, як сфера масової самодіяльності містить у собі все різноманіття аматорських туристичних заходів, які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні. Низка документів а також ряд державних та громадських організацій, що контролюють їх дотримання, створюють керовану систему самодіяльного туризму. Цим самодіяльний туризм і відрізняється від неорганізованого туризму, де випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту, правильне проведення подорожі й дотримування дисципліни-без всього цього неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання функцій керівника туристичної групи пов'язано з наявністю у особи певних якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього, керівник та члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини, кулінарії та ін., що забезпечує безпечне здійснення подорожі.

75. організаційно - управлінська структура туризму в Україні

Організаційно- управлінська структура туризму складається з правовой,фінансово-економічної, кадрової.